вівторок, 3 листопада 2015 р.

Володимир Ганулич «Білий Камінчик Щастя»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – притча
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – не справило особливого враження


Володимир Ганулич. Білий Камінчик Щастя. – Луцьк: Твердиня, 2011. – 170 с.

«Білий Камінчик Щастя» – роман-казка «для кмітливих дітей, розумних підлітків та мудрих дорослих», як зазначено на першій сторінці. Можна подумати, що подібне зроблене для того, щоб привернути більшу кількість читачів, але цей підзаголовок є своєрідним засобом відсіяти тих, хто навряд сприйме все, що зустрінеться йому на сторінках цієї книги далі.
Білий камінчик щастя – метафора, втілена у матеріальному символі. Так значно простіше сприймати складну життєву філософію, особливо якщо книга адресована дітям.

Спочатку твір не відчувається як ціле полотно, розпадається на фрагменти, які емоційно між собою не пов’язані. Дуже важко звикнути, що головним персонажем буде не людина чи жива істота, а саме білий камінчик.
Часом книгу важко читати, бо у ній багато пісень, а частина тексту виділена курсивом – це не звичайні фрагменти, а ключові подієві фрази чи філософські сентенції. Хоча згодом до такого стилю звикаєш, треба просто вчитатися в нього.
Та все не так просто, як здається.
Починається ця притча про щастя з казки про Морську Царівну і споглядання за Морем, яке було здавна і являє собою стихію, розмовляє з усіма живими істотами шурхотом камінців і плескотом хвиль.
«До Моря можна прийти тільки один-єдиний раз... Перший раз... у дитинстві...» (С.8) – зітхає мама дівчинки, до якої першої потрапляє білий камінчик.
Дівчинка знайшла камінчик і принесла додому, вона була щаслива, як бувають щасливі діти, у яких ще немає провин і поганого минулого.
Подарувавши дитині щастя, камінчик виконує своє призначення і потрапляє до кота Мурлі. Кіт бавиться камінчиком, але не цінує його, вважає забавкою на пару днів. Тому не шкодує, коли Сорока краде його іграшку, тоді ж Ворона забирає камінчик і приносить його до свого гнізда.
Ворона ставиться до камінчика шанобливо і по-особливому. Тому камінчик за її відсутності охороняє вороняче гніздо.
Ворона мудра. Ось як вона ставиться до інших:
«– І ніхто не зазіхатиме на мою хату! І я теж не матиму претензій до своїх сусідів! Яке то щастя – жити у мирі та злагоді з усіма своїми ближніми» (С16).
Ворона досить довго володіла камінчиком, та якось сліпе пташеня викинуло камінчик на землю.
«Так уже повелося у воронячому царстві. Жорстокість – сліпа, а сліпота – жорстока. Тільки після прозріння пташенята мудрішають і гріють одне одного своїм теплом» (С.21) – пояснює автор.
Камінець потрапляє в утробу Щуки, а зубасту хижачку виловлює Юнга. Він викидає камінець, за що отримує від капітана. Юнга складає пісню про юшку, яка стає гімном усього Синього моря.
І хоча кораблю та його команді присвячено немало сторінок, але саме на цьому місці досить велика кількість читачів закриють книгу і навряд чи до неї повернеться. Бо команда несправжня і шаблонна, а вірші і пісні встигли набриднути.
Корабель відправляється мандрувати, відчувається, що, згубивши щастя, він втратить і свій вірний курс.
А камінчик опиняється у дельфінів, які забирають скарб до своєї лагуни, оточеної з усіх боків кораловими рифами. Завжди веселі дельфіни граються камінчиком і придумують нові ігри: волейбол, хвостбол (футбол), плавбол (гандбол), тонус (теніс), баскетбол, бейсбол, водне поло, регбі і пінг-понг.
До цього фрагменту також виникає багато запитань, бо надто часто у книгах для дітей «вигадують» щось вже існуюче у реальному світі.
Згодом білий камінчик ковтає перлівниця Тридакна, яка хоче зробити з нього коштовну Перлину. А сама перлівниця разом із одноногою Черепахою пливуть з лагуни у мандри «до Мети».
«Чим ближче до Мети – тим небезпечнішим стає шлях...» (С.56) – застерігає автор.
І це так: на шляху мандрівниць зустрічаються кровожерливі акули, і перлівниця рятує черепаху, а тоді вони потрапляють у жахливий торнадо. Імовірно, що мандрівниці виживають лише завдяки своєму щастю.
