середа, 13 січня 2016 р.

Наталя Ґузєєва «23 образи Петрика П’яточкіна»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – дуже добре


Наталя Ґузєєва. 23 образи Петрика П’яточкіна. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2011. – 154 с.

Коли я почала читати цю книгу, то думала, що зустрілася з черговим продовженням популярного твору, і нічого цікаво від подібних продовжень чекати не варто. А «23 образи» у назві натякали, що твір буде дуже моралістичним. Вже з перших сторінок я зрозуміла, наскільки сильно помилилася в очікуваннях.
Головний герой, непосидючий Петрик П’яточкин, не просто виріс – значно виросла й аудиторія книги, а сам твір став набагато серйознішим, психологічним і дуже глибоким. Надзвичайно гарно, що при тому всьому у цій історії багато пригод і здорового гумору.

Петрик зламав руку і через те дуже сильно засумував, бо не лише сама рука болить, до школи не ходиш, а ще й нічого толком не можеш робити.
«І, повернувшись додому, він був уже ображений на весь світ. На людей, які розкидають на дорозі кавунові шкоринки. На Лікаря, який не зміг миттєво склеїти поламану руку. На Маму, яка ще й дякувала за це Лікареві. Ображався й на дітей, які не зламали ні руку, ні ногу, і далі ходять до школи, опісля ж бігають і стрибають, а зовсім не відпочивають, як нарадив Лікар. Дувся він і на природу, що цвірінчала й дзвеніла буйною зеленню кущів і дерев. І на погоду дувся, по-літньому спекотну – з яскравим сонцем на синьоокому, без єдиної хмаринки, небі» (С.7).
Мені подумалося, як часто ми самі ображаємося на всіх і вся тільки тому, що нам погано, думаючи, наче від образи полегшає, та легкість та оманлива і підступна.
Так і хлопчик викохував свою образу, а точніше образи на всіх однокласників. Треба ж перекласти хворобу з хворої голови на здорову – як би сказали наші батьки. Отже, Петрик і почав винуватити у нещастях своїх друзів, які написали йому листа із побажаннями швидкого одужання і повернення до школи.
А якщо добре шукати образу, вона обов’язково знаходиться, навіть якщо це образа на порожньому місці. Тому, коли Петрик витирав імена своїх однокласників у тому щирому посланні, то по-справжньому відчував образу на всіх своїх друзів. Тільки Катруся, дівчинка, яка багато років подобалася хлопчику, залишилася без своєї (двадцять четвертої) образи. І також нерідко нам хочеться, щоб тих, хто нам нашкодив (чи ми повірили, що так сталося), взагалі не було на світі...
Тільки, як це буває у казках, а ще у міфах, за підсвідомим законом яких ми досі живемо, кожна дія, підкріплена волею та сильними емоціями, має серйозні наслідки. І всі однокласники, чиї імена стер Петрик, зникають насправді та потрапляють до країни Гумового Барона, який не забарився з’явитися у кімнаті Петрика і повідомити його, що «допомагає» скривдженим мститися.
«Адже ім’я, виявляється, – це людина, а будь-яка думка – вчинок...» (С.73) – міфологічний прадавній закон.
Звісно, спочатку Петрик не вірить словам Барона, утвореного з гумових крихт-пилинок, які з’являються від тертя резинки, і прямує до школи. Й ось, побачивши у класі тільки одну ученицю і молоду вчительку Бо-Бо, як її називають діти, він усвідомлює, що накоїв. Але повернути все назад самим бажанням уже неможливо.
Не віддасть так просто Гумовий Барон свою здобич, і він є напрочуд небезпечною істотою, від якої треба триматися подалі. Але якось же своїх друзів рятувати потрібно, і тому Петрик, Катруся і вчителька з власної волі прямують до казкових володінь Гумового Барона, а для того потрібно стерти власні імена... Цілий клас разом із учителькою опиняються у владі злої істоти, від якої не варто чекати пощади.
Гумовий Барон сірий, але полюбляє яскраві, кричущі кольори, ніби так приховує свою справжню суть. На його сірому одязі багато яскравих елементів, а його світ – суцільне буйство фарб, завмерла природа, нежива, штучна, якась... гумова. У такому світі дуже важко не втратити себе, особливо якщо у тій країні багато спокус і втілених мрій-дрібниць, як то найкращі у світі резинки для волосся, взуття чи капелюшки. Так можна навіть забути, нащо прийшов.
Лише небо там справжнє, на якому відпочиває погляд, і яке єдине є вільним у тому світі. Воно єдине є противагою барвистому фальшивому світові Баронії. Сумне небо, що не може допомогти бранцям чужих образ і нерозумних вчинків, як не намагається. Бо Петрик – не перший, не другий і не третій, хто потрапляє у пастку гумового Барона, і, на жаль, явно не останній...
«На бляклих небесних письменах відпочивали очі, стомлені строкатістю зали...» (С.49) – як багато сказано у цих словах, і текст твору увесь такий глибокий та метафоричний.
Своїх однокласників друзі зустрічають у палаці Барона. Діти похнюплені, розгублені і зовні схожі на бліді акварелі. Вони вже зрозуміли, що у палаці все гумове, але поки не знають, наскільки небезпечно у ньому знаходитися, а ще їм голодно. Навіть їхній настрій «знебарвився»:
«– Олівці, фломастери, ручки – гумові, не малюють і не пишуть, – в’яло навперебій скаржилися діти Вчительці. – Тут красиво, але нудно, тут нічого робити. Тут нічого немає – ні їжі, ні води, ні телевізора, ні магнітофона, ні книжок, ні паперу, ні іграшок. Додому хочеться, їсти, пити, спати...» (С.46).
А ще у цьому світі гумова їжа, яка тільки має вигляд справжньої. Та як боротися зі спокусою втамувати голод хай і такою несправжньою їжею? І скільки людина зможе боротися з голодом?..
Мешканці палацу – Довгі-Сріблисті і Круглі-Золотаві зіні, і спочатку їх сприймаєш з гумором, бо ці істоти постійно змінюються, ніби створені з гуми. Не одразу читач дізнається, що на зінь перетворюються бранці Барона, і така доля всіх, хто потрапляє до нього в полон. Таких «зінь» у Барона вже ціла колекція.
Але подібне перетворення – ще не кінець страждань. Ось що розповідає Петрику хоробра Зуля, яка знаходить у собі сміливість перетворитися на повітряну кульку, що є найбільшим страхом для зінь, бо кулька може бути проткнута і тоді загине:
«Із гумових зінь, які не вгодили Баронові, мов з пластиліну, можна виліпити все, що завгодно – вази, квіти, олівці. Або ляльки чи різних диваків, які, мов скульптури, прикрасять потім кімнати... У строкатій Баронії не буває, як у вас, свіжого повітря. І в строкатій Баронії немає вашої їжі...» (С.72-73).
Та навіть за таких умов у зінях ще живуть душі хлопчиків і дівчаток, які прагнуть волі і повернення додому.
Можна багато говорити про цю книгу, яка лише на перший погляд здається казкою. Надто реалістичні тут світоглядні закони, які діють у нашому світі.
«Напевно, коли ми думаємо, згадуємо й мріємо, наші очі сяють інакше?!» (С.75) – каже Зуля.
І як не замислитися, що і в нашому світі по виразу і світлу очей можна багато зрозуміти про людину. Це насправді аж ніяк не казкове припущення.
У Баронії легко втратити свободу і самого себе, але хіба важко втратити себе і скоритися чужій злій волі тут, у реальності? Й іноді під час читання навіть дорослим може стати по-справжньому лячно. Та не від того, що відбувається з героями, а від їхніх думок і слів.
А дитину ця книга може навчити багато чому: не схиляти голови перед ворогом і долати страх, допоможе усвідомити як це, коли від тебе залежить не тільки твоя доля, але й життя інших, небайдужих тобі людей, і як непросто обирати між собою і порятунком інших.
Окремо хочу відмітити образ Вчительки, яка неймовірно гарна у цій книзі, – це справді Вчителька з великої літери, молода, розумна, смілива, жива. Така не покине у біді і може ризикнути собою заради інших. У деяких сценах Вчителька просто надзвичайна.
І ще я дуже раділа, коли наприкінці неодноразово було підкреслено, що все відбулося насправді, і діти разом із Бо-Бо побували у Баронії. А ще хочеться подякувати авторці за те, що спогади про страшні випробування поступово зникають з пам’яті героїв, – про деякі сторінки зі свого життя краще не пам’ятати...

Висновок: Щиро кажучи, не очікувала такої драматургії і пристрастей, і навіть мені, дорослій людині, важко було відкладати цю книжку заради інших справ. Особисто мені дуже сподобалася ця книга і я б хотіла мати її у власній бібліотеці, щоб, можливо, колись перечитати знову.

Наталія Дев'ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар