Ніна Воскресенська «Останнє бажання короля»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – гумористичне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Ніна Воскресенська. Останнє бажання короля. – К.: Зелений пес, 2006. – 224 с.

Жанр гумористично фентезі накладає на текст багато обмежень. Що б не відбувалося в книзі, читач має посміхатися, сміятися або реготати. Засоби, якими викликається подібна реакція, зазвичай не регламентуються ані самою книгою, ані бодай здоровим глуздом.

Є справді смішні книги, але є ті, що звертаються до «туалетного» або «низькоплинтусного» гумору, вводячи у текст похабщину у гумористичному ключі. Є й взагалі книги «для поржать».

Оскільки повість «Останнє бажання короля» велика за обсягом, то зустріти у ній можна всяке. Написана вона добре, і часто справді смішно, але у даній ситуації потрібно усвідомлювати, що гумористичне фентезі – жанр для дорослих, і далеко не кожен жартик буде не лише смішним, але й корисним для дитини. Особливо це стосується мови та порівнянь, коли слова, зрозумілі дорослим, фоново розкидані по всьому твору.

Так, наприклад, на мітлах у відьом, як в автомобілів, є «світляки переднього та заднього освітлення» (С.5); дракониха проводить «опитування громадської думки щодо співробітництва з драконами» (С.22); дракону-претенденту на трон потрібен «гарний фахівець, який створить Вігору імідж доброго господаря й чесного бізнесмена» (С.24) тощо. Взагалі, все пов’язане з виборчим процесом цілком відповідає нашим реаліям і добре висміяне.

За сюжетом книга проста: є квітка папороті, яка дає необмежену владу і повертає майже забуті чари; є багато охочих до тої квітки; і є недолуге королівство, де всі події й відбуваються.

Головні героїні – дві відьми Явдоха і Секлета, ворогині, конкурентки і подруги водночас. Хто з них «добрий», а хто «злий», сказати неможливо, бо вони обидві непорядні, хитрі й смішні.

Головний герой – Івась, спадкоємець престолу, тимчасово замінений на троні небожем Явдохи, товстуном Опудьком (слово походить чи то від «опудала», чи то від «пуда»).

Є ще кілька ускладнюючих обставин: колись давно два драконових клани ледь не винищили один одного, дракони зникли, але нині повернулися; і є Тінь, яка хоче будь-що загарбати квітку папороті собі.

І ось на цьому казковість закінчується, і книгою рухає не сюжет, а жартики, бо таке враження, що більшість слів і дій головних і другорядних героїв підпорядковані саме логіці жарту, а не мотиваціям, природним для цих образів. Так часто буває у гумористичному фентезі, але особисто я так і не змогла звикнути до такої особливої і неприродної для мене логіки.

У реакціях персонажів твір часто нагадував американську диснеївську анімацію. Постійно щось відбувається, але далеко не всі події мають бодай якесь значення для сюжету.

Якщо ви думаєте, що дракони – це страшно, то глибоко помиляєтеся. Ці дракони не страшні, хоча їх усі бояться, як в реальному світі бояться дурнів, від яких невідомо, чого чекати.

Вігор, Льохозавр, Сигізмунд та Есмеральда постійно сваряться між собою, а ще пиячать. Як можуть пиячити дракони? А легко, ковтаючи гас у величезній кількості. І діє на цих рептилій гас як алкоголь на людей. А тоді ще й керують транспортними засобами у нетверезому стані – цього разу відьминою мітлою.

Інша «біда» казкового світу – Кошмаробачення. Це поєднання телевізійного «мила» зі сновидіннями. «Кошмаростудії» з Того Світу – «Мурняпродакшн» та інші – випускають багато продукції, є у них і свої зірки. Одна з яких «типова білявка» – зірка на ім’я Оленка. Ця красуня з тонною косметики на обличчі постійно дратує читача своєю безглуздою поведінкою. Хоча інколи це смішно.

І наприкінці хочу навести кілька цитат. Якщо вони не збентежать читачів, то й все інше у книзі сприйметься адекватно.

Про бідолашного міністра:

«Саме в цей час перший міністр Хрендель отримав дуже важливу новину, через що забув глянути під ноги й послизнувся біля туалету.

– Ваша величносте... фе! – це все, що встиг сказати міністр і з розгону врізався в унітаз.

Він знав, що Опудько не пробачить запізнення, бо саме цього ранку принц мав намір перевірити готовність підданців до його коронування. За місяць він мав стати королем Лексом VII. Але Хрендель, як досвідчений придворний, вирішив зачекати поки вивітриться сморід, а принц охолоне» (С.16).

Або:

«– Король Бовдур Великий відбув у термінових справах. Мене призначено заступницею. Тож я керуватиму державою до його повернення. Буду дегенератом!

– Ким-ким? – королівські радники аж роти пороззявляли від подиву.

– Повторюю для глухих: дегенератом! – (у залі захихотіли). – Чи як воно там називається? – Явдоха насупилася від напруженої розумової праці: – ага, згадала – регентом! Я буду регентом. Хіба не все одно?» (С.95).

Або коли Секлета розпитувала, де знайти драконів, то отримала таку відповідь:

«– Там дракони? – знову не стрималась Секлета.

– Як же вона мені набридла зі своїми драконами! Там у нас песиків вигулюють. Проходячи повз скверик, можна лише сподіватися, що жодне з тих ніжних створінь не вчепиться тобі в литку та що не вступиш у... – із очей Сильвестрівни вилетіли дві справжні блискавки, – ну, сама знаєш, у що! За сквером повернеш праворуч і вийдеш на площу біля ратуші. А там...

– Купа гною, який мали розкидати позаторік і забули, громадська вбиральня чи фонтан, перетворений на смердючу калюжу? – спробувала вгадати Секлета.

Тут уже й Кіндратівна не втримала та зиркнула на відьму так, що в тієї мороз пройшов поза шкірою.

– Ні, – голосами понурими, ніби з могили, разом прогули бабці, – там сплять ДРАКОНИ!» (С.104).

Є у тексті й суто гумористично-культурологічні посилання.

«Тінь же тим часом прибирала палац для нових господарів. Вона сподівалася, що невдовзі ними стануть дракони (про себе скромно мовчала). Бідолашна ніяк не могла відірвати від стіни останню картину, якою чомусь ніхто не спокусився, хоча це був всесвітньо відомий шедевр «Червоний трикутник», глибокий філософський задум котрого не здатні були осмислити навіть наймудріші люди королівства» (С.135).

А от що мені по-справжньому сподобалося, то це останній додаток, де описуються чарівні речі та способи користування ними, і тут сміх виконує зовсім іншу функцію – змушує читача замислитися.

Висновок: У цілому книга не справила великого враження. Місцями було смішно, але зустрілось і чимало гидких та дурних моментів. Як на мене, гумор має бути таки хоч трохи більш інтелектуальним. Навіть у дитячій книзі.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.