Попутником перлівниці і черепахи стає галапагоський Пінгвінчик, який хоче потрапити до Антарктиди, звідки пінгвіни родом. Разом вони продовжують небезпечний шлях, і наприкінці подорожі перед прощанням перлівниця віддає Пінгвінчику свою викохану Перлину.
Але суть щастя змінилася, коли воно почало асоціюватися з коштовністю і багатством. Схоже, що більше нікому не принесе добра білий камінчик після свого перетворення. Королівські пінгвіни не розуміють свого малого родича, годують його замість того, щоб вислухати, неправильно розуміють його думки і вчинки і постійно сварилися через Перлину.
Зрештою, Пінгвінчик розуміє, що йому в Антарктиді не місце. Й ось як це пояснюється:
«Тож всяк, хто покидає свою Землю з життєвого примусу, а чи за романтичним поривом, нехай знає, що десь там, далеко від рідної Землі, він може й знайде достаток, але буде вічно маленьким і сірим, як галапагоський пінгвін...» (С.76).
Дорогою додому Пінгвінчик зустрічає морського Лева, з яким боровся раніше. І замість втраченого ока пінгвін вмовляє небезпечного ворога вставити Перлину, а сам тікає. Шлях же пораненого морського Лева перетинається з кораблем.
Минув час, корабель справді заблукав, згубив своє щастя і долю, матроси стали піратами, і тільки в Юнги ще залишилася людська подоба. Так білий камінчик вже у вигляді Перлини повертається на корабель, але це також не приносить людям щастя.
Корабель розбирається біля лагуни дельфінів, а серед живих залишаються тільки Юнга та Боцман. Виживати посеред моря важко, та по одному вони б, імовірно, точно загинули. Життя на атолі дуже сильно змінить їх обох, проявить всі добрі і погані якості. І цей фрагмент напрочуд психологічний.
Перлина спокушатиме Боцмана і через неї він загине, знехтувавши життям, щоб хоч трохи потримати в руках найбільший зі скарбів світу, бо розуміє, що після всього скоєного він не гідний жити серед людей. Юнга на плоту, який вони змайстрували разом, пливе на континент. Він тепер багатий завдяки піклуванню Боцмана, який для нього назбирав дрібних перлів.
Але набагато цінніше, що дельфін дав Юнзі білий камінчик. Так молодого чоловіка пробачено за гріхи команди, разом з якою він долав морські простори. Від дельфінів Юнга навчився також спортивних ігор.
На континенті Юнга назвався Капітаном Юнгом, знайшов родину свого капітана і з першого погляду закохався у його доньку Анну. Юнга змінився, йому взагалі не потрібна Перлина, а капітанська удова нею марить, і це ще одне важке випробування, яке може занапастити молоде життя.
У своїх мандрах ще юнгою він відкрив латекс і згодом побудував каучукову фабрику, що дало можливість молодій родині збагатіти. Але найважливіше для Юнги – спокутувати зло, яке світові завдала його жартівлива пісенька про юшку. Свій шлях він обирає вірно, і тому знаходить і сімейне щастя – у нього гарний шлюб і шестеро дітей.
Наприкінці цієї історії коло замикається. Донька Юнги знаходить свій білий камінчик. Але порівняти два камінчика не вдається. Чайка вхопила батьків камінчик, бо не буває два щастя, не існує щастя у множині. Вхопила, та впустила скарб у воду.
Оповідь розчиняється у шарудінні гальки на морському березі і життєствердному:
«Аби тільки світило Сонце... Шу... Шу... Шу...» (С.165).

Висновок: Книга складна для сприйняття і, на мій смак, не збалансована. У ній надто багато пісень, це дратувало найбільше, а згодом кортіло взагалі їх пропускати. Не завжди переходи між казковий світом тварин і метафоричним світом людей сприймалися добре. Мені важко оцінювати цю книгу, бо, на мій погляд, все це можна було б розповісти коротше. Багато з твору пам’ятається фрагментарно. Що по-справжньому мені сподобалося, то це надзвичайно гарні графічні ілюстрації, і їх там кілька десятків.

Яна Стогова

Ми поки не знайшли магазини, в яких нині можна купити цю книгу, але вона є у бібліотеках.

Інші думки про книгу:
Голобська селищна бібліотека "Творчість наших земляків: Володимир Ганулич" - http://golobu-bibl.blogspot.com/2011/12/c.html
 

Немає коментарів:

Дописати коментар