неділя, 11 жовтня 2015 р.

Сергій Гридін «Федько, прибулець з Інтернету»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – дуже добре


Сергій Гридін. Федько, прибулець з Інтернету. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2011. – 152 с.

Всезагальна інформатизація суспільства виводить на літературну арену нових героїв, бо суспільство змінюється, а діти стають сучасними. Головними героями цієї книги є двоє дев’ятирічних друзів – Сашко на прізвисько «Біленький» і Петрик, який отримав прізвисько «Професор», бо дуже любить читати і багато знає. Хлопці описуються як протилежності, але це аж ніяк не заважає їхній дружбі.
Вони звичайні хлопчаки, які люблять канікули, але й непогано навчаються, а ще обоє сучасні, розуміються у комп’ютерах та мислять сучасними категоріями, тому в їхній мові можна зустріти і слова, властиві підліткам, і згадки про популярні фільми, книги, телевізійні передачі. Проте, авторові вдається залишатися в межах нормативної мови, що є безумовною чеснотою цієї книги.
Водночас ці діти дуже різні.
Комп’ютер займає важливе місце у житті хлопців, Сашко ласкаво називає свій комп «Залізякою» і сприймає як живу істоту. Тому не дивно, що саме з комп’ютера, який є вікном до віртуального світу, приходить прибулець з Інтернету.
Але головним героєм цієї історії, без сумніву, є симпатичний і кмітливий вірус Федько, чиї емоції не лише чути у барвистій мові, але й видно завдяки зміні кольору його шкіри.
Це справді незвичайна істота: «Підійшовши ближче, хлопчина злякано заглянув за стіл і відсахнувся! На нього дивились очі якогось дивного створіння. Це було щось середнє між великим черв’яком та поросятком. Істота мала чотири коричневі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина у неї була різнокольорова, причому ці кольори щосекунди змінювалися» (С.8-9).
Вірус страшний і вважає, що його мають усі боятися, але сам часто поводиться боягузливо.
«Ой, не бийте мене, ой не бийте! Та ж я більше нікого не буду зобиджати. Та я ж від природи хороший! А як не бити, то стаю ще ліпший» (С.11) – благає Вірус, коли хлопчик пригрозив йому антивірусною програмою, бо саме так і треба поводитися з вірусами, як вчать у школі.
Та насправді саме цей вірус дуже милий, і за ним не втомлюєшся спостерігати. Коли в кадрі з’являється Вірус Федько – це вибух емоцій. Одна його мова чого варта! А любов до ковбаски... та й усього їстівного. Ну дуже любить попоїсти маленький вірус.
Колись він справді був звичайним вірусом, яких тисячі у всесвітній мережі, але якось потрапив під дію недоробленої антивірусної програми, і це знайомство мало несподіваний ефект: Федько зміг потрапляти у реальний світ, де навіть може літати. Вірус мандрував людським світом і всесвітньою мережею, люди виганяли його зі своїх комп’ютерів, й ось він опинився у «Залізяці» Сашка.
Тоді ще ніхто з хлопців і не уявляв, наскільки цікавим і небезпечним виявиться ця зустріч з Вірусом, бо Федько відправив Біленького і Професора у віртуальний світ, у комп’ютерну гру, щоб могли на власній шкурі відчути все, що доводиться переживати комп’ютерним персонажам.
Так хлопці опиняються на острові, біля якого на рейді стоїть піратський корабель.
Дуже цікава і справедлива логіка Федька з цього питання, за яку я була готова йому аплодувати:
«– Оце розваги! Оце я розумію, а то втупить очі в монітор і бігає собі кнопками. А ти по-справжньому походи, з піратами повоюй, з гармати постріляй. Отоді і видно буде, чи справжній ти чоловік! – спершу почули, а тоді побачили на великій плескатій каменюці задоволену пику прибульця з Інтернету» (С.24).
Яка актуальна проблема для дітей, що тікають у віртуальні світи!
Зрозуміло, що хлопцям буде на острові непереливки, бо тепер, щоб повернутися додому, вони мають пройти всі складні рівні гри, яка для них є цілком реальною і дуже небезпечною.
Разом із Вірусом хлопці тікають від піратів і потрапляють у яму, звідки не можуть вибратися. Але їм приходить на допомогу казкова істота, яка називається Крейдяником і живе під землею. Таємними ходами на великій швидкості Крейдяник везе друзів (а на той час хлопці встигли подружитися з Вірусом) геть від ями. Так вони проходять перший рівень.
Але небезпека на тому не зникає. Втомлені і дуже голодні, друзі наїдаються кори, яка видається їм їстівною, а насправді дуже специфічно впливає на організм, як галюциноген. Не треба їсти всяке, навіть якщо дуже хочеться, і як наслідок – прокидаються троє нещасних у полоні в справжніх піратів.
І хоча пірати стереотипні, як і мають бути у комп’ютерній грі, але вони жорстокі і являють собою справжню небезпеку. Проте, не все так просто, і наприклад, їхній капітан вже не такий і шаблонний. Хоча у книзі багато гумору, але і небезпеки справжні, часом перехоплює подих від емоцій. І тому від погляду цієї людині справді мороз іде по шкірі: це розумне і невблаганне зло, а не просто купка не дуже кмітливих комп’ютерних персонажів з пістолетами і ножами.
Полонені вже й не сподіваються на порятунок, але він приходить несподівано у вигляді пташки Гертруди, яка закохується у Федька, звільняє його, годує, а тоді на волі опиняються і Сашко з Петриком. Оскільки світ віртуальний, то пташка вміє розмовляти, і її мова варта окремої уваги, бо це ж треба так вишукано і з гумором передавати свої щирі емоції.
І хоча книга пригодницька і дуже динамічна, у ній знаходиться місце для дуже гарних описів природи, що надає твору атмосферної глибини. Наприклад, опис приходу ранку на острові:
«Виявилось, що вночі вони прибігли до озера. Зараз воно було оповите туманом і ледь-ледь проглядалося за найближчими деревами. Над лісом вставало сонце і освітлювало своїми першими променями верхівки дерев, роблячи їх рожевими, схожими на запалені ліхтарики.
Роса лежала на траві та листі. В ній також виблискувало безліч маленьких сонечок, і від цього краплинки нагадували коштовне каміння. Легеньке павутиння з бурштиновими намистинками, ніби місток, з’єднувало дві високі травинки, і на ньому гойдався сонний павук» (С.75).
Але гра триває. Друзям доведеться зустрітися з підступними прибульцями, одомашненими крокодилами, жахливим страховиськом Маюмбою і знову з безжальними піратами.
До смаку багатьом читачам буде «їжачок-репер» Гаматі, хуліган із розвиненим почуттям справедливості і бажанням захищати слабких.
Він майже завжди розмовляє віршами:
«– Так звуть мене, джунглі – не степ.
А я дикобраз, що читає РЕП» (С.91).
Пригоди і випробування загартовують і змінюють усіх учасників подій. Навіть Вірус знаходить у собі сміливість відчайдушно захистити друзів, коли їм починає загрожувати справжня небезпека.
І важливо, що хоча пригоди й відбуваються у віртуальному світі, але наскрізним мотивом проходить виховний аспект повісті, що змальовано через поведінку героїв:
«– Повернуся додому, – прошамкав напханим ротом Петрик, – усе підряд буду їсти! А то часом мама сердиться: «Те не хочу, се не хочу»! Ех, розуму не було!» (С.108).
Віртуальний світ не затуляє собою реальний. Герої міряють його категоріями свого життя, згадують близьких і друзів.
Повернення додому феєричне і сповнене щирої радості.
А наприкінці книги на читача чекає сюрприз – розділ з другої частини.
Так і хочеться сказати: гайда читати далі!

Висновок: У книзі збалансовані пригодницька і гумористична складові, за подіями цікаво слідкувати, а герої незвичайні та яскраві. Окрім того, книга написана гарною українською мовою. Тому читач з нетерпінням чекатиме на продовження цієї історії.

Наталія Дев’ятко

Інші думки про книгу:
Наталя Марченко "Сергій Гридін. «Федько, прибулець з Інтернету»" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/72
Тетяна Качак "Про комп’ютерний Вірус, мандри і дитинство..." - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/72
Маргарита Стручок "Інтернет, пірати, острів..." - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/18264/
Наталя Білецька "Знайомство з вірусом" - http://starylev.com.ua/index.php?route=site/news/show&news_id=329

Немає коментарів:

Дописати коментар