Сергій Гридін «Не такий»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Сергій Гридін. Не такий. – K.: Видавництво Старого Лева, 2013. – 176 с.

Школа та особистість чи школа проти особистості – це один з основних конфліктів, змальованих у книзі «Не такий». Бо дуже важко бути не таким як інші, ще важче знайти в собі мужність і перетворити цю інакшість на силу. Не змішатися з масою, не стати сірістю, а довести, що ти гідний поваги й майбутнього.

Навіть, коли у підлітка не стільки випробувань, скільки дісталося головному герою, проблему зрозуміє кожен, хто шукає сенс свого життя і призначення.

Головного героя звуть Денисом Потапенко. Ми знайомимося з ним, коли мама будить хлопчика вранці, сьогодні син іде у перший клас. Пробудження вириває Дениса з солодкого сну безтурботності, і невдовзі починаються проблеми. Найбільша з них – це зайва вага. Дуже швидко хлопчик настільки гладшає, що над ним починають насміхатися і діти, і самі вчителі. Денису не вистачає волі якось зарадити своїй біді.

«Але вже до закінчення першого класу хлопчик набрав з десяток зайвих кілограмів. У нього виріс тугенький животик, з’явилися рожеві щічки, як у дітей з реклами молочних продуктів. Натомість зникла впевненість у собі. Він соромився роздягатися на пляжі, перестав ходити з татом до улюбленої парильні і зненавидів уроки фізкультури. А придбання нової шкільної форми взагалі перетворилося на суцільний жах» (С.11).

Ще одна важлива тема – дружба, без якої неможлива книга для підліткової аудиторії. Із Матвієм Самохіним Денис знайомиться ще у першому класі, ці двоє таких різних хлопців здружуються, доповнюють один одного.

Та за кілька років його найкращий і єдиний друг Матвій, який захищає Дениса від кривдників то фізично, то своїм авторитетом, відступається твід товариша. Денис залишається на самоті з проблемами і злими людьми. Суспільство жорстоке. Всі люди так чи інакше жорстокі, але кожен по-своєму.

Самохін – з неблагополучної родини, за все в житті йому треба боротися, але він не розбишака і не хуліган. Матвій займається спортом, захоплюється паркуром, досить непогано вчиться. І, коли настає підлітковий перехідний період, позначений завоюванням авторитету у класі і дівочих симпатій, тут уже кожен сам за себе.

Зрозуміло, що Денис заздрить товаришеві, але нічого не робить, щоб дорівнятися до нього.

Яскравим спогадом для Дениса є випадок, коли його принизили та відгамселили хулігани, а він не зміг хоча б мінімально захистити себе. І сталося це на його День народження...

Чи була ця подія відправною точкою до позитивних змін? Чи спробував Денис змінити своє життя? Аж ніяк. Він замкнувся в собі і товстішав далі, ніби зайвою вагою захищаючись від несправедливого та жорстокого світу.

Денис самотній. Дуже самотній. Коли він був маленьким, то навіть вигадав ритуал: по будильнику вставав на півгодини раніше, щоб прийти до батьків у ліжко і полежати з ними, погрітися їхнім теплом.

Родина надзвичайно важлива для цього хлопця. Та чи розуміють батьки свого сина? Відповідь на це запитання дають подарунки:

«Мріяв про портативну ігрову приставку, а отримав книжку «Тореадори з Васюківки», від якої шаленів тато. Мріяв про ноутбук, а отримав новий светр із візерунком у вигляді оленів на грудях, у якому мама намагалася вирядити його на шкільну дискотеку...» (С.22-23).

Наскрізною ниткою у творі є пісні музичного гурту «Бумбокс», чиї слова завжди співпадають із настроєм Дениса, а інколи стають підказками. Це теж ознака самотності – дослухатися до пісень. Ще він періодично нидить за комп’ютером і ненаситно читає книжки.

Нині Денис – восьмикласник і вже давно не застрибує у батьківське ліжко, його дратує човгання батька і «слиняві поцілунки» матері.

Далі гірше. Обоє батьків так чи інакше зраджують його, бо життя складне, і не все можна сприйняти однозначно. Батько йде до іншої жінки, у матері з’являється інший чоловік. Родина розпадається.

Матір стає для хлопчика чужою не тому, що намагається влаштувати своє життя, а тому, що несвідомо ставить своє горе значно вище за переживання сина, який теж втратив батька. Життя матері посіріло, їй нічого не цікаво, жінка клопочеться на кухні, дивиться дурнуваті серіали і в’яже нікому не потрібні речі, які згодом розпускає. Чи шкода її? Шкода... Але таке життя...

Денис несвідомо починає шукати підтримки за межами квартири, яку вже сприймає не як дім, а виключно як місце проживання. Розбитої чашки не склеїти, так і не поновити колишніх відносин з кимось із батьків.

Злість і ненависть – погані порадники, а якщо в основі вчинку – образа, то ціну сплатиш велику. Денис хоче довести не собі, а батьку, що може змінитися (хоча насправді таки собі). Всі свої негативні емоції він підсвідомо скеровує на перетворення і починає бігати вранці, хоча це дуже важко фізично, займатися фізичними вправами з колись подарованими йому на День народження, такими «не потрібними» тоді, гантелями.

Спочатку йому дуже тяжко, але справа потихеньку зрушує з місця. Складно не зупинитися, не відступити, перетворити заняття на норму. Ще складніше почати брати на себе відповідальність і не пливти за течією.

А яка ж ціна? Негативні емоції спалили всю любов до батька, тепер ця людина навіть не ненависна, а байдужа. Та чи не є ця холодність до батьків теж різновидом зради? А це теж ціна, яку довелося сплатити за пекучу образу і ненависть...

І, на мою думку, Денису неймовірно пощастило із поїздкою до оздоровчого табору. Зміна обстановки, абсолютно нові люди, соціальні ролі, можливість залишитися на самоті з самим собою, подумати, щось почати з початку.

Тимчасові мешканці табору теж неоднорідні, у кожного свої мотивації. Тут можна зустріти як представників молодіжних субкультур, таких як, наприклад, ему і готи; так і нібито забуті забави «мазати дівчат» зубною пастою вночі чи гру у «Стеля падає!». Тут свої хулігани, свої герої, свої закохані, свої збочені на сексі... Потрібно знати серед них своє місце, здобути або відвоювати авторитет.

Якщо будеш поводитися щиро і гідно, життя допоможе зустрічами, підкаже, як діяти. Це нагорода – всесвітній закон справедливості.

Повертається додому Денис цілком іншою людиною, і не лише зовні. Та схуднути мало – треба довести міцність внутрішнього стриженя, а він перевіряється тільки випробуваннями і ситуаціями вибору.

«Гопники – вони як бродячі собаки, відчувають відсутність страху і внутрішню силу людини» (С.80).

Тільки чи пройдеш ти цю перевірку та здолаєш перешкоди?.. Чи зможеш ти своїми руками створити власний щирий образ, який буде тобі подобатися?..

Ще хочеться сказати кілька слів про другорядних персонажів і додаткову проблематику твору.

Вчителі у школі різні, певно, змальовані з реальних людей.

Софія Петрівна, вона ж Мимра, – корумпована особа, якій дитина має на свій власний День народження дарувати окремий пакет із подарунком, бо інакше ця вчителька псуватиме нещасному життя. Взагалі-то й інші вчителі беруть хабарі, але вже грошима.

Катерина Іванівна, вчителька математики, вона ж Гітлер, – пенсіонерка, яку боїться навіть директор. Тільки ледь не кожна її фраза – то новий афоризм, який іде гуляти в народ.

Клара Іванівна, вона ж Швабра, – вчителька фізкультури, яка не стидається називати дітей ідіотами, придурками і баранами та всіляко принижує школярів. Наприклад, привселюдно звинувачуючи дівчинку у брехні, бо відмічає коли у кого були місячні.

Ще гірше поводяться різностатеві медичні представники, які приїхали проводити в школі медогляд. Вони змушують привселюдно всіх роздягатися догола, навіть труси знімати. Та ще й відпускають жартики щодо будови тіла хлопців. Добре, що хоча б дівчат і хлопців розвели у різні приміщення. Дивуєшся, що таке досі можливо у сучасній школі...

Хоча не всі вчителі такі. Вчителька хімії, яка має почуття гумору. Закоханий у свій предмет – біологію – директор Віктор Петрович. Молода класна керівниця Дениса, добра і розумна. Та інші, не такі помітні персонажі.

Підлітки живі, сучасні. Вони лаються, п'ють, тобто бухають, палять, дехто вже займається сексом і пробував наркотики. Але все це – особистий вибір. Ніде у творі не зустріти бодай натяку, що така поведінка сприймається переважною більшістю як ознака дорослого життя чи крутості. Алкоголь, а особливо наркотики, хай і легкі, можуть тільки накоїти лиха. І біда ледь не стала незворотною. Людина має себе контролювати за будь-яких обставин.

Діти не злі, але інколи на дітей ніби сказ находить. Як то знущатися зі слабшого або ставити гроші на когось у бійці замість того, щоб втрутитися і припинити кровопролиття. Світ жорстокий, а форми масового психозу найрізноманітніші.

Окрема тема – сексуальне дорослішання підлітків. Спочатку хлопці крадькома роздивляються еротичний журнал, який один із них ховає під ванною, або дослухаються до пліток, ніби шестикласниця вже цілувалася із старшокласником. Чи коли дівчата напхали у ліфчики саморобних підкладок, щоб штучно збільшити груди. А згодом одна з однокласниць завагітніла і народила, що не залишилося таємницею. Ненормальна, але не така рідкісна ситуація у наш час.

Є тут і перші поцілунки: у грі, пристрасні і просто з вдячності чи симпатії. Але любов – це значно більше, ніж поцілунки. Кохання – складне почуття, особливо для підлітків, тим паче, коли воно перше.

У творі автор торкається і теми суїциду. За певних ситуацій підліткам здається, що це вихід, і тоді надзвичайно важливо, щоб тебе хтось зупинив або ти зумів зупинитися сам.

Фінал відкритий. Відкритий до майбутнього. Зрозуміло, що коли Денис закінчить школу, то з легким серцем зможе поїхати навчатися в інше місто, а його домом стане власна родина, створена разом із коханою дівчиною. Якщо все складеться добре, звісно. Та я вірю, що так і буде.

Висновок: Книга жорстка, місцями брутальна, але вона сильна, емоційно правдива. І ця правдивість дає можливість читачам не зробити помилок її героїв і допоможе стати гідними дорослими.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Ольга Купріян "Не-така книжка для підлітків" - http://litakcent.com/2013/07/17/ne-taka-knyzhka-dlja-pidlitkiv/

Світлана Пиркало "Правдиво про підлітків: рецензія на книгу "Не такий" Сергія Гридіна" - http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2013/12/131127_book_2013_review_grydin_pyrkalo_im

Міра Київська "«Не такий» Сергія Гридіна: без купюр і прикрас" - http://bokmal.com.ua/books/ne-takuy-sergiya-grydina/

Катерина Білоус "Які книжки варто прочитати підліткам" (фрагмент) - http://www.svidomo.org/defend_article/24010

Коментарі до "Сергій Гридін. Не такий" - http://litakcent.com/2013/07/08/serhij-hrydin-ne-takyj/

aurorad "Відгук"  - http://www.livelib.ru/book/1000736465