вівторок, 3 листопада 2015 р.

Валерій Куклін «Місячний дракон»


Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – жахливо


Валерій Куклін. Місячний дракон. – К.: Грані-Т, 2008. – 80 с.

Малюнки у східному стилі. Заманлива назва. І ще одна книга для дорослих під виглядом твору для дітей. Категорію визначено відповідно до оформлення та серії.
Головні герої – принцеса і дракон. Чергова варіація казки про викрадення принцеси драконом. Що ж у ній особливого порівняно з сотнями подібних сюжетів?

Дракон місячний, живиться місячним світлом, а його крила у темряві схожі на крила метелика. А лицарів, які косяком приходять до нього, перетворює на квіти.
«Всі жінки на світі, звичайно, ж були закохані в нього.
Вони писали йому листи, призначали таємні побачення, розповідали одна одній небилиці про нього. Сотні прекрасних панн і панянок роками просиджували біля вікон своїх неприступних замків, і кожна сподівалася, що якоїсь чудової миті Дракон обере саме її, на заздрість усім подругам викраде й віднесе у своє зловісне лігвище.
Сотні заміжніх панн розповідали, як їх викрадав Дракон, а теперішні їхні чоловіки боролися з прекрасним чудовиськом, визволяли їх із темниці й повертали у свої неприступні кам’яні замки для того, щоб їхні спокусниці скніли там від смутку й туги за покинутим Драконом» (С.4-6).
Тобто, жінки мріють про красунчика-принца у цілком фрейдистському розумінні.
Головна героїня жахлива – самозакохана, зла і жорстока. Чого вартує хоча б цей фрагмент:
«Подорож здавалася Принцесі це й нудною, позбавленою розмаїття. Подумаєш, собаки розтерзали кілька овечих отар. Подумаєш, охорона скривдила пастушок. Подумаєш, убили кількох пастухів, що заступалися за дочок. Яка це розвага? Дрібниці – лише на якусь хвильку...
Принцесі хотілося справжньої пригоди! Щоб громами гриміли мечі у поєдинках за її красу, щоб кров лицарська лилася рікою, щоб билися в конвульсіях тіла богатирів, ридали тисячі матерів, удів і сиріт над трупами воїнів, що полягли за щастя Принцеси» (С.7-8).
І це проза для дітей? Та Боже збав від таких книжок у дитячому віці!
Після таких думок головної героїні хочеться придушити її власними руками. Але Принцеса не отримує покарання, а натомість потрапляє до печери Дракона і починає над ним по-жіночому знущатися.
Наявний у творі і сексуальний мотив. Починаючи хоча б з того, що у Дракона не лапи, а людські руки, що постійно підкреслюється: «Руки його ніжно стискали в обіймах дівчину» (С.11).
Або й описи:
«Обличчя дівчини променіло тією особливою красою, що буває у цих створінь за пори переходу від дитинства до юності й так хвилює чоловіків. Дівчина була, звичайно, значно старшою, ніж можна було судити з її вигляду, – просто з дитинства голівка її не переймалася жодними клопотами. Вона тільки те й робила всі свої вісімнадцять років, що їла, пила, розважалася й тішилася життям» (С.12).
Надзвичайний фрагмент! Тут стільки вірусні, що за голову хапаєшся. Жінка – це «створіння». Вродлива жінка – дурна. Якщо ж жінка виглядає молодшою від своїх років, то точно дурна. Хоча всі психічно нормальні люди розуміють, що зовнішній вигляд і розум не пов’язані. Не дарма згадано й те, що Принцесі вісімнадцять років, але ж Дракон того не знає, тобто, може звабити неповнолітню.
Спочатку Принцеса знущалася зі старого Печерного, який оберігає Дракона, поки не вижила його. А тоді прийнялася і за самого Дракона, і з кожним днем її знущання стають все більш вишуканими і жорстокими.
Як справжній чоловік, Дракон все тягне в родину і виконував усі забаганки Принцеси.
«Він щоранку літав за три-дев’ять земель у різні царства-держави, крав там одні речі, купував другі, відбирав треті, вимінював четверті. Прилітаючи пізно ввечері до печери, він падав з важкою ношею на галявину і навіть не мав сил доплентатися до ліжка, а засинав на долівці» (С.19).
Анекдотичний жартик про чоловіка і дружину: спатимеш на килимку біля дверей.
І такого у творі повно.
Врешті-решт Принцеса так дістала Дракона, що він почав жерти людей. Згубила жінка чудового чоловіка, а до того задурила голову:
«Виявляється, він зробив її нещасною. Вона віддає йому найкращі години й дні свого юного життя, а натомість не одержує навіть крихітного щастя. Вона пожертвувала всім – багатством, владою, шанувальниками – заради нього, а він зумів забезпечити їй лише сумовите злиденне життя без спілкування й розваг. Вона подарувала йому весь пломінь своєї стражденної душі, й має за це нудного кретина, який не може зв’язати докупи двох слів» (С.23).
Бридко.
Ось яким стає Дракон:
«Рука впала.
– Померла? – запитав Голос.
– Шкода... – байдуже мовив Дракон. – Падло – несмачне. Живе – смачне... – погладив лапою свій роздутий живіт і, сито забурчавши, засвітився.
Голос запитав.
– Ти зараз гарний?
– Що?
– Ти світишся зараз усіма барвами веселки?
Змій знизав плечима.
– Не знаю, – відповів. – Я – дальтонік.
– Вона казала... – хотів щось повідомити Голос, але Дракон його перебив:
– Ні!.. Найкраще, що вона могла зробити – це перестати говорити... – знову сито відригнув і закінчив: – узагалі» (С.42).
Гарний заклик до агресії по відношенню до ближнього, чи не так?
Принцеса заснула, Дракон збожеволів і почав ганятися за відьмами на мітлах.
Лицарі звільнилися від закляття, поклали непритомну Принцесу до скрині, що висіла під стелею печери, і пішли. Новітня «спляча красуня» залишилася на самоті старіти.
Та й ці лицарі не були прикладом для наслідування:
«Не бачив ніхто, як богатирі й лицарі, відійшовши подалі від чарівного й страшного Драконячого лісу, не поспішали до своїх королів і царів, як обіцяли, а почали полювати. Заходилися вистежувати й убивати один одного ударами, як правило, у спину. Для чого? Щоб захопити зайву частку забраних з печери багатств. Не дуже багато з 313 богатирів дісталося додому, навряд чи й двадцять сім лицарів залишилися живими. І служити королям і царям вони не стали. Побудували у великих містах кам’яниці, жили в них, пили вино і напідпитку похвалялися тим, як перемогли Дракона» (С.52).
Суто психологія гопників, а не лицарів.
Як і принцеса та дракон не справжні.
А що ж сталося зі «сплячою вже не красунею»? Вона стала Бабою Ягою і тепер відробляє свої гріхи.

Висновок: Я не проти таких притчових творів, але не треба літературу для дорослих ставити у дитячу серію, не думаючи про наслідки. Бо інакше можна виховати психічно нездорову дитину.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар