Мирослава Маслова «Пригоди Туп-Тупів»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Мирослава Маслова. Пригоди Туп-Тупів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 48 с.

Родина ведмедів Тут-Тупів цілком традиційно-радянська: домогосподарка Ведя Медівна і водій медовоза Дмитро Михайлович – дружна сімейна пара, яка за все спільне життя жодного разу не посварилася; а ще у них є донька Ласунка, яка цьогоріч піде до школи.

Живуть вони в однокімнатному барлозі, не абгрейденому за останнім словом науки і техніки. Так, наприклад, у сусідів-ведмедів "електронні вікна":

"Повісив на стіну, ввімкнув потрібний режим – та й дивися собі чи то на пасіку з бджілками, чи то на лісову галявину зі свіжою зеленню, чи насолоджуйся рекламою щіток для розпушування хутра або чудової зубної пасти "Луговий бальзам" (С.2).

Це такий аналог телевізора? Нещасні, загіпнотизовані "блакитним ящиком" ведмеді...

А ось наступна фраза заслуговує особливої уваги:

"А в Тут-Тупів вікна звичайні. Вони із заздрістю поглядали на далекі п'яти-шестикімнатні будиночки. Там лісова влада попорядкувала прекрасно, а сюди лапи не доходять!" (С.2).

Так і хочеться сказати: стоп, а чого це "лісова влада" має піклуватися про побут окремо взятої ведмежої родини? Чи це у ведмедів "комунізм"?

Образ жінки-ведмедиці також якийсь комуністичний. Не хотілося б мені мати поблизу такий безальтернативний ідеал дружини, але не матері:

"Ведя Медівна захоплювалася тим, що кожного дня пекла якісь тістечка і пончики, пундики і пудинги, торти і тортики, пироги і пиріжки – всього не перелічити. Цілісінькими днями Ласунка не бачила мами – та пропадала на кухні, перегортала старі товстелезні кулінарні книги і запилюжені рецепти" (С.3).

Інколи у тексті просковзують сучасні деталі. Як то "реферат", із яким в школі виступає Ласунка, повернення додому в Україну з Китаю, де ведмеді гостювали у бабусі Панди, або коли Дмитро Михайлович почав займатися "бізнесом", чи гламурний дорожній одяг ведмедиці-домогосподарки і її (як на мене, бридкий) яскраво-рожевий перламутровий купальник. Але, на жаль, текст це не осучаснює.

Не вирізняються різноманітністю і ведмежі мас-медіа, бо серед минулорічних газет і журналів найчастіше зустрічаються стереотипні і навряд цікаві "Сорочині вісті", "Журнал для суперведмедиць", "Клишоногий світ" і "Крутий бурмило", а згодом у кадрі з'являється "каталог-додаток до товстелезного журналу для ведмедиць-бізнесменок "Солодка лапка" (С.41).

Казка має бути пригодницька, та які ж то пригоди? Наприклад, як Ласунка загубилась у ГУМі... ой, вибачте, нібито у торгівельному центрі. Поїздка родини ведмедів на полюс дуже нагадує поїздки на море в Крим.

Яка ж лісова школа, куди пішла вчитися Ласунка? Там зустрічаємо найрізноманітніших викладачів, чиє вчителювання абсолютно не пов'язане зі справжньою дикою природою. Те саме стосується і предметів, які вивчаються у цій школі: каліграфічний лапопис, лісова математика, білчача мова, бо її знають усі звірі (з якого це дива?) та історія рідного краю (С.9).

Невдовзі у Ласунки народжується братик, якого називають Тупиком. Ні-ні, не тому, що він "тупий", як може подумати більшість читачів, а тому що сильно тупає, тобто гупає, коли ходить. Миру між братом і сестрою немає. І це дивує, бо ж родина описується як ідеальна. Чому ж стільки непорозумінь між дітьми у такій гарній родині?

Наявні у творі і дивні моменти, коли починаєшся сумніватися в психологічній нормальності тексту. Наприклад, коли ведмедям приходить лист від "Ніхто" з пропозицією знайти скарб. Не треба пояснювати, що подібні персонажі в книзі для дошкільників зовсім небажані.

Далі мотив "чужого обличчя" втілюється під час новорічного балу-маскараду, коли Тупик хоче маску людського хлопчика, якої, на думку ведмедиці, всі можуть злякатися. Інші вбираються в традиційно-радянські костюми: сніговика, снігової баби, Снігуроньки і сніжинки – не вельми багатий вибір.

Не обійшлося і без псевдодива – Діда-Ведмедя Мороза, якого родина зустріла на полюсі. Цей пан має комп'ютеризовані санчата, а його олені – не живі, а іграшкові, штучні... Але для ведмедів поява такої дивної і, навряд живої, істоти цілком нормальна.

Закінчується твір емоційно... нічим. А якоїсь хоча б поганенької ідеї у цих історіях я так і не знайшла. Новий будинок ця родина нічим не заслужила.

Особисто у мене після цієї казки залишився післясмак... пластмаси, ніби все прочитане насправді вигадане, а не прожите.

І єдине, що мені сподобалося у цій книзі, – це малюнки.

Висновок: Дивна книга. У ній начебто достатньо дії, але цікавих подій, на жаль, майже немає. У книзі багато стереотипів і я б радила її читати обережно.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.