Валентина Костьо «Відчуття щастя»

Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – потік свідомості
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Валентина Костьо. Відчуття щастя. – К.: Час майстрів, 2014. – 28с.

Ця книга обіцяє допомогти у пошуках щастя.

Чи варто їй у цьому вірити? Аж ніяк!

І дарма, що книгу переклали українською, а ці історії написала на вітчизняна, а білоруська письменниця.

З першої сторінки читача зустрічає фраза: "Спробуй відчути, як ти стаєш частиною природи. Я – Частинка оточуючого. Я – Частинка Всесвіту" (С.2).

Нібито правильна думка, але від неї віє окультизмом і такою нездоровою популярною психологією, яка ловить у свої тенета довірливих шукачів щастя від малих до великих і розумних дорослих. З такої фрази може починатися доктрина і в якійсь секті.

Далі більше. Розумний татусь розмовляє зі своєю донькою про значення слова "щастя". Поки образ дитини подається зі сторони.

Але ж як батько розшифровує це слово? Відповідно до старослов'янської мови!

"Ш ЧАСТЬ А

– Ось, – вдоволено сказала дівчинка, закінчивши кропітку роботу.

– Взагалі-то, грамотійко, це слово пишеться трішки по-іншому, – ледь стримуючи сміх, почав тато, – але вимовляємо і чуємо його майже так. Подивись, слово "щастя" складне. В його основі стоїть "Часть", що означає частину. Є в ньому "А", яке на мові наших пращурів означало "Аз", тобто "Я" – так називає себе кожна людина. Тобто слово "щастя" наче говорить, що воно виникає, коли "я" стає частиною чогось спільного. Ясно?" (С.4).

А вам, шановні патріотичні українські батьки, таке старослов'янство треба?

І чи таке може усвідомити дитина? Чи маніпулювати уявленнями про світ варто починати змалечку? Я б остереглася книжок, які це пропонують.

Меседж "про щастя" повторюється кілька разів, зокрема, як: "Спробуй відчути щастя від єднання з природою, яке виникає при читанні цієї книги" (С.5 або С.1 – за іншою нумерацією).

Тобто, автор гарантує, що це відчуття таки виникає? А якщо читач нічого не відчує? То це книжка "бракована" чи читач "неповноцінний"? Саме так, до речі, ставиться питання ідентичності у сектах.

Далі історії. Вони короткі, безсюжетні і беззмістовні. Це потік свідомості та особистих асоціацій, коли дорослий намагається відтворити логіку дитини. Намагається без особливого успіху, як на мене. Окрім того, це ритмізована проза, а до такого тексту також потрібно апріорі ставитися обережно, оскільки ритмізація має великий вплив на підсвідомість.

Спочатку бачимо умовний цикл "моє віконце", де дитина (через скло! – тобто практично без дії і без реального спілкування з природою) бачить дощик, сонце, завірюху, нічку.

Коли ідеї з "віконцем" закінчуються, у другій половині книги псевдо-дитина "коментує" світ: калюжа сміється; вузлики виникають на вишивці; кольорове скельце в дитячих руках чарівне; у склянці чи то більше, чи то менше чаю (відомий мотив напівпорожньої склянки на дитячий лад); діти в садочку садять дерева; замість роботи діти гойдаються на гойдалці; дівчинка шкодить дорослим ніби для того, щоб робити іншим добро.

А закінчується все традиційно – релігійним святом Великоднем та асоціаціями щодо нього.

І таких історій може бути безліч, тут хоча б є якась мінімальна дія...

У самих мініатюрах багато національних елементів, родини і релігії, але і їм теж не ймеш віри, зважаючи на загальний контекст. А ще не зрозуміти, чи то дитина розповідає про себе, чи то доросла тітка згадує своє дитинство. Сприйняття часу та себе у головної героїні якесь деформоване.

У цій книзі навіть нумерація сторінок збита, бо кілька перших номерів сторінок повторюються двічі, ніби пролог та основна частина нумеруються окремо. Це так дивно... і сюррно. Чи в тому теж містяться якісь "особливі" знання для "обраних"?

Підсумовуючи, можна сказати, що ця книга не для дітей і не для дорослих, а просто існує сама по собі, намагаючись виглядати глибинною життєвою філософію. Так направду і побудовані фальшиві тексти для "посвячених".

Тільки що буде, якщо проколоти мильну бульбашку? Вона лусне. Так і з цими творами.

У частини читачів при читанні цих текстів навіть можуть спрацювати психологічні захисти, і вони просто не дочитають до кінця, пояснюючи власну поведінку найрізноманітнішими причинами.

Окрім того, переклад українською досить безграмотний, у ньому багато російських кальок і банальних мовних помилок. Ритмомелодика української мови взагалі не врахована.

Шкода лише, що у творі такі привабливі, хоча, за відчуттями, холодні ілюстрації.

У мене ж при читанні виникло не відчуття "щастя", а багато запитань до видавництва, яке дозволило собі видати таку "дитячу" книжку.

Висновок: Щодо мене, то від цієї книги у мене мурашки по шкірі, настільки особисто я відчула від неї негативний посил. Гадаю, що вона не лише не допоможе у пошуках щастя, а й заведе в оману своєю псевдо-філософією. Наскільки я маю рацію щодо своєї оцінки, кожен може перевірити самотужки.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Ольга Цурка "Коли падає дощ, не обов’язково сумувати" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/38141/

"У Валентини Костьо народилися збірки-двійнята" - http://goloskarpat.info/culture/u-valentini-kosto-narodilisya-zbirkidviinyata/