субота, 22 грудня 2018 р.

Юрій Ячейкін «Небреха. The best»


Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – гумористична фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Юрій Ячейкін. Небреха. The best. – К.: Зелений пес, 2004. – 208 с.

Небреха – той, хто не бреше. Ви йому вірите? Я – ні. Тільки хвалькам потрібен такий статус. А капітан Небреха ще той хвалько!
Це такий собі клон капітана Врунгеля (бачте, як по-різному вони себе називають) і барона Мюнхгаузена. Протягом понад двохсот сторінок журналіст, який називається «Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, кандидат усіх неісторичних наук, бо їх більше» (С.3), оповідає історії про цього дивного капітана і тим самим неабияк піариться на його тлі. Певно, більше йому нічим похвалитися.

Подібний початок (бо книга відкривається зверненням до читачів, підписаним цим Н.Е.ЗАТУЛИВУХОМ) має налаштувати аудиторію на гумор. Проте, мені смішно було не часто.
Небреха визнаний на багатьох планетах і в колі професійних космічних вовків, але так і залишається незрозумілим, як його сприймає суспільство: як героя чи як дивака. Бо як ставитися до того, хто шляхом практичних дослідів намагається довести, що сокиру можна повісти у прокуреному повітрі?..
Хоча, даючи своєму співробітнику відрядження, редактор популярного видання зізнається:
«– Про Небреху ходять казкові чутки, – по тому мрійливо докинув він. – Мовляв, саме ім’я капітана гарантує його друзям ліжко в перенаселених готелях на астероїдах, гостинно відкриває віконця адміністраторів відеорам, коли всі квитки давно продані, і навіть викликає доброзичливі усмішки сусідів на комунальних кухнях штучних супутників...» (С.7).
Або:
«Усі присутні з гордістю усвідомили, що, нарешті, сповнилося світле пророцтво вітчизняних геніїв, корифеїв, академіків, доцентів, кандидатів, а також кандидатів у кандидати наук: єдина, здатна до життя в космосі розумова формація – це цивілізація двоголових істот» (С.34).
Ох, яка ж радянщина... І такого у творі багато.
Небреха існує поза суспільством, а, як потім з’ясовується, і поза часом. Цей персонаж не старіє. Він колись потрапив на планету, де час іде в інший бік, так само, як і прогрес: від складних машин – до печер, а історії, схожі на земні казки, там мають історично-технічне пояснення.
Та й де тільки не побував у галактиці Небреха! Врятував планету, чиї двоголові мешканці живуть не на поверхні, а всередині, і продовбали дірку, яку героїчно заткнув своєю ракетою Небреха. Помандрував у минуле, де зустрівся з інопланетянином, який зародив життя на Землі (авторський аналог Бога), а прототипом для Адама (Автономної Довгодіючої Аналітичної Машини) став молодий помічник Небрехи. Побував на планеті-голові, залетівши їй в одне вухо, а вилетівши в інше. На планеті Кібера загадав роботам загадку, яку неможливо розгадати. Зустрівся з магістром алхімії, який відкрив еліксир молодості, тільки побічним ефектом до того була стерта пам’ять про частину прожитих років під час прийняття чергової порції еліксиру.
Начебто і могло бути цікаво. Але ж реально... абсурд і нісенітниці, які маскуються під гумор. Теревенити про подвиги, які чи то були, чи то ні, можна безкінечно.

Висновок: Прочитавши цю книгу можу сказати тільки одне: капітан Небреха точно не «The best». Не у ХХІ столітті.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар