Тамара Крюкова «Кубок чарівника. В’язень дзеркала»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Тамара Крюкова. Кубок чарівника. В’язень дзеркала. – Х.: Ранок, 2012. – 384 с.

Одразу можу сказати, що ця книга сподобалася мені значно більше за попередні. Після усіх поневірянь Злата живе у шлюбі щасливо, цей образ відходить на другий план, а головним героєм стає син золотоволосої красуні.

Але у той день, коли народжується спадкоємець престолу, зла Віщунка з Лисячої нори знаходить ще один спосіб зашкодити королеві. Відьма стає головним антагоністом у попередній книзі і залишається там до самого кінця циклу. Проте, тепер вона мститься не лише Златі, але її сину, друзям принца, одним словом, усім небайдужим для нього людям.

Відьма використовує заздрість і ненависть герцогині Агнеси, щоб отримати її душу. Агнеса погоджується пройти ритуал, перероджується у немовля, і цього хлопчика усі в палаці починають вважати братом-близнюком спадкоємця престолу. На ранок усі впевнені, що королева народила двох дітей. Агнеса ж починає жити новим життям, цілком забуваючи своє минуле.

Двоє братів, тим паче близнюків, це є проблема для трону, який може дістатися тільки одному. Відьма знову вимагає у Злати душу, пропонуючи позбавити у майбутньому нелегкого вибору, але, звісно, жінка відмовляється. За десять років має вирішатися доля принців.

Гліб і Гордій тільки зовні схожі, та вони абсолютно різні за вдачею. М’який, добрий, шляхетний Гліб і злий, підступний, жорстокий Гордій. Вони настільки різні, що після знайомства з принцами їх уже не сплутати.

Частина «Кубок чарівника» присвячена дитинству принців. За десять років читачеві показується не так вже й багато подій, але кожна з них якнайкраще характеризує героїв. Особливо зворушлива і сумна лінія з вороною Крагою, про яку потай піклувався Гліб. Ворона була його єдиним справжнім другом, але коли Гордій дізнався про її існування, птаха була приречена. Без усіляких вагань Гордій убиває ворону, але так обставляє цю справу, що не тільки не отримує покарання, а ще й примудряється звести наклеп на Гліба.

Через те, що Гордій дуже хитрий, доброму Глібу дістається від батька досить часто. Гордія люблять більше за те, що йому краще вдається і верхова їзда, і полювання, та й багато чого іншого. А коли відкривається таємниця, що один із братів може бути підкидьком, багато хто переконаний, що це саме Гліб.

Злата дуже переживає за своїх синів, і доля зводить її з добрим чарівником, який дає їй кубок. Ця зачарована річ має показати, хто з хлопчиків є справжнім спадкоємцем, а хто підкидьком. Втручання іншого чарівника може зруйнувати плани відьми, тому вона не сидить склавши руки.

Віщунка намагається обдурити обох хлопчиків, і це дуже важливо, оскільки поведінка і мотиви відьми змальовані так добре, що можуть гарно навчити юного читача уникати подібних людей і в реальності.

Відьма грає на тонких струнах людських душ, спокушаючи, обманюючи, маніпулюючи... Іноді виникає відчуття, що із таким хитрим і підступним злом майже неможливо впоратися.

«– Не вибачай образ. За кожне зло відплати три рази! Помстися!» (С.124) або «– Для початку дам тобі пораду: нікому не вір. Кожен готовий зрадити. Усі думають тільки про свою вигоду» (С.125) – ось життєва філософія відьми.

І дорослий читач чудово розуміє, наскільки важко не піддатися цим порадам і не занапастити себе, слідуючи переконанням зла.

Руками Гордія Віщунка принижує Гліба, штовхає хлопчика на необдумані, хибні вчинки. Вона спокушає Гордія магією і владою, навчає хлопчика своїй філософії.

А з іншого боку прикидається щирим другом, єдиною небайдужою людиною, яка допомагає справжньому спадкоємцю, коли того виганяють з палацу. Її найзаповітніша мрія – посіяти чорні зерна злості і ненависті у душі Гліба, тим самим занапастивши його.

На кону життя одного з хлопчиків, бо Гордію відкривається, що він підкидьок, а Гліб щиро вважає, що вода з кубка для нього буде навмисно отруєна. Водночас Гліб переконаний, що для несправжнього принца так само зачарований кубок стане причиною передчасної смерті. І цю отруту Гордій прийме з рук того, кого сам тривалий час вважав братом, тоді Глібу вже ніколи не спокутувати цей гріх убивства.

Бажання залишитися серед живих і сумніви щодо ціни, яку за це потрібно буде заплатити, борються у серці юного принца, і лише в останню мить він робить по-справжньому правильний вибір – не дає Гордію напитися з кубка.

Ситуація вирішується, але відьма отримує таки одну душу – душу герцогині Агнеси, яка у покарання стає в’язнем чарівного дзеркала.

Чи шкода Агнесу? В перші миті ні, але потім замислюєшся.

Ця частина позначена тонкою психологію і великим спектром емоцій. І чим далі, тим більше зростатиме емоційний рівень тексту, і це дуже добре.

Перемогти зло можна тільки добром, але цьому потрібно вчитися усе життя, знову і знову обираючи добро, коли хочеться відплатити злом, – ось головна думка цієї книги, і вона червоною ниткою проходить через увесь текст.

Дія наступної частини циклу, яка також увійшла до цієї книги, «В’язень дзеркала», починається через чотири роки після закінчення попередньої. Все ще зв’язаний чаклунством з полоненою у задзеркаллі Агнесою, Гліб не росте. Коли про причину незмінного вигляду сина дізнаються батьки, то вони переконані, що краще так, ніж звертатися по допомогу до чарів. Надто гарно дорослі знають, наскільки важким і смертельно небезпечним є шлях чарівництва.

Але чотирнадцятирічний Гліб вважає інакше, він не хоче все життя залишатися хлопчиком і ловити співчутливі погляди своїх підданих. Гліб вирішує ризикнути і шукає шлях до задзеркалля, куди можна потрапити, минувши Дзеркало Суду, він понад усе прагне зняти чари. А для цього йому потрібно або звільнити Гордія, чи то Агнесу, або знищити його. Це теж важкий вибір і, зважаючи на всі прикрості, яких було у минулому завдано йому та його матері, вибрати стає ще важче.

У цій частині з’являється ще одна героїня, яка швидко стає головною. Це трохи молодша за Гліба циганка Марика. Імпульсивна, прямолінійна, вродлива, вона одразу захоплює увагу читача, бо відчувається, що цей образ приховує не одну таємницю.

За допомогу і захист Марика вирішує породнитися з Глібом і завдяки нехитрому ритуалу змішує свою кров з кров’ю хлопчика, не знаючи, що він принц. Крихітний поріз на руці обертається для дівчинки великою проблемою, бо її виганяють з табору, щоб не привела до циган лихо, – є пророцтво, що циганська кров не має поєднуватися з кров’ю королів.

Та із самою Марикою не все так просто, бо цигани підібрали її на дорозі, вона насправді не циганка. Дівчинці суворо заборонено мати будь-яку справу із чарівництвом. Суцільні загадки і майже всі вони переходять у наступні частини.

Разом зі своїм новим братом Марика мандрує через дзеркало в інший світ, де обоє дітей переживають багато пригод і випробувань. Звісно, що їхня дружба і вірність також буде піддана сумнівам, і їм обом треба довести, що вони щирі й чисті душею.

Дуже цікаво, що Віщунка з Лисячої нори стає у цій частині ще хитрішою і підступнішою, майже все їй вдається обернути на свою користь. Вона знову маніпулює людьми, скеровує їхні вчинки і намагається розправитися з ворогами чужими руками.

Випробування змінюють усіх: і головних героїв, і другорядних, бо в основі кожного випробування завжди лежить вибір. Навіть Агнеса змогла покаятися, що стало її шляхом повернення до людського світу. Ще й Марика дізнається, що ця вродлива темноволоса жінка її справжня матір. Обман, але й подарунок для змученої душі, яка хоче відмовитися від зла і спокутувала свої провини.

От тільки повернення не таке й райдужне, бо Гліб не дотримує даного слова. Він не в змозі повернути гаманець Зоряного лицаря, бо його вкрала Віщунка, тільки про те мало хто знає. Не дотримав слова, то буде кара, але це вже інша історія...

Також хочу відмітити, що у цій книзі багато власної міфології і майже немає прив’язок до античності, як це було у попередній книзі. Ну, якщо не зважати на винного духа Винарія, який прийшов з міфів про Юпітера, чи міф про Нарциса, закоханого у своє відображення.

Світ стає самостійним, і це дуже добре для сприйняття твору.

Млин зими, який перемелює спогади у сніг; абсолютно нове прочитання образу Баби-Яги, яка у творі називається тіткою Одаркою (це вона пояснює дітям принципи поводження із чарівними речами та істотами); троє стражів у подобі тварин, що судять душі померлих; хованці, які відкривають героям таємницю зоряного срібла зі скарбниці Зоряного лицаря, та й сам Зоряний лицар – це дуже потужні та яскраві образи.

«Жодна гарна мелодія й жодна путня книга не пишуться – вони послані з неба» (С.179) – зізнається авторка.

І, читаючи її книги, у це щиро віриш.

Висновок: Мені дуже сподобалася ця книга, із нетерпінням чекаю на продовження і сподіваюся, що воно мене не розчарує. Єдине зауваження, яке залишається у мене щодо цих перекладів, – у книзі зустрічаються русизми.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.