Дзвінка Матіяш «Казки П'ятинки»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Дзвінка Матіяш. Казки П'ятинки. – К.: Грані-Т, 2010. – 112 с.

Збірник «Казки П’ятинки» є новою сходинкою у творчості авторки. П’ятинка з’явилась у книзі «Зросла собі квітка», а надалі її образ переходить у роман «День сніговика». Цей образ жінки – архетипний, він поєднує в собі одну з подоб Великої Матері і святої П’ятниці Параскеви.

Ось, як вона змальована у цій книзі:

«П’ятинка спускається на землю щоп’ятниці, ходить і дивиться, як люди живуть. Іноді вона невидима, іноді – видима. Йде жінка по вулиці – ні молода, ні стара, ні білява, ні чорнява, очі в неї – то світлі як вода, то темні як земля – міняться. Плащ довгий, благенький – чи зелений, чи синій, чи такий, як осіннє листя, що вже довго на землі лежить. І завжди боса ходить – чи в місті, чи в селі, чи по снігу, чи по болоті, чи по асфальті» (С.14).

Вона уміє розмовляти з тваринами, насилає казкові сни і лікує душі.

Казки у збірнику структуровані за абеткою, кожний новий твір починається з наступної літери, присвяченої якійсь речі або події. Наприкінці поданий словничок літературознавчих термінів і коментарі від редакції щодо тематики деяких творів.

Різні за обсягом, мов невеличкі оповіді, часто твори більше нагадують мініатюри, а не сюжетні оповідання, хоча трапляються і винятки. Імовірно, що оповідання були написані значно раніше від того, як почали формувати збірник за абеткою.

Одним з таких є, певно, казка «Марципан» про вередливого короля.

Більшість творів описують якусь ситуацію, емоцію, дають розлогий опис явища чи просто змальовують природу. Не завжди ці події казкові, але такий прискіпливий погляд до дійсності розвиває у дитини спостережливість та увагу до деталей.

Наведу лише одну цитату:

«Коли Ніч одягає темно-синю сатинову сукню, на якій виблискують золотисті зірочки, гасне останній сонячний промінь і на міських вулицях загораються ліхтарі. Ніч дивиться у вікно і задоволено думає, що її сукня схожа на клапоть неба. А це так приємно – носити небо на собі» (С.61).

Автобус бажань, який здійснює добрі бажання; Білий кіт, що перетворився на зірку; Велике вухо, яке чує, як тече сік під корою дерев, бринять у повітрі дощові краплі і взагалі все на світі; дівчинка, що розмовляє з морем; ельф, який мріяв намалювати захід сонця, але, щоб вийшло добре, потрібно багато чого осягнути у своєму серці; єнот, що жив під ліжком; дівчинка, яка народилася у ніч, коли розквітнув жасмин; їжак, котрий товаришує із залізничником; талановитий фотограф; насуплена хмара; дідусь-чарівник з дивовижними чаями; червоні чобітки зі срібними підківками; бабуся, яка плете шкарпетки; мудра юшка та багато інших – випуклі образи, які мають символьний характер.

Багато творів потребують співтворчості читача, бо є притчами. Як, наприклад, мініатюра «Ганок», де двері, вікна, стіни, дах, підлога, комин і піч сперечаються, хто з них найважливіший. А в мініатюрі «Мамині руки» немов кожне слово виграє золотом і любов’ю... Справжнім невимовним болем і тугою пронизаний твір «Тиждень». І людина – то лише половина яблука... Про що дізнаємося з іншого твору.

П’ятинка товаришує з хлопчиком Антоном, якого навчає, передаючи йому свою мудрість. І часом її образна філософія чіпляє до глибини душі:

«– А ти знаєш, що людські серця дуже схожі на глечики, – заперечує П’ятинка. – Так само як глечики, вони можуть бути порожні, а можуть бути наповнені, можуть бути з тріщиною, надщерблені чи розбиті.

Поки людина живе, її серце наповнюється добрими і поганими вчинками, знаннями, любов’ю, добротою, мудрістю, тугою, радістю, спогадами. Деякі глечики повні по вінця, деякі – переливаються через край і діляться з іншими тим, що мають, а декотрі – повні тільки до половини, а то й менше.

Не можна, щоб наші глечики були порожніми, адже свого часу Бог попросить нас напоїти Його з нашого глечика, і буде шкода, коли ми у відповідь тільки похнюпимося, бо глечик порожній» (С.14,16).

У збірнику досить багато творів мають релігійне забарвлення: про інжирне дерево, під яким відпочивав Спаситель; про Йордан-річку і Мертве море; про худобу, що співала колискову Ісусу; про янголів, які вирощують лілії. Дивовижні подарунки й у Щедрого вечора...

А інколи диво крадькома прослизає в нашу буденність:

«Залізничник розповідав, що сьогодні проїжджав поїзд, який віз людей із моря в місто. Поїзди, які їдуть з моря, зовсім інакше гуркотять. Залізничник каже:

– Це тому, що ці поїзди везуть із собою багато свободи, такої, яка буває тільки на морі. Люди їздять до моря, щоб набратися цієї свободи» (С.42).

І це теж один з уроків П’ятинки – бути вільним серцем і чути світ.

Висновок: Метафорична книга, образна, притчева, мудра. Буде цікава і дітям, і дорослим.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Галина Кирпа "Казка про зловлене в повітрі листя" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/19/073258.html

Василь Карп'юк "Глечики наших сердець" - http://zaxid.net/news/showNews.do?glechiki_nashih_serdets&objectId=1271668

Жанна Капшук "Любов і світло в пастельних тонах" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/10476/

Юлія Железна "Рецензия. Дзвінка Матіяш. Казки П’ятинки" - http://books-fan.com/2011/07/21/recenziya-dzvinka-matiyash-kazki-pyatinki/

Атанайя Та «Казки П’ятинки» - http://avtura.com.ua/review/833/

Наталка Малетич "«Казки П’ятинки» — абетка добра від Дзвінки Матіяш" - http://litakcent.com/2011/02/11/kazky-pjatynky-abetka-dobra-vid-dzvinky-matijash/

kazkarka "Казки П’ятинки" - http://kazkarka.com/books/kazky-pyatynky.html