Сергій Волошин «Подорож "Пройдисвіта"»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Сергій Волошин. Подорож "Пройдисвіта". – К.: Гамазин, 2012. – 128 с.

Сашко приїздить на канікули до бабусі у село, ще не знаючи, які пригоди на нього невдовзі чекають. І пригоди не забарилися, бо саме цьому хлопчику та його друзям судилося порятувати озерних мешканців від тиранії Муляки-Замуляки і Щуки-Злюки.

Але все по порядку.

У Сашка є двоє друзів – відважний пес Боба і скиглій кіт Васька. Хлопчик поки не знає, що ці двоє, як й інші тварини, вміють розмовляти, а ті, що жили разом із людьми, знають і людську мову.

Сашко йде на риболовлю, але з озера з’являється Карасик-Опанасик (в озері у всіх такі подвійні імена) і повідомляє про біду, яка спіткала їхню домівку. Звісно, як справжній герой, Сашко погоджується допомогти. Для цього йому та його друзям потрібно випити пігулки (згадалася «Матриця», якщо чесно), зменшитись і на всюдиході під назвою «Пройдисвіт» помандрувати озером.

Озеро поділене на три королівства – тритонів, жаб і риб. У кожному з них свій правитель, який вирізняється особливими здібностями, складною вдачею, великою силою і розміром. Щука разом зі своєю бандою грає в озері роль «бригади», яка раніше усіх «строїла», але після того, як обвалилася стіна і з’явилося ще страшніше чудовисько Муляка-Замуляка, то жити в озері стало зовсім нестерпно. Вороги озерних жителів вчинили дуже розумно: замулили всі джерела, окрім одного, а без чистої води ніщо живе нормально існувати не може, тому коли вони отримають повну владу у водоймі – тільки справа часу. На озерних мешканців чекає рабство і страшна доля.

Зрозуміло, що ці злі сили потрібно зупинити, й у тому не завадить нічия допомога. Жабію, Карасію і Тритонію потрібно рятувати.

Борючись із ворогами, друзі знайомляться із різноманітними озерними мешканцями, і часто пригоди мають гумористичне вирішення.

Є у творі й якась мультяшність, коли, наприклад, Жабенція намагається облобизати кота або коли тварини змінюють колір відповідно до своїх емоцій. Як на мене, така мультішність зайва.

Хоча можна зустріти у творі й таке:

«Чудовисько почуло крик Васьки, зупинилось і... покрутило кігтем біля виска» (С.19).

Хоча подібних ляпів у книзі небагато.

В цілому мені сподобався гумор твору, мова персонажів і те, наскільки барвисто вони змальовані. Гарно піднято й екологічну тематику, показано безвідповідальність людей.

Читати було цікаво і весело, хоча від самого початку зрозуміло, що «наші» все одно переможуть.

Є у творі і натяк на продовження, бо герої отримали «піщинку гіперпростору», що дозволяє переміщуватися туди, куди забажаєш.

А ще у книги дуже гарне гуманістичне закінчення:

«– А що ж тепер їсти? – похмуро запитав Васька, і тишком зиркнув на карасика, у якого моментально настовбурчились плавники. – Це ж тепер друзі, а друзів не їдять» (С.109).

І справді, що ж тепер їсти?..

Висновок: Ця історія досить проста, лінійна, але від того не менш захоплива, цікава й динамічна.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.