Віктор Васильчук «Мандри темно-вишневої Самописки»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Віктор Васильчук. Мандри темно-вишневої Самописки. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 24 с.

«Мандри темно-вишневої Самописки» – книга одного оповідання. Самописка ж – це така стара чорнильна ручка. Головна функція цього твору – пізнавальна, і тому кожна річ тут розповідає свою історію створення.

Починається казка з того, що читач знайомиться із мешканцями шухляди у старому столі, який стоїть на горищі. Там живуть «дві металеві Скріпки-подружки, зграйка Кнопок, напівстерта Гумка, майже списаний олівець, вщерть заповнений Записник, тріснуте Скельце від окулярів, Пляшечка з-під клею, Шнурок від черевика, візитка і новенькі ножиці» (С.2), а ще покинута господарем Самописка.

Кожна річ має свій характер, може бути сміливою, вередливою, замисленою... Через персоніфіковані речі подається багато інформації, оскільки речі хизуються своїм походженням, значимістю і призначенням.

Наприклад, Візитка розповідає, як її зробили з паперу у друкарні, а тоді про важливість візитних карток і правила спілкування – етикет; про те, як роблять папір, сумно розповість трохи згодом Записник. Ножиці скаржаться, що їх замкнули у шухляді, бо гралися з дітьми і різали все, що до рук потрапляло, але історія самих ножиць іде ще з епохи палеоліту. Шнурок теж скаржиться, що його у столі замкнув хлопчик, але ще цікавішим є не недавнє минуле Шнурка, а розповіді про шовкопрядів і те, що з їхніх коконів роблять нитки. Незвичними також для нас, але типовими для Африки є пляшечки з гарбузів, а скло виготовляють із розжареного піску, хоча більшість пляшок у наш час пластмасова. Звісно, це далеко не все, й у книзі ще багато цікавого.

Важливо також, що речі не просто розповідають про себе, а дискутують, розумно сперечаються, дивуються. У тексті добре показано, наскільки багато спільного у походженні і справах, якими займаються такі різноманітні речі.

Самописці, яка все те слухає, вдалося політати – її вкрала сорока. А тоді мандрівницю знайшов хлопчик і вона повернулася додому, бо господар не сховав свою річ, а просто загубив, випадково залишивши на горищі. Судячи з усього, хазяїн усіх цих речей – сам письменник.

Але найбільше мені чомусь сподобався Шнурок! Такий симпатичний вужик...

Висновок: Цікава пізнавальна казка для маленьких читачів. Також хочу відмітити гарні ілюстрації.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.