Зиґмунт Мілошевський «Зміїні гори»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Зиґмунт Мілошевський. Зміїні гори. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2010. – 176 с.

У казковому світі, розділеному Зміїними горами, панує Прадавня магія, чиї закони суворі, а часом можуть видаватися несправедливими. Саме так думає юна королівна Філомена, яка до свого одинадцятиріччя не має права виходити з палацу. Таке ув’язнення гнітить її, але не вона перша, не вона й остання, і так само своє дитинство у неволі проводили більшість її шляхетних попередниць.

Філомена готова віддати усе, щоб вирватися на волю, але її вчинок може порушити світовий лад і призвести до жахливих наслідків. Щойно дівчинка спокушається пропозицією таємничого голосу і втікає з палацу у Зміїні гори, у теплом краї Маара починаються завірюхи, а у Шертаті, по інший бік від Зміїних гір, висихають річки та озера.

Віднині Філомена має служити Змію сто одинадцять днів. Та якою є ця служба? Дівчинка має розносити у в’язниці дивні пакуночки, в кожному з яких схований спогад про злочин. В’язні цієї тюрми покарані довічними стражданнями, і це один з найжахливіших варіантів пекла, який я зустрічала у дитячій літературі.

Ось як каже про свої обов’язки Змій:

«– Я сторож їхнього сумління й пильную, аби кожен з них страждав так, як він на те заслуговує. Якщо помічаю, що комусь дуже смакує чорний хліб, замінюю його білим, якщо хтось уподобав вологий льох, переводжу його до сухої, спекотної камери. Якщо така особа писатиме чи малюватиме на стінах, отримає камеру зі стінами з такого твердого каменю, що на ньому неможливо малювати» (С.72).

Спокута і прощення неможливі, каяття не допоможе, померлі знову і знову повертаються у дні своїх проступків і злочинів. Цікаво також, що в’язниця механізована, у ній навіть є ліфт, хоча це нетипово для чарівних світів.

Однак і сам образ Змія не такий однозначний, як може видатися на перший погляд. Змій також в’язень, який колись ослухався прадавнього закону, і тепер теж покараний довічно. Прадавня магія не знає жалю, для неї не існують напівтони: лише біле і чорне. Згодом починаєш сумніватися, а чи настільки проступки призводять до катастроф, чи це тільки черговий виховний момент для людства?.. Або так давня сила показує свою всемогутність?

Прадавня магія визначає долю й іншого героя, який за давньою традицією у ніч, коли йому виповнилося одинадцять років, одинадцять місяців та одинадцять днів, отримує предмет, який визначатиме його долю і майбутню професію. Ерік мріє бути рибалкою, але чари вказують, що він повинен стати мандрівником. З одного боку, така підказка дорого коштує, бо вже професійно орієнтує дитину. Але виникає відчуття: а якщо закляття схибило у виборі, чи якщо людина виявиться не одномірною і її таланти багатогранні, як тоді бути?..

Щоб відновити лад, потрібно знайти перо вогненного птаха, і цей подвиг неодноразово здійснювали пращури Еріка. Тому одинадцятирічному хлопчику доводиться йти у Зміїні гори, долаючи важкість шляху самому. Дорогою йому зустрічаються різні істоти. Дехто схожий на крадіїв і розбійників, мова їх сленгова і суржикова, але Еріку вдається з ними по-людськи порозумітися. Хлопчик допомагає гороблону, лікуючи рану птаха. А згодом знаходить і справжнього друга. Вже разом із Томом вони піднімаються в гори, довіряючи один одному свої життя.

Ерік має щире і відкрите серце, він добрий, дещо наївний, але у казковому світі подібна поведінка часто не згубна, а навпаки у подальшому може стати запорукою удачі і вчасної допомоги. Хоча всі навколо просто волають, що він поводиться нерозважливо і може легко згубити себе, настільки довіряючи іншим.

Філомена і Змій – теж не злі, як й інші живі істоти, вони багатогранні, але це незрозуміле Прадавній магії. Часом здається, що головним ворогом і є Прадавня магія з її безжалісним законом, уособлення якого суддя померлих – вогненний птах. І ця істота на ім’я Хард – справжнє втілення вогненної стихії, жахливої і невблаганної.

Не порядку, а влади через диктатуру прагне Прадавня магія, підмінивши собою світовий устрій, у ній немає добра. Проте, ця сила не вічна, бо колись теж була «молодою». Бо інакше як пояснити бездуховність, лицемірство і ницість деяких персонажів, яких зустрічає на своєму шляху Ерік?

Світ, де править такий Порядок, насправді хворий зсередини. Хоча чи змінить його перемога над вогненним птахом і руйнування в’язниці для померлих – невідомо. Чи Прадавня магія знайде нове втілення і так само диктаторськи правитиме світом?

Чи із самою Прадавньою магією не все так просто? Хіба не вона привела Еріка у Зміїні гори? Однозначної відповіді у творі немає.

Ця казкова історія складна філософськи і світоглядно. Її можна читати як пригодницьку історію, а можна й замислюватися над внутрішнім вмістом, і це дуже добре.

Хоча є у тексті й огидні моменти.

«Тіропітаки неспокійно метушилися в молоці. Найвідважніший виліз на краєчок тарілки й почав кружляти по ній, тримаючись хвилястої блакитної смужечки, що її оздоблювала» (С.7) – це перше речення, з якого починається твір.

Тіропітаки – улюблені ласощі Філомени, її батьки теж не проти покуштувати щось таке на сніданок. Але хіба можна їсти живих істот, хай і казкових? Чи це теж прояв хворобливості світу?

Так само неоднозначне й розуміння, ким є птахи гороблони, бо у масовій свідомості і приказках – це нещасні створіння, над якими можна насміхатися і жартувати, а насправді гороблони мають у пташиному світі велику владу і шану.

І дуже шкода, що автор не закінчує історію, а обриває її, пославшись на свої невідкладні справи.

Висновок: Непроста і цікава книга, яка може своєю філософією у казковому антуражі бути цікавою навіть дорослій аудиторії.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Оксана Лущевська "Казка про віру в себе" - http://litakcent.com/2012/03/12/kazka-pro-viru-v-sebe/

Demetrios "Відгук" - http://www.livelib.ru/book/1000489398