четвер, 27 грудня 2018 р.

Микола Ярмолюк «Сусіди, а між ними Василько»



Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре


Микола Ярмолюк. Сусіди, а між ними Василько. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 144 с.

Невеличка за обсягом повість «Сусіди, а між ними Василько» багата на смисли та ідеї. Рідко зустрінеш у романі стільки смислів, скільки закладено у цю маленьку книжечку.
Головний герой твору – Василько. Він центральний персонаж, та саме через нього розкриваються дорослі, кожен зі своїм характером, уподобаннями, долею. Це звичайні сільські жителі, певною мірою типажі, та вони живі та яскраві, бо кожен із них має свою родзинку, якийсь штрих, за яким легко упізнається і запам’ятовується.

Місце дії – куток під назвою Гантимонія, що неподалік від річки Роставиці. Час дії – початок дев’яностих років минулого століття. Це складний час перебудови і зміни свідомості, коли більшість громадян нашої країни опинилися за бортом життя.
Проте, у Гантимонії в цілому все добре, бо тут люди змогли згуртуватися, не втратили себе, не зневірилися. Вони об’єдналися у спілку землевласників і продовжують розвивати сільське господарство. Громада – притаманна українцям форма самоврядування, дуже ефективна і в наш час.
Поступово повертаються у повсякденне життя релігія і віра. От тільки церкву за радянських часів у селі розвалили, і старі кажуть, що через те «Бог не має нас за своїх дітей» (С.70). Питання, щоправда, дискусійне навіть для самих селян.
Селяни люблять рідну землю, а Василько, дослухаючись до слів старших, переконаний, що їхній куток – то найгарніше місце в усій Україні.
Відроджуються, відстоюючи себе, національна пам’ять і гідність, що показане через історію зі старою грушею, яку могли зрубати, щоб було зручніше обробляти поле. Але ж під нею, за легендою, збирали раду гайдамацькі ватажки Гонта і Залізняк. Як можна зачепити таке дерево? Тільки з підступу або з дурості.
«– А чи знаєш ти, чорна твоя душа, – знову озвався дядько Захар, – що справа не тільки в плодах та холодку? Це ж наша історія, пам’ять наша. Ти хочеш вирвати в людей пам’ять! Мало її в нас вже виривали? Людина без пам’яті, без історії – це не що інше, як бур’ян. Бо ж йому – аби земля та сонце, то й на смітнику буде рости.
– Таке скажете, – закліпав повіками тракторист. – На смітнику...» (С.126).
Це гарний аргумент не лише в контексті книги, але й для сучасної політичної ситуації, бо в основі будь якої політики лежить світогляд.
Тут ми не побачимо традиційних світоглядних протистоянь між багатими і бідними, між порядними і непорядними, між містом і селом. І це дуже добре, бо відкриває нові грані реалістичної літератури для дітей.
Василько давно залишився без батька, той загинув, рятуючи дівчинку. Коли твій батько герой – це тягар чи слава? Відповідь на це запитання буде неоднозначна, як не крути. Наприклад, коли мама починає зближуватися з іншим порядним і працьовитим чоловіком, який, можливо, стане батьком для Василька. Без батька жити важко, всякий може образити, але як прийняти нового чоловіка в родину?.. А якщо у нього ще є й маленька донечка?.. Чи коли він може забрати в свою родину тільки маму?.. Або коли Василько прагне бути героєм, як батько, ризикуючи при цьому власним життям.
Ці психологічні конфлікти описані настільки гарно і тонко, що будуть цікаві як дітям, так і дорослим.
Дивлячись на інших людей, приміряючи на себе їхні життя і професії, хлопчик все краще пізнає себе. Ким бути: шофером, трактористом, комбайнером, ковалем, об’їждчиком, механізатором чи кимсь зовсім іншим?..
Кожен хоче передати тямущому хлопцю свої знання і вміння, дехто намагається взяти з нього слово, що той піде саме в його професію. Але обирати також складно, особливо, коли тобі так мало років. Щоб знати, що припаде до серця, треба спробувати багато.
Головна ж думка у цьому ідейному контексті така:
«Тільки така ж штука, що людина вмирає, а її добрі справи залишаються. Отож кожен, хто чесно жив і працював, хто зоставив після себе добрий слід на землі, той сьогодні між нами. І буде жити доти, доки живе наше село» (С.7).
Друга важлива думка твору: обов’язок перед людьми, що спонукає обирати потрібну людям професію, рятувати поле від пожежі, приглядатися до життя інших, думати.
Хоча, інколи таке служіння людям може шкодити родині і домашньому господарству, як у дядька Степана. Життя складне і багатогранне. Але порядних і працьовитих людей у громаді більшість, про що неодноразово наголошується.
Є у творі і зворушливі моменти, від яких на очі навертаються сльози. Як, наприклад, історія життя партизанки-розвідниці баби Гуньки, яка врятувала під час війни багато людей і має стільки орденів і медалей, що не в кожного діда більше. Син її працює головним інженером на заводі, далеко, за Уралом, і ще невідомо, чи дочекається мама його наступного літа. Мотив «далеких світів» і розділених відстанню родин щемний та сумний.
Коли ж прилітають бусли, – цей символ щастя, яке вони несуть на своїх крилах, і починають будувати гніздо, на серці й у читача стає легше... Мені тоді згадалася відома картина Федора Панко «П’є журавка воду», де цей птах теж символізував родину, але у своєму контексті.
Дуже цікаво, що у творі майже не присутня школа і шкільне навчання, хоча всі діти не прогульники. Вони вільні у своїх можливостях пересування, а уроки роблять так швидко, що про них навіть мова не йде. Це незвично, але цікаво, бо від того виховний ефект твору аж ніяк не зменшується.
Є в мене і деякі зауваження: щодо розуміння ролей чоловіка й жінки, але цей гендерний аспект саме у цьому творі обумовлений життєвими реаліями персонажів, коли найважчу роботу традиційно виконують чоловіки, і тому вони мають право на головування в родині.

Висновок: Книга цікава, глибока, неоднозначна. Я б рекомендувала читати її разом з дорослими, обговорювати, ставити запитання, щоб дитина знаходила свої відповіді на той багатогранний спектр проблем, піднятих у повісті, й набувала психологічного досвіду.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар