середу, 26 грудня 2018 р.

Наталія та Олександр Шевченки «Як не скарб, то пожежа»


Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – шкільний детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Наталія та Олександр Шевченки. Як не скарб, то пожежа. – К.: Грані-Т, 2009. – 168 с.

Якщо захопився детективною справою, то від неї важко відкараскатись. Розслідування Команди Мрії продовжуються, а пригоди знаходять друзів самі собою. До нової книги увійшли дві повісті, об’єднані назвою «Як не скарб, то пожежа», бо спочатку розслідування стосується скарбу («Нічна історія зі скарбами»), а тоді – пожежі («Таємниця диму над містом»).

Семко мріє знайти скарб і тому роздрукував з інтернету мапу скарбів. Він здогадується, дивлячись на мапу, що скарб козака-чаклуна Чорнорота захований поблизу від їхнього містечка. Легенда справжня, та чи справжня мапа скарбів – сумнівно.
Збираючись у похід, друзі випадково натрапляють на інших скарбошукачів, точніше, скарбозакопувачів – грабіжників, які пограбували інкасаторську машину.
Ось тобі й нова справа для Команди Мрії, хоча часом дітки поводяться вкрай наївно, й дуже добре, що удача на їхньому боці. І шкода, що скарб виявився несправжнім, а лише тренувальним завданням від спілки скарбошукачів. Козацький скарб же точно знаходиться десь поряд!
Друга повість у цій книзі дещо повторює за сюжетом одну з попередніх. Тільки тепер від бандюків треба рятувати не власника фабрики, а місцевого дивака Халатурника, який живе в лісі. Так само життя людини в небезпеці, так само зайди хочуть «прихватизувати» землю – цього разу місце, де почали зводити оздоровчий табір для дітей. Там вони побудують розважальний центр для багатих. Для цього ділки підпалили ліс, а провину скинули на місцевого дивака.
Розгадка знаходиться на початку твору, але тепер треба довести, що злочинцями є чужинці. Для цього потрібно зануритися в історію рідного краю і подивитися на ситуацію з різних точок зору, застосувавши свої знання з психології та інтуїцію.
У цьому творі вже знаходиться місце для припущень та містики. Наприклад, я аж ніяк не можу повірити, що міліція дозволила незрозуміло яким людям перевозити злочинця. Так само дещо надуманим є вміння Халатурника спілкуватися з тваринами. Коли в реалістичному детективі з’являється містика – це поганий тон. Особливо, якщо боротьба з несправедливістю стає настільки серйозною, а брехня і великі гроші таки могли перемогти ентузіазм юних детективів.
Проте, спостерігати за персонажами цікаво. Особливо за Данилком, який поступово опановує професію журналіста. А ось Діана починає відверто дратувати своєю поміркованістю.
У книзі досить багато цікавих установок. Наприклад, про правду і брехню:
«Брехати батькам у Команді Мрії не любили. Данилко від такої дилеми – або сказати неправду, або нікуди не їхати – взагалі ледь не захворів. Нервувався, раз у раз згадуючи про честь офіцера, доки Миколка не витримав:
– Ти не офіцер, а журналіст. А журналісти часто брешуть.
– Хороші – ні, – твердо заперечив Данилко. – А я збираюся стати одним з найкращих» (С.13-14)
Або екологічного змісту:
«– Краса яка! – захоплено прокоментував Данилко, озираючись. – Зовсім не шкодую, що приїхав сюди. Обожнюю природу!
– Шкода, що не всі такі, як ти, – Діана відкинула носаком кросівки розбиту пивну пляшку, що трапилася їй на шляху. – Не люди, а свинюки якісь...
– Не зводь наклеп на свиней, – вступився Миколка. – Вони насправді дуже чистоплотні. І пива точно не п’ють. Як власниця Кабачка, ти повинна це знати» (С.21).
Дуже щемкий опис спаленого лісу:
«Попелище справляло жахливе враження, і спершу Семко з Миколкою просто заклякли з відкритими ротами, побачивши, на що перетворився улюблений ліс.
Колись золотаві стовбури сосон почорніли, ставши схожими на частокіл вугільних стовпів. Такою ж чорною стала земля, від неї все ще підіймався димок і сморід горілого. У цій частині лісу панувала практично мертва тиша, адже співів птахів більше не було чутно. Скільки ж їхніх гнізд пожер вогонь?.. Семко стиснув зуби у безсилій люті. Той, хто це зробив, безумовно, заслужив покарання. Дуже суворого покарання.
Те саме відчував і Миколка. Видовище загиблого лісу здавалося йому схожим на цвинтар. Якби хтось зараз показав йому винуватця пожежі, хлопчик, напевно, кинувся би на нього з кулаками. Як можна свідомо знищувати живе?
Добре, що пожежники змогли швидко все загасити... Інакше міг згоріти геть увесь ліс» (С.91).
Читається легко і місцями захопливо, але у мене залишилося відчуття, що частково історії вигадані, а не прожиті, і це не йде на користь творам. Немає зростання динаміки від твору до твору, і це теж погано.

Висновок: У цілому читати цікаво, та емоційно ця книга, а особливо її друга половина, поступаються першим детективним розслідуванням.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар