вівторок, 11 грудня 2018 р.

Аліна Болото «Твоя Марія... і Кіб»


Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре


Аліна Болото. Твоя Марія... і Кіб. – К.: Зелений пес, 2005. – 192 с.

У цьому збірнику кілька фантастичних повістей, об’єднаних спільними героями. Людство колонізує планети, намагається вирішити проблеми контакту з представниками інших цивілізацій, здійснює подвиги і проявляє себе не найкращим чином.
Космос є випробуванням для людини, як колись були мандри через моря.

Дія першої повісті «Твоя Марія... і Кіб» відбувається на планеті з досить агресивною флорою і фауною та складним кліматом. За законом у планет є спостерігачі. Але чомусь саме на цій планеті зі спостерігачами коїться щось незрозуміле, останній взагалі зник безвісти. Робити повторну розвідку дорого, тому на планету відправляється досить юна дослідниця-біолог Марія.
Там дівчина одразу намагається навести свої порядки, і за нею цікаво спостерігати. Намагаєшся розгадати таємниці чужої планети раніше за героїню. Що то за дивний собака, який зустрічає дівчину одразу після посадки? Чи справді небезпечні рожеві хмари, або це ще одна форма життя? Що сталося з роботами? Та й врешті, де подівся попередній спостерігач?
У цьому детективному пошуку читача чекає багато сюрпризів і непередбачуваних поворотів. Я свідомо не хочу переповідати сюжет твору, щоб не псувати враження, але ця на перший погляд просто фантастична повість насправді виявляється досить глибокою. Вона ставить багато запитань до читача, який замислюється над розвитком людства. З чим ми підемо у космос: з власним его чи з намаганням зрозуміти спосіб життя і мислення інших? Які ми: друзі і дослідники чи підкорювачі і грошолюбці? І які зміни можуть відбутись у психіці людини, коли вона таки залишить свою праматінку Землю?
У творі немає довгих розумних розмов із цих питань, але вся інформація легко вичитується у вчинках героїв та багатьох деталях.
І не дивно, що спілкуючись з іншим розумом, людина, насамперед, пізнає себе і свої почуття. А гумористичні моменти у творі врівноважують філософську складову.
Запам’ятовуються фантастичні рослини, тварини, технології. Це актуально і для двох інших повістей.
Друга повість «Меню для Фойри» темніша і значно складніша. Один із головних героїв – Олександр Конов, з яким ми вже познайомились у першій частині. Другий – космонавт-початківець Даруа Ватіш, який мріє про космічні подвиги, та лише нещодавно закінчив практику. Ватіш бере на борт корабля Конова, і це змінює долі обох.
Що робити, коли корабель отримує дивний сигнал із благанням про порятунок? Звісно, рятувати.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що корабель живий, це дивовижне поєднання живого розуму і технологій – біел на прізвисько Барс. Корабель – друг, але ж він живий, а все живе вразливе...
Повість захоплива, бо від перших сторінок думаєш про те, що ж таки сталося з кораблем, який послав сигнал біди? Разом із рятівниками намагаєшся серед смертельно небезпечних загадок відшукати єдину правильну відповідь. І наскільки ж лячно, коли сигнал біди насправді виявляється пасткою для необережних кораблів та їхніх екіпажів, так кожний наступний захоплений корабель буде приманкою для інших, черговою стравою у чужинському меню.
Треба віддати належне авторці, вона не змальовує події так, щоб читач перелякався до смерті. Страх не головне, важливо, як людина боротиметься з власними ілюзіями, чужим навіюванням і жагою до руйнування особистості. А згодом і бажанням поласувати людською плоттю, коли енергетичний ресурс душі й розуму виснажений і став їжею для безжального чужинця...
Твір лячний, оскільки проявляє людей справжніми, а читачеві пропонує зазирнути в своє серце, поставивши себе на місце героїв. І мимоволі замислюєшся: а скільки б протримався сам, потрапивши у таку пастку?..
Моментами, коли йдеться про безумство, жорстокість, безглузді смерті, розумієш, що ця книга не для дітей, але інакше розповісти таку історію було б просто неможливо. Є у творі й зовсім не дитячі сцени сексуального характеру.
Маю ще сказати, що не всім персонажам пощастило пережити цю пригоду.
Головним героєм третьої повісті «Рейс поза розкладом» стає Даруа Ватіш. Якщо у попередньому творі він був другим номером, то зараз тягар випробувань і сумнівів лягає лише на його плечі.
Здавалося б, немає нічого складного: є вантаж, який потрібно передати, і якщо замовник не хоче з’являтися, то можна поступитися інструкціями і передати вантаж через треті руки. Але чи то повага перед інструкціями надто велика, чи то упертість керує вчинками Ватіша, та він вирішує сам знайти замовника і віддати йому транслятор.
Чим далі від космодрому, тим більше запитань. Планета, на яку прилітає молодий майбутній косморозвідник, живе своїм життям. Пропагуючи природний спосіб життя і відмову від більшості технологій, мешканці Капариди виявляються не такими простими і щирими, якими здаються на відстані. Це як із релігією: далеко не всі, хто ходять у церкву, є віруючими і порядними людьми.
На цій планеті так само: підлість, зрада, таємні вбивства, маніпуляції, тортури та ще багато чого, що було б на своєму місці в антиутопії, вже пустили розлоге коріння в свідомості людей. Якщо цю заразу не зупинити, то зрештою лад у Всесвіті буде поставлений під загрозу. У психологічної зарази завжди знаходяться інструменти, щоб розповсюдити свою владу. Це актуально як для книг, так і для реального світу в усі часи.
Але демократично влаштований Всесвіт не має права втручатися у справи планети, бо тоді стане тоталітарним. Дилема. І що робити у такі ситуації? Поступитися принципами заради придушення зарази чи продовжувати дивитися крізь пальці на проблему, яка, можливо, колись розсмокчеться сама собою?
Відповідь на це запитання в різні часи різні країни дають свої. Не завжди правильні. Інколи непомірно жорстокі. Хоча, особисто мені хотілося б декого з адміністрації, та й мешканців Капариди розстріляти. Справді.
Довіряти на такій планеті можна лише одному інопланетному звіру, який як друг і домашня тваринка подорожував з тобою космосом. І байдуже, що у такому звірові сидить руйнівна сила, а очі наливаються пітьмою. Люди значно небезпечніші...
Остання повість захопила мене найбільше, бо в ній на тлі пригод і загадок розгортається справжня політична боротьба у її світоглядному аспекті. У боротьбі світоглядів, хоч й окресленій побіжно, просто купаєшся. Твір сильний, але, як і два попередніх, не для дітей.
Важливо також, що авторка не дає формул ідеальних рішень, не завжди її герої діють правильно і ніколи не перемагають повністю, бо у таких справах, здебільшого, гарним результатом буде нічия.
Мені, дорослому читачеві, було цікаво знайомитися з такою фантастикою. Хотілося б продовження.

Висновок: Цікава фантастика, але стикаємося з уже відомою проблемою. Ці твори написані для дорослих, «дитяче» оформлення книги і невідповідне визначення аудиторії робить їх нецікавими тим читачам, які могли б полюбити таку філософську книгу.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар