Степан Процюк «Марійка і Костик»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 12-15 років
Жанр – любовна історія
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Степан Процюк. Марійка і Костик. – К.: Грані-Т, 2008. – 64 с.

Це твір про перше кохання, тобто «Перше», як про це сказане в анотації. Марійку і Костика поза очі називають Ромео і Джульєттою: тобто, використовується типовий маркер для перших взаємних почуттів. Їм заздрять, чинять перешкоди і не хочуть розуміти. Вже в анотації читачам повідомляють, що є друга частина цього циклу повістей про підліткове «кохання».

Імовірно, що закохані подолають усі перешкоди і вийдуть переможцями зі складних ситуацій. Це граний сюжет для підліткової реалістичної літератури, але подивимося, чи якісно він реалізований, чи не має там підводних каменів, через які може перечепитися особистісно не сформований підліток.

Починається твір насправді не з початку, не з першої зустрічі майбутніх Ромео і Джульєтти. Костик вже бачив Марійку, тому хвилюється, що дівчинку могли перевести до іншої школи, і тому для нього свято Першого вересня сповнене тривоги. Він навіть наважився зателефонувати дівчинці на домашній телефон, але слухавку взяв батько, і розмова не відбулася.

Хлопчик мріє про те, як гулятиме парком із цією дівчинкою, їстиме морозиво, вона кілька разів йому сниться, він думає про Марійку ледь не кожного дня. Про все дізнаємося зі слів героя, емоційно це не переживається і сюжетно не показується. Ми маємо вірити герою з першої сторінки.

Наскільки цей прийом адекватний для підліткової літератури, яка повинна бути не потоком свідомості, а мати чіткі емоційно-подієві ланцюжки, у мене є великі сумніви. Але повертаємося до самої книги.

Одразу читача кидають в один з абсурдних снів головного героя, де він зі своєю майбутньою коханою запрошений на доросле свято з офіціантами і шампанським. Як згодом виявляється, цей сон для закоханих спільний, тобто, у твір ненав’язливо вплітається містика (Марічка ще й, подібно до Попелюши, губить «туфельку»). Це намагання зробити стосунки закоханих містичними також походить від невміння або не бажання змальовувати справжні емоції і моделі поведінки у різних ситуаціях. У цих псевдоснах і видіннях можливо все, тому логіка відступає на другий план.

Згодом сам автор висловлює таку думку:

«Костик знову забувся важким сном. На цей раз без сновидінь, які майже завжди безпомилково вказують, що з нами відбувається насправді. Кажучи іншими словами, той, хто правильно пояснює власні сни, за бажання й волі до самовдосконалення, може багато досягнути» (С.42).

Не відкидаю пророчі властивості сновидінь, але б автор ще відіслав читачів до ворожок чи творів Кастанеди. Варто розуміти, які думки можна висловлювати у творі для підлітків, а які можуть завести по-суті ще дитину на манівці.

Те саме стосується і роздвоєної свідомості у вигляді двох «Я» у Марічки, коли вона вирішує, як далі поводитися зі своїм коханим.

Ми ще не знайомі ні з героями, ні зі світом, де відбувається дія, а вже використовується типовий прийом потоку свідомості, який має на меті підмінити собою справжні психологічні рефлексії. Надалі цей спрощений прийом передачі емоційної інформації буде використано неодноразово, щоб не змальовувати глибокі та складні емоції. Ці віртуальні малюнки дуже часто підмінюють собою реальні події.

Інколи ці «потоки свідомості» мають хворобливе наповнення і зовсім не схожі на ті асоціації, які могли б виникати у підлітків, і більше схожі на асоціації заполітизованого та зарозумілого дорослого. Наведу кілька прикладів:

«...Може, коли б він підійшов і сказав, що хоче познайомитися, то вона б, так холодно і напівпрезирливо, повернула свою голову богині Афродити – і знищила би його мовчанням. Він би балакав і балакав, щось про футбол і свої два голи, про неї і про школу, але Марія б мовчала. Нарешті він не знав би, що робити далі, пробував би розповісти анекдот. Але дівчина сказала б голосом, близьким до шепоту: «Я не люблю анекдотів». І він, наче герой-камікадзе, що хоче пожертвувати собою заради поневоленої Вітчизни, спитав би: «А ти мене любиш?» Марія глянула б на нього, уже без напівпрезирства, але так само холодно, і прошепотіла б: «Не знаю». І це «не знаю» було б початком їхньої ще напів’юної, напівдитячої любові...» (С.10-11).

