середа, 13 січня 2016 р.

Іван Андрусяк «Стефа і її Чакалка»

 
Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – погано

 Іван Андрусяк. Стефа і її Чакалка. – К.: Грані-Т, 2007. – 56 с.


На обкладинці дивна дівчинка з цукеркою в руках (чи то качалкою, бо саме це слово співзвучне з дивною «чакалкою»), окуляри і хрущ. Зрозуміло, хто така Стефа, а хто така «Чакалка» ще треба дізнатися.
Від самого початку читачеві пояснюється, у чому різниця між «татійками», «мамійками», «сестрійками» і «бабусійками» – оскільки це не типові означення, схоже, що це «родинна» авторська міфологія.
За сюжетом Стефа разом із іншими дітьми – бешкетницею п’ятикласницею Ориною, винахідливим мусульманином Сіяром і плаксивою Ірцею – потрапляє до Чакалки у лісову школу навпаки. Це типова антишкола на сучасний лад:

«Тим часом у шкільній їдальні на дітей чекав справжній сюрприз. На обід були сухарики й чіпси, кока-кола у великих пластикових пляшках, а ще батончики «Снікерс», «Баунті» і «Віспа» (С.31-32).
Бідні діти, які так шкодитимуть своєму здоров’ю... Вони ж довго не проживуть.
Але водночас це справжня пригода, хоча вона згодом і виявляється сном. Діти намагаються втекти і згодом підривають школу, чим здійснюють споконвічну дитячу мрію. І, за традицією, знаходиться спосіб перевиховати Чакалку.
Врятуватися Стефі допомагає хрущ, який асоціативно пов’язаний із Тарасом Шевченком.
Хоча я так і не зрозуміла, нащо дитині віршики такого змісту:
«Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи»
Чи цей:
«Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, які оспівував Шевченко?» (С.8).
І все було б добре у цій казці, якби пригодницькою лінією вона й обмежилась. Але ж ні, і ця книга піддалася згубному впливу сучасної української літератури для дітей – політичному, сексуальному та соціальному у його деформованому варіанті.
Ось як, наприклад, у книзі намагаються пояснити фізіологічну різницю між чоловіками і жінками:
«Але родимка під лівою пахвою є тільки у тата й у Стефи. І авторитет тільки у тата й у Стефки є. Ось лише в тата великий авторитет, а в Стефи – маленький авторитетик. Коли Стефа була зовсім маленькою, вона каталася на татовому авторитеті – животику, себто, – й так засинала. Тепер теж катається, бавлячись. Лише обережно, щоб не буцнути тата нізею в болюче місце. Він тоді сердиться – і це так кумедно!
А все тому, що тато – хлопчик, а Стефа – дівчинка. Адже тільки у хлопчиків болюче місце там, де закінчується авторитет. А в маленьких дівчаток болючого місця взагалі нема, лише у великих» (С.4-5).
І тепер скільки дівчаток спробують теж «кумедно погратися», давши комусь із чоловіків по тому самому місцю?
Окремо подається лінія приниження освіти. Починається вона з того, що мама не грається зі Стефою, бо дуже зайнята:
«Усе почалося з того, що мама, забираючи Стефу з садочка, не повела її, як завжди, на майданчик. Мамі не було коли – вона перевіряла модулі. Це такі папірці, на яких написано багато-багато слів, але дуже мало розумних. Так каже мама, а вона знає все. Адже мама працює вчителькою вчителів. Це старші дітки, які вчаться на те, щоби вчити діток маленьких. І мама їм задає писати модулі, а вони пишуть дулі. Так каже тато, і Стефа сміється. Але мама не сміється – мама весь вечір викреслює з тих папірців нерозумні слова, і гратися з нею не можна» (С.6).
Потім чомусь Стефа вивчає слово «студенти» і вже не називає їх «старшими дітками», але «дулі» залишаються:
«Стефа була геть заскочена. Адже її мама, як ми знаємо, була вчителькою вчителів, і нерідко студенти в неї замість писати модулі, писали дулі! То, може, з таких студентів якраз і виходять Чакалки, яких до дітей не можна й на той... гарматний постріл?..» (С.50-51).
Тобто, студенти «тупі» і не можуть стати гарними вчителями, як це не вдалося і Чакалці.
Чакалка змальовується як вчителька, і цей образ демонізується і підкріплюється емоційним досвідом героїні:
«Голос у Чакалки був учительський, скрипучий і неприємний – точнісінько як у чужої виховательки, котра якось заміняла улюблену Катерину Іванівну і дуже не полюбилася Стефі – настільки, що доки Катерина Іванівна хворіла, Стефа навіть не хотіла ходити в садочок» (С.10).
Але вона просто вчителька. Потрібно брати вище – вона кандидат педагогічних наук:
«– І не треба мене боятися, дівчинко, – це вона до тієї дитини, яка постійно хникала. – Я вам не яка-небудь костромська Баба Яга, а справжня дипломована Чакалка. Між іншим, кандидат педагогічних наук» (С.12).
Щоправда, ця кандидатка полюбляла пити пиво і не хотіла працювати вантажником, бо захистила дисертацію. Таким чином, в очах дитини нівелюється статус наукових працівників, та й самої науки.
Але зверхнє ставлення до вчителів і науковців у цій книзі – це ще далеко не всі інформаційні віруси, які може підхопити дитина.
Дуже важливими для сюжету є представники «темної сторони» – це Чакалка, Бабаї, Баба Яга, Чахлик Невмирущий і Бабаїха. Й ось тут починається найцікавіше.
Баба Яга має російське походження – вона «костромська».
А ось де живуть інші темні сили?
«...Баба Яга жила в хатинці на курячих ніжках. Це Стефа знала із казки.
Бабай жив у пам’ятнику якомусь лисому дядькові з кепкою в простягненій руці, довкола якого час від часу водили хороводи старенькі дядьки й тітки з червоними шматами. Про це Стефі розповів тато, коли вони якось проходили мимо того пам’ятника.
Бабаїха так само жила в пам’ятнику – але у величезній потворній тьоті з мечем над схилами Дніпра. Коли Стефа із сестричкою й батьками їздила до ботанічного саду, доводилося проїжджати мимо того пам’ятника – і Стефі там завжди було страшно. Бо перед тією велетенською тьотею стояла така ж велетенська, із басейн завбільшки, тарілка, у якій Бабаїха миє голови неслухняним діткам. Із кусючим милом і шипучим шампунем...
Де жив Чахлик Невмирущий, не знав навіть тато. Здогадувався, одначе, що десь на Печерських пагорбах, де зазвичай водяться політики...» (С.16).
Тобто, до темних сил дитині пропонується відносити не лише казкових персонажів Бабу Ягу та Чахлика Невмирущого і вигадану вчительку Чакалку, але й Батьківщину-Матір та Леніна.
Особливим злом представлені політики, які також заважають Стефі спілкуватися з батьками:
«– Вибач, доню. У мене сьогодні запарка, – сказав, приголубивши Стефу. – Пограйся з Лізятком.
Запарки у тата були щотижня. Їх вигадували політики. Це такі погані дяді і тьоті, яких показують по телевізору. Чакалки теж погані, але їх не показують. Це тому, що Чакалки не платять копієчку. А політики платять, але їм треба писати статті. Не буде статті – не буде копієчки, а не буде копієчки – смоктатимемо лапу. Як ведмідь у барлозі. Ведмедеві добре, у нього лапа смачна. А у Стефи не дуже – Стефа пробувала. Краще смоктати цукерку. Але все одно образливо, що тато не грається» (С.7).
Так дитину змалечку привчають, що політики – це «погані дяді і тьоті». І після цього не треба скаржитися, що діти, коли дорослішають, зовсім не цікавляться суспільним життям і їм байдуже до держави та свого майбутнього, аби тільки розважатися.
Щоб ніхто не помилився щодо образу Леніна у цьому творі, сама Чакалка говорить про нього як про «Великого Вчителя» усіх Чакалок:
«– Ні, вам треба учитись, учитись і ще раз учитись! Так казав сам Великий Бабай. У нас у школі Чакалок навіть таке гасло на стіні висіло, якраз під портретом Великого Бабая» (С.30-31).
Цей вислів «Вождя» знайомий більшості мешканців нашої країни. Його ні з чим не сплутаєш. Але ще цікавіше, що у таких поганих «леніних» і прагне перетворювати дітей злісна Чакалка:
«– Ні, слухняні діти мені й близько не потрібні. Слухняні діти потрібні їхнім батькам. А мені потрібні саме вередуни, шкодники, розбишаки, пустуни... Знаєте, навіщо?
– Наві-і-іщо?
– Бо лише з таких дітей можуть вирости справжні Чакалки і Бабаї!» (С.38).
Певно, саме таким чином діти й стають політиками.
Ось така казочка з політично-ідеологічним підтекстом антирадянського зразка.

Висновок: Казка, в якій містяться політично-ідеологічні штампи, на мою думку, можуть сильно нашкодити дитині і заважати її розвитку. Наявність Леніна та знущання над Батьківщиною-Матір’ю і вчителями не роблять честі цій казковій історії.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Тетяна Трофименко "Чакалка-жахалка, або дитяча література для дорослих" - http://artvertep.com/news/7496.html
Жанна Капшук "Стефка vs Чакалка, або Казка для всієї сім’ї" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/11675/
Наталка Зубрицька "Андрусяк і його Чакалка" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2008/11/28/071544.html
Надійка Гербіш "Про Чакалку з педагогічною освітою" - http://sumno.com/literature-review/pro-chakalku-z-pedagogichnoyu-osvitoyu/
Марія Криштопа "Лакмусовий папірець" (фрагмент) - http://litakcent.com/2008/10/13/marija-kryshtopa-lakmusovyj-papirec/
"Відгук про повістину Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка»" - http://zl.kiev.ua/klub/konkurs-v-dguk-pro-prochitanu-vl-tku-knigu/v-dguk-pro-pov-stinu-vana-andrusjaka-stefa-chakalka.html
Олесик_007 шпигун культурного фронту "про чакалку" - http://olesyk.sumno.com/article/pro-chakalku/

Немає коментарів:

Дописати коментар