Віталій Кириченко «Веселі історії»

Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – гумористична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Віталій Кириченко. Веселі історії. – К.: Час майстрів, 2014. – 72 с.

Якщо на обкладинці написано «Веселі історії», та ще й додано «Тому що справді весело», то від книги очікуєш принаймні трохи гумору. У своїй передмові автор зауважує, що дорослі лукавлять, коли наводять приклади власної порядності. Автор вважає, що дорослі були такими ж бешкетниками, як і їхні діти.

«Зараз, коли мої власні, не дуже слухняні діти вимагають казку, я розповідаю їм зовсім не казкові, вкрай правдиві і повчальні історії про своє дитинство. У цих оповіданнях спливають події, про які геть уже забув. І раптом виявляється, що я сам був ще той подаруночок! І кашею плювався, і з вогнем пустував, і тата з мамою слухався не завжди.

Ця книжка написана для дітей. Для того щоб було весело, щоб діти знали, як гралися та розважалися в часи, коли не було комп’ютерних ігор і мультсеріалів.

А ще вона написана для дорослих. Для того щоб вони згадали себе маленькими і уважніше придивилися до своїх дітей через збільшувальне скло власних спогадів» (С.3).

Перед «щоб» взагалі-то ставиться кома, а між голосними «й». Але і в передмові, і в самому тексті щодо милозвучності мови у тексті багато проблем.

Але найгірше, що книжка може обманути свого читача. І це саме такий приклад.

Яким же постає минуле автора-героя?

Він мріє стати космонавтом і заради того так наполегливо крутиться на каруселі, що його нудить на інших людей; пише зеленкою написи на гаражі і фарбує кота; влаштовує за верандою грязьову лікарню для дошкільників; разом із батьком розфарбовує ліфт у кольори неба і трави; як баран, проявляє свою упертість, б’ючись із товаришем; воює з «неслухняним» тістом; намагається не зважати на ураганний вітер, бо тримає за руку тата; грається з сірниками і, згодом, зі швейною машинкою; їсть каштани неїстівного виду; «маскується» за допомогою крейди; малює на столі жуків то кашею, то фарбами; ліпить снігову голову Чорномора і сніговика у ванній; мандрує сніговими слідами; видуває дивовижні мильні бульби на морозі (ось це справді було для мене в новинку, треба й самій спробувати).

Окремі історії про пригоду з осиним гніздом, коли хлопці вирішили побути бджолярами і підпалили для викурювання бджіл пластикову пляшку; про з’їдені отруйні ягоди, які лікувалися клізмою і промиванням шлунка; про телеграми для космічних мешканців, написані на рулонах паперу для обклеювання вікон; про очікування переходу з дитячого садка до школи, яка «не свято»; про випадок в електричці, коли дорослі відмовилися від своєї дитини і видали за сироту, щоб зекономити на проїзді; про старий діафільм, присвячений хлібу і крупам; про заповітне малинове варення, заради смакування яким не гріх і захворіти; про переплутані слова «зимотрус» і «землетрус»; про засипане снігом, а не прибране сміття; про гілочки у пляшці на вікні, які зазеленіють, коли прийде весна, і про засунуті в ніс котики; про уявну високу температуру, вигадану, щоб не йти до дитячого садочка; про переможне дерев’яне яйце на Великдень і не менш переможного дідуся-фронтовика на День Перемоги (хоча, як Великдень і 9 травня можуть співіснувати з радянською ідеологію того часу, не дуже зрозуміло).

А ось ще одна «святкова» історія про те, як «гарно бути дівчинкою» на 8 березня, мене обурила.

Зрозуміло, що всі ці історії – милі або трохи сумні спогади, але чи розкривають вони епоху для нинішніх дітей? Навряд. Єдине, що вдалося передати чітко, – голодну радянську епоху, бо більшість історій пов’язані з їжею.

Присутній у книзі типово російський наліт, бо, навіть, як літературні приклади у ній наводяться твори класика з класиків Пушкіна. Ніби немає інших письменників, навіть у тій же Росії. А ще у ній дуже багато подій відбуваються взимку, певно, в країні автора сніг таки лежить значно довше, ніж в Україні.

А якщо додати до того ще й ілюстративну частину, то зовсім сумно стає. Медсестра із «ну дуже глибоким декольте», хлопчик, який виліз на стільчик, зняв штанці, а на всіх подивилися намальовані на сідницях очі. Останнє – кульмінація збірника. Добре, що хоча б цей «бурлескний» вчинок не залишився без покарання.

Що б не казали, та не до смаку мені такий низькоплинтусний гумор.

І хоча книга начебто адресована дітям, але більшість описаних подій і сам стиль оповіді – для дорослих.

Висновок: Задум досить цікавий, а ось його виконання залишає бажати кращого. Не думаю, що ця книга може бути зразком здорового гумору.

Олена Кравець

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.