Або вже думки головної героїні, так само насичені інформацією, не доступною і не цікавою людині у її віці:

«Їхня класна була передпенсійного віку. Але учні її любили. Вона була справедливою і доброю. І коли закінчувався наступний урок, класна, наче Велика Мати зі стародавніх міфів про колективний людський розум, запропонувала дівчинці залишитися і поговорити» (С.55).

Костик у думках постійно звертається до національної історії та її міфологізованих образів, але виключно в їхніх негативних проявах.

Ось як, наприклад, він думає про себе:

«Я буду сміливим... Українські герої розривали себе гранатами, щоб не здатися у полон, перед тим знищивши багато радянських солдатів... А ще краще, знищивши багатьох, вирватися із кільця і залишитися живим... Вони, трохи старші від мене, були здатні на подвиг, а я хіба злякаюся з нею зустрітися?» (С.11).

Питання українсько-радянських відносин в історичній проекції дуже складне, але чим особисто цьому хлопцю, який не жив за радянських часів, завинили радянські солдати? Так виховуються стереотипи, з яких врешті-решт, як відомо, добра не буде.

Відмічаємо стереотипи й у мовному питанні:

«У голову лізуть якісь російськомовні нісенітниці: «А і Б сідєлі на трубє, А – упало, Б – пропало, кто астался на трубє» (С.13).

Насправді ніхто не давав права знущатися над мовою іншого народу, а для справжнього мовного протиставлення у контексті самоідентифікації потрібно мати вагомі причини. Поки ми не бачимо в герої нічого, що виказувало б у ньому потребу до саме такого типу ідентифікації. Тому подібні речі, а такі моменти у книзі, на превеликий жаль, непоодинокі, можна списати виключно на суспільну кон’юнктуру, що також не є припустимим для якісної підліткової літератури.

Чим далі читаєш, тим більше переконуєшся, що Костик, як би сказала молодь, «повернутий» на Марійці. При цьому емоційно це не виведено, читач знову має вірити словам головного героя, а не його вчинкам. Тому емоції видаються штучними і несправжніми.

Марійка, хоча вона є молодшою від Костика, емоційно змальовується трохи зрілішою. Але поводиться вона за стереотипним принципом жінки, яка «веде чоловіка» до потрібних висновків та дій. Такий тип поведінки не властивий для дівчинки її віку, але, схоже, автора це аж ніяк не бентежить.

Вона залежна від суспільних стереотипів, бо інакше б Марійка не думала про те, що «хлопців нелегко зрозуміти, особливо, коли вони майже твої ровесники...» (С.24). На чий досвід вона у цьому випадку посилається?

Або у тій же сцені: «Треба було прожогом летіти додому. Шкода, що вона не знає Костикового мобільного – попередила б, що запізниться. ... Але без косметички не піде. Бо кожна дівчина – це маленька жінка і повинна виглядати красиво» (С.24).

Знов-таки, хіба зовнішня привабливість, підсилена штучними засобами, як то косметика (а що ще зберігається у «справжньої жінки» у косметичці, хай вона поки лише школярка?), є також важливою? Тим паче замолоду, коли краса природна...

Дівчинка відривається від свого пластунського середовища, де може проявити себе як особистість, і поступово розчиняється у хлопцеві, який їй подобається. Для неї ця втрата нормальна. Натомість поява дівчинки у житті Костика негативно впливає на його спортивні досягнення і спілкування з однолітками-хлопцями. Йому доводиться обирати між дружбою і коханням, ніби неможливо поєднувати це і розвиватися гармонійно.

Це також типова для закоханої жінки стереотипна модель поведінки, з якою треба боротися, а не культивувати її. До речі, чоловіки від неї теж страждають, бо ті особистості, в яких вони закохуються, невдовзі стають сірими «курами-насідками», вже не цікавими чоловікам.

Коли цей процес розчинення починається, то провокує виникнення ревнощів, самозакоханості, зарозумілості, бажання несправедливого володіння іншою людиною, її думками, почуттями, часом тощо.

Якщо це справжнє кохання (а обоє неодноразово підкреслюють, що їхнє кохання саме таке), то з його зерен не виростатимуть такі бажання і почуття. Тобто, кохання у цьому творі хоч перше, але не справжнє. Це підробка.

Дуже дивний і нездоровий, знущальний і зверхній у творі образ вчителів. Наведу приклад:

«Узяти хоча б деяких її вчителів. Іноді вони нагадували Марійці такі собі апарати. Апарат завжди виконує одну й ту ж дію: у понеділок, в липні, влітку чи пообіді. Уроки, приміром, учительки алгебри та геометрії завжди починалися однаково, однаково й закінчувалися, зі стандартним монологом про те, що колись учні були кращі. Але якщо ви думаєте, що при тих монологах її лице виражало якісь емоції, то помиляєтеся! Марійці здавалося, що вчителька алгебри та геометрії ще молодою завчила якийсь варіант одного із десятка тисяч можливих способів спілкування зі школярами – і вперто дотримувалася його, мовби сибірський шаман свого ритуалу. Але коли особистість шамана могла бути цікавою, то вчителька алгебри та геометрії... Словом, ви зрозуміли» (С.51).

Тобто, головна героїня зі своїми такими «важливими» емоціями і переживаннями протиставляє себе сірим вчителям-нелюдям, яких насправді не розуміє. Тобто, тим самим читачі також протиставляються вчительській спільноті, а це не є позитивним досвідом.

Згодом автор додає до цього образу нових барв, тим самим ніби підтверджуючи свою попередню правоту в оцінці людини:

«Учителька алгебри та геометрії надалі недолюблювала Марійку. Може, через те, що колись хотіла бути такою, як ця дівчина, але життя склалося інакше...» (С.61).

Торкається твір і соціальної проблематики, але побіжно, без постановки проблем, їхнього вирішення через ситуації та особистий вибір когось із персонажів. Наприклад, коли батько Костика замолоду не виграв престижне спортивне змагання, бо перемогу віддали «тому, кому треба».

Костик постійно замислюється над проблемою трудової еміграції, коли українці мають заробляти гроші за кордоном; проблемою бідності, бо за загальними стандартами його родина є бідною.

І дуже важливо вказати на ще один принциповий момент. Весь твір ми бачимо Костика як не розвинену особистість із купою психологічних проблем. Але вже в середині повісті автор робить красномовний натяк:

«У майбутньому, коли Кость стане відомим... – але цур, це вже тема іншої книжки! – він збагне всі корені і крони людського непорозуміння і нерозуміння» (С.36).

Тобто, ми знову маємо повірити автору, що цей інфантильний підліток стане успішним, розумним, певно, багатим, і здобуде велику славу. З любові нібито все те виросте. Маю великі сумніви щодо цього.

Психологічно ця майбутня успішність не має зерен у самому образі головного героя. Тобто, автор знову заграє з его читача, так само не розвиненого, як і герой, а це також є небезпечним і шкідливим обманом.

Наче на підтвердження справжності кохання цих двох від їхнього першого поцілунку засвічується дивне світло, яке помічають вони обоє. Знову містика – як остання апеляція до істини.

Висновок: У цілому книга схожа на вирвані сторінки зі щоденника, написаного не дуже талановитим підлітком, якому важко переказати свої емоції і розповісти про своє життя так, щоб це було цікаво іншим. Психологічної глибини і складності, обов’язкової для цього жанру та аудиторії, цей твір не має. Окрім того, замість твору про перші почуття юний читач отримує замасковану політичну агітку.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.