середа, 14 березня 2018 р.

Дебра Дойл, Джеймс Д. Макдональд «Дочка великого короля»


Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре



Дебра Дойл, Джеймс Д. Макдональд. Дочка великого короля. – Х.: Ранок, 2004. – 160 с.

Дорога до Країни Ельфів, яка знаходиться за межами людського світу, є важкою, але повернутися звідти ще складніше. Там час тече повільніше, ніж у нас, і години там дорівнюють тижням у людському світі. Але іншого виходу немає, бо ельфи багато років оберігають Діаманту, спадкоємницю королівського трону. Дівчина прийомна донька короля ельфів Елкінга, живучи серед ельфів вона навчилася і їхній магії.

У короля ельфів свій інтерес, бо його країна гине, але тільки гострі очі чарівника бачать тлін і вмирання у на перший погляд цілком благополучній землі із зеленими луками. Елкінг – дуже цікавий і складний образ, який, мов спалах, ненадовго освітлює текст твору. Він недобрий і його випробування пройде не всякий, будь-кому він свою прийомну доньку не віддасть. Для Рендала, Ліз і Волтера настає своя мить вибору і вчинку, що може на краще змінити майбутнє, а їхні долі справді нероздільні, бо поодинці вони б не виконали завдання Медока.
За двадцять років лорди звикли до безвладдя і самі відчувають себе королями, а після зникнення лорда Фесса дехто вирішив проголосити себе єдиним королем. Потрібно зробити усе, щоб не пустити війну у свою домівку. І це не просто слова, а реальність, бо головний удар приймає на себе замок Доун, і рідні Рендала приречені, якщо не підкоряться волі самозванця. А вони голови не схилять.
Хоча Діаманта законна королева, за нею має стояти армія, і тут уже важливо, чи зможе Волтер переконати інших лордів стати на бік принцеси, а не самозваного Х’юго де ла Коре, який отримав підтримку чарівника Варнарта.
І якщо скоритися йому, то це означає визнати право сильнішого, і коли влада Х’юго ослабне, «хто-небудь відчує себе сильнішим за короля, і знову почнеться різанина» (С.65). Цього б не сталося, якби не порушилася рівновага, яка була зруйнована, коли разом із Замком Дзвона зникли лорд Фесс і герцог Тібальд.
Рендал повертається додому зовсім іншим, дорослим чарівником, на якого звернено багато поглядів, він один з не багатьох захисників Доуну від чаклунства. Навіть його вчитель у Доуні раніше здавався хлопцеві вищим, а тепер майстер меча теж дивиться на свого вихованця з неприхованою надією. Навіть магістри чарівництва звертаються тепер до нього як до рівного, радяться, але Рендал цьому не радіє, і це теж ознака дорослішання.
Набагато більше його непокоїть видіння, яке попереджає юного чарівника від хибних кроків, що згублять усіх, хто йому не байдужий... Як уникнути небезпеки, якщо сам можеш стати її причиною?.. Із завмиранням серця слідкуєш за розвитком подій, вірячи, що Рендал знайде можливість уникнути хибного шляху.
А вороги сильні, і вони не зупиняться ні перед чим. По інший бік стіни знаходиться чарівник Варнарт, який найкраще розуміється на війні, а його бойові закляття дуже сильні. Волтер дає цьому ворогу дуже ємну характеристику:
«– Ренді? – обернувся Волтер на звук його голосу. – Ти швидко дістався сюди, брате. Ім’я чарівника Варнарт. Сподіваюся, він не твій друг. Я брав участь у тій битві й бачив такі заклинання, що й згадувати не хочеться» (С.80).
Тепер же все це лихе чаклунство обрушиться на стіни Доуна, і навряд вони вистоять. Але сила Варнарта не тільки в чарах, а й в розумі та підступності. Якби свого часу статуетка потрапила до Варнарта, не було б ніякої надії на перемогу.
На запах крові злетілися демони на чолі з тим, хто ледь не убив Рендала у вежі Болпеша. І чарівник Кренах, один із магістрів Школи Чарівництва, творить захист від світу демонів, пишучи закляття власною кров’ю. Чарівник Медок малює навколо Доуна захисне коло і стоїть на стіні, відбиваючи удари Варнарта. Зібралися найсильніші, щоб зупинити властолюбних безумців, які, певно, теж зійшли колись зі свого шляху, бо справжній чарівник не прагне влади.
Але вирішальний двобій таки за Рендалом, і це природно. Видіння з минулого стають зрозумілими, а три дерева, що ростуть разом, насправді знаходяться за межами людського світу. Чарівники б’ються в усіх світах, але борються за мир і світло, якщо вони світлі серцем. Та у своїй боротьбі вони не самотні, і це теж урок, важливий для нас усіх, бо лише разом можливо здолати волю злих властолюбців. Через казку всі ми навчаємося бути сильнішими й у власній реальності, і це добре.

Висновок: Гарно написана історія дорослішання, боротьби і самоусвідомлення. Тут багато пригод і чарівництва, але вся психологія реалістична і відповідає віку героїв та читачів. Сама не помітила, як прочитала всі шість книжок.

Яна Стогова


Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли і відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар