понеділок, 12 жовтня 2015 р.

Сергій Гридін «Федько у віртуальному місті»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – дуже добре

Сергій Гридін. Федько у віртуальному місті. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2012. – 208 с.

Друга подорож Сашка Біленького і Петрика Професора у віртуальному світі має трагічне забарвлення.
У Сашка Біленького виникла проблема: до школи в його рюкзаку помандрував Вірус Федько. А оскільки Федько потрапив на урок інформатики, то не міг змовчати, коли мова йшла про шкідливість вірусів та способи боротьби з ними. Сашка навіть задражнили «Анти-анти-вірусом», і йому довелося втекти зі школи.
Сашко образився на Федька настільки, що ледь не наробив великого лиха, запустивши комп’ютерну програму, яка, на щастя, була несправною, і Федько потрапив у карантин. На жарт головний герой відповів зрадою.
Федька потрібно врятувати, а для того друзі мають опинитися у віртуальному місті. Щоправда, не з власної волі. Радує лише те, що тепер до їхньої компанії приєдналася чарівна Марічка Петренко, якій симпатизує Сашко Біленький.
Марічка – смілива і розумна дівчинка, часто вона не лише не поступається хлопцям, які вже немало пережили у віртуальному світі, але й перевершує їх своїми знаннями та кмітливістю, а ще більше чуйністю і щирістю. Вона маленька, тендітна, її однокласники лагідно називають Мушкою.
І хоча хлопці, а особливо Професор, іноді кепкують з Марічки, бо так заведено у суспільстві, наголошуючи, наприклад, що «жінок згубить цікавість» (С.30) або «послухай жінку і зроби навпаки» (С.90), чи дивуючись, що «не всі дівчатка дурні» (С.78). Натомість Марічка постійно демонструє відмінність свого світобачення і поведінки від нездорових суспільних стереотипів. І це дуже добре.
Цікава характеристика цієї дівчинки, коли дітям випала нагода подумати, що робити далі і як ставитися до того, що відбувається.
«Мушка, хоч і полюбляла читати про різні пригоди, але все ж недолюблювала різких перемін у власному житті. Тому зараз понад усе їй хотілось додому – до своєї затишної кімнати з картинками на стінах та рожевими завісами» (С.50).
Натомість хлопці, які вже бували у віртуальному світі і зустрічалися там зі справжньою небезпекою, додому не прагнуть. Професор розгаздує загадки, які його непокоять, а Біленький страждає через свій вчинок, який ледь не згубив Федька.
Але подорож у віртуальний світ цього разу ще небезпечніша, бо виявляється, що до віртуального міста прийшло лихо: місто зустрічає друзів спорожнілими вулицями, відсутністю їжі і дивними слідами чужої присутності. Що ж робити у такій ситуації: шукати Федька чи намагатися довідатись, що ж таки тут трапилося?
Зрозуміло, що ці проблеми доведеться вирішувати паралельно, бо ніхто з героїв не страждає на байдужість.
Віртуальний світ виставляє свої вимоги до тексту: друзі рухаються як по квесту; віруси, без яких, звісно, не обійшлося, розподіляються за функціями – ворм, троян, бекдор. У цьому книга виконує ще й пізнавальну функцію.
За відсутності Віруса Федька читача розважають інші герої, які є мешканцями цього міста, – смішний товстунчик малолітній принц Кабас Мурмило Третій, розумний песик Маркіз де Переймайло фон Дворовий, який понад усе любить лицарські романи і ледь не до втрати свідомості боїться ворон, та інші.
Разом усій цій компанії доводиться протистояти лихим пацюкам шмиглям, через яких і довелося покинути свої будинки розгубленим і наляканим мешканцям. А колись тут жило багато дивовижних істот, узяти для прикладу хоча б доїдалок, що тихцем нищать зіпсовані харчі, чи їхніх охоронців – бійцівських мух.
Шмиглі з’явилися тут в якості нелегалів чи біженців, трохи опанували тутешню мову, розмножились до розмірів невеличкої армії і, замість подяки за допомогу, напали на місто, яке дало їм прихисток.
Одної ночі у місті зникло світло, перестали працювати телефони, вимкнулось водопостачання, шмиглі почали вдиратися до магазинів і кафе, нищити всю їжу, яку бачили, і людям довелося тікати від цієї навали. Сумно, що не знайшлося нікого, хто хоча б спробував боротися із загарбниками.
І нові господарі перетворили місто на пустку, а самі оселилися на величезному смітнику, напрочуд барвисто описаному:
«...Унизу, доки сягало око, розкинулися ВЕЛИЧЕЗНІ купи сміття. Здавалося, вони тягнуться до самого горизонту. Все, чому не знайшли застосування люди, було доправлено сюди, покинуто і забуто. Пластикові пляшки та разовий посуд, пакети, жерстянки, коробки, залізяки, різноманітні поламана речі, всілякі папірці... З роздертих поліетиленових мішків виходив гидкий «аромат» харчових відходів. Де-не-де валялися купи старого, подертого одягу та поламаних меблів. Хтось навіть холодильника викинув! Той лежав на боці, а його відкриті дверцята нагадували великий рот фантастичної тварини, яка ніби щось кричала, звертаючись до людей.
Усе це лопотіло, шаруділо і навіть пересувалося, гнане поривами вітру, нагадуючи якесь інопланетне створіння» (С.145-146).
Але зло персоніфіковане, як і має бути у такій книзі. Ось як описує свої дії головний антагоніст, і нам є над чим замислитись:
«– Та обклали там антивірусами, як вовка прапорцями! От і довелося п’ятами накивати, камінь їм у нирку! – відповів, облизуючи пальці Головний. – А тут – лафа! Ліцензійних програм небагато, кожний хоче гроші зекономити, з Інтернету качає. А нам тільки цього і треба. От де привілля! Ми – в кожному комп’ютері! Я вже тут три міста заграбастав! Прийду з хлопцями, – кивнув він на шмиглів, які побожно дивились на шефа, – вони кабелі поперегризають – ні світла, ні води, ні зв’язку! А ще трохи жаху напусти, когось покусай – і місто твоє! Люди ж – істоти слабкі! Без вигод жити не вміють, от і тікають від перших же труднощів! А якщо ще з комп’ютерами перед тим «попрацювати», як ми вміємо, так їм узагалі капець – поїзди не їздять, літаки не літають і грошиків в банкоматах зняти зась!
Хлопці, що нишком наслухали цей монолог, здивовано переглянулись. А таки правду Троянище говорить! Спробуй посидіти без світла і води кілька днів – вовком завиєш! А якщо ще й без грошей та повністю відірваний від світу!..» (С.160-161).
І перемогти ворога можна лише на його території, де він найсильніший. А сам головний супротивник постає у подобі кримінального авторитета – кота з товстим жовтим ланцюгом на шиї та масивними каблучками на кожному пальці. Але цей образ не карикатурний і є дуже небезпечним.
Проте звільнити Віруса з ув’язнення (з карантину) і перемогти загарбників – це ще не все, бо друзі мають помиритися і зрозуміти природу своїх неправильних вчинків. І лише тоді вони зможуть боротися із загарбниками.
Цікаво, що у цій частині немало розказано про минуле героїв, що загалом не властиве книгам для такої вікової категорії. У минулому кумедний Вірус Федько був одним з найнебезпечніших вірусів, його поважали і боялися. Федьку доведеться робити свій вибір: чи повернутися до колишнього життя, чи жити так, як він жив останнім часом, нікому не шкодячи. Пес Маркіз де Переймайло фон Дворовий насправді не з аристократичного роду, і йому багато прийшлося пережити. Повне цікавих подій і життя принца Кабасика. А хлопцям, які подорослішали, порівняно із першою частиною, теж доводиться зазирнути в свої серця і багато чого вирішити й обдумати.
Єдність значить багато, бо вона виростає з дружби, а корені зла – самотність. Про це красномовно каже Вірус Федько: «Я раніше чого таким був? Тому що був самотнім! А тепер, коли вас, друзів, зустрів, до минулого вже вороття немає!..» (С.168).
Як і в першій частині, мораль подається тонко і з гумором. Наприклад, здоровий спосіб життя змальований як «страшне прокляття доїдалок»: «...весь свій вік ти не зможеш їсти прострочених продуктів! Тільки свіжі і корисні для здоров’я! А до «МакДональдзу» взагалі не зайдеш!» (С.81). Так само тонко подається і психологія та конфлікти, що зачіпають і світоглядний рівень.
Цікаво у творі розкривається мовний аспект. Чітко показано, хто за чим вчив мову і як тепер розмовляє. У деяких фрагментах відчувається тонка іронія, бо змальована наша сучасність:
«– Тьху на тебе, з твоїми манерами! – відказав Професор. – Але краще вже, дійсно, мову за лицарськими романами вчити, ніж за теперішніми піснями! От де простір для наслідування! Обридаєшся! Наприклад: «Відправила меседж, як море на весь екран». Що за море на весь екран? Або ще таке: «Я машина, ти машина – налий мені бензину й кави». Бензин з кавою?!» (С.56).
Але це не найгірші мовно-образні зразки, бо шмиглі, схоже, вчили мову за блятняком і постійно плутають значення слів.
Повертаються додому друзі без Віруса Федька, бо він має важливі справи у віртуальному світі, але з іншим товаришем – балакучим псом Маркизом. Пригоди триватимуть!

Висновок: Друга частина не поступається першій. Герої ростуть, а твір стає складнішим психологічно і соціально, хоча здоровий гумор у ньому залишається.

Наталія Дев’ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар