Анатолій Костецький «Незвичайні пригоди і таємниці»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре

Анатолій Костецький. Незвичайні пригоди і таємниці. – Х.: Белкар-книга, 2010. – 288 с.

До книги увійшли три казкові повісті «Все – як насправді», «Мінімакс – кишеньковий дракон» і «Суперклей Христофора Тюлькіна». Кожна з цих казок пригодницька і повна здорового гумору.

Герой першої повісті «Все – як насправді» – третьокласник Сергій Кудлик, який мешкає з бабусею, бо його батьки нині знаходяться на Кубі.

Це звичайна дитина зі своїми типовими відносинами зі школярами і проблемами з деякими предметами. Наприклад, у Сергія негаразди з фізкультурою: він не вміє плавати, але дуже хоче навчитися. Окрім нього, у книзі є ще двоє дітей – Олег Пчілка і Вікторія Птурська.

Та на День народження з Сергієм трапляється абсолютно дивовижна річ: під його ліжком з’являється маленький дідок-домовичок на ім’я Діма. І бачити його може лише той, хто любить казки, а хто постійно у всьому сумнівається, ніколи не побачить це дивне створіння, яке не визнає, що є домовичком, і прагне, аби його називали тільки на ім’я. А ще він може зникнути назавжди для того, хто йому не вірить.

У багато чому цей домовичок нагадав мені подібного героя з книги Марини Павленко, написаної пізніше за цю повість, бо функціонально обидва домовичка займаються вихованням дітей, розважаючи їх, розповідаючи всілякі небилиці.

Подібність прослідковується навіть у деяких деталях. Наприклад, обидва домовичка пишуть мемуари, обоє можуть чаклувати, але це віршоване чаклунство дуже непевне і часто не діє так, як треба. Обоє вихваляються, а Діма навіть пише про свою непересічну роль у долі Робінзона Крузо і відкритті сили земного тяжіння Ісааком Ньютоном.

Але повернемося до книги. Як виявилося, бабуся у дитинстві теж зустрічалася із Дімою і може бачити його досі. Тобто, домовичок є індикатором внутрішнього світу людини.

Антагоністом Сергія є Вітка Птурська, яка постійно дражнить хлопчика. Але інакша ця дівчинка і світоглядно. Наприклад, у неї є тарифна сітка, за якою батьки платять їй за гарні оцінки, зроблені уроки, походи у магазин, прогулянки з собакою і навіть прочитані книжки (по копійці за прочитану сторінку). Так Вітка «робить бізнес». Сергій не розуміє цього і не приймає.

Вітка своєю поведінкою і зарозумілістю розгнівала домовичка, і той відправив її до чарівної країни Навпакинії. Там Вітці довелося пережити багато неприємностей, бо та країна за своїм устроєм нагадує жорстку антиутопію. Й усе, що Віка вважала власними моделями поведінки, завдяки чому маніпулювала дорослими і домагалася свого, тут доведене до абсурду. Пережите дуже сильно змінило дівчинку і змусило переглянути своє розуміння життя.

Визволяли Віку з халепи Сергій та Олег, але не самі, а за допомогою батька Олега, міліціонера, який працює слідчим. І наприкінці, як і відчувалося з самого початку, Віка і Сергій стали найкращими друзями.

У другій повісті «Мінімакс – кишеньковий дракон, або день без батьків» також не обійшлося без чарівного створіння.

Дія відбувається у дачному селищі Круглик, а головні герої – Олег Валяйко, учень четвертого класу, та його сестричка, випускниця дитячого садочку. Минав останній день літа, коли батьки були змушені лишити малих на дачі самих, бо батьку треба було їхати на захист дисертації, а мама хотіла спекти святковий пиріг.

Олег думав, що він з сестрою просто гратимуться в «доньки-матері», він буде татом, Ліза – мамою.

«А бути татом дуже просто: вмикай гучніше телевізор, влягайся на канапу та куняй собі!

Мала ходитиме навшпиньках повз канапу, сповиватиме ляльок і лише зрідка наважиться підійти до Олега за порадою.

– Таточку, а що нам робити з оцією неслухняною донею? – піднесе вона братові-татові одну з ляльок.

Олег почухає в потилиці, подивиться на стелю, а тоді недбало кине:

– Мамусю, ти в мене така розумна, що як вирішиш, так і чини.

Цього сестрі було досить, і вона більше не турбувала брата...» (С.81-82).

Дивний стереотип сімейного життя, особливо для дитячої книжки.

Але цей день без батьків не минув без пригод. Почалося з того, що з яйця, яке мало бути частиною сніданку, вилупився маленький дракон й одразу потоваришував з дітлахами. Він виявився не просто драконом, а мешканцем іншої планети, який може змінювати свій розмір відповідно до настрою. Тому, якщо дракончик починає сердитись, то одразу збільшується.

Колись, дуже давно, дракони втекли з Землі від богатирів, які їх ображали, і зажили зовсім іншим життям, розвинули науку, особливо генетику, та все одно мають повертатися на батьківщину, бо з народження на Землі починається їхній життєвий шлях. У драконів не так, як у нас, – кожен тип дракону з’являється в одному примірнику, його випробовують, а якщо випробування були вдалі, ставлять тип на масове виробництво, коли той з Землі повертається у сузір’я Дракона, де нині мешкають казкові створіння. Кожен тип має свою властивість, наприклад, властивість Мінімакса – змінювати розмір, але є і вади, тому дракона тягне до паління, і через цигарки у малого будуть великі неприємності.

Пояснюється й причина, чому люди ополчилися на драконів, бо ті хотіли, щоб у них були мами, тому й викрадали дівчат: «Можете уявити, як важко без мами: ніхто тебе не погладить, не пригорне, ніхто казку перед сном не розкаже, а якщо ти захворієш – ніхто не сидітиме коло тебе ночами і не напуватиме з ложечки ліками» (С.165) – ось така вона, ніжність і любов...

У творі багато яскравих персонажів. Сучасна «відьма» Ізольда Сократівна, яка дурить пересічних людей і заробляє великі гроші на тому обмані, а накопичені гроші зберігає у вигляді консервації у скляних банках. В Ізольди є ворон Креня, якого вона підібрала ще малим, а нині експлуатує, лякаючи міліцією. Ворон Креня дуже розумний, вміє розмовляти, і врешті-решт змушує її скласти заповіт на користь Товариства з охорони природи.

Інша цікава пара мешканців Круглика – Петько Психолог і його «прокатний» кіт Рекс. Як й у випадку з вороном Кренею, у кота є свої почуття і думки, він хоче змін у своєму житті, а не щоб хазяїн заробляв на ньому гроші, даючи «на прокат» дітям, яким треба прикрити свої капості, списавши на кота розбитий посуд чи попсовані речі. Але і з Петьком все не так просто, бо його батько любить залити за комір, і хлопцю треба якось виживати, тому і довелося стати таким пронирливим, за що він отримав прізвисько «Психолог».

Незвичайний день перед новим навчальним роком змінить життя всіх дійових осіб у цій історії. Ті, хто хоче виправитись, отримають новий шанс, а той, хто просто любить гроші і здатний на підлість, лишається ні з чим, у чому головна мораль цієї казки.

Остання повість у цьому збірнику – «Суперклей Христофора Тюлькіна, або «Вас викрито – здавайтесь!» – найбільш радянська з усіх трьох.

Тут є хлопчик, який винайшов суперклей, і це не просто відкриття, але й перемога над самим собою, бо Христофор ніяк не міг зосередитися на чомусь одному, а «справжній винахідник ... мусить, окрім таланту, мати ще й неабияку силу волі» (С.195).

Інший герой, товариш Христофора, – Васько – теж приклад для наслідування: він «робить зарядку з гантелями, обливається крижаною водою і готує для всіх сніданок» (С.210), бо хоче стати мандрівником, тому готується до того з другого класу, загартовуючи дух і тіло.

Але не всі герої у творі позитивні: наприклад, хуліганистий Бевзь, він же Сем для товаришів і Семен від народження. Ім’я і прізвиська відображають різні статуси цього героя. Лише як Семен він справжній, Сем прагне спілкування з однолітками, хоча не завжди це спілкування іде йому на користь, а Бевзь наклав данину на малечу і відбирає у дітей гроші. Та робить це не через те, що є поганим, а тому, що сам винен старшим хлопцям, які, як виявилося, підсунули йому вже поламаний радіоприймач, а тепер вимагають відшкодування.

Дорослі у цьому творі більш типові. Тут є агент іноземної розвідки «Z-003», який прибув із дуже дивної тоталітарної країни, де людям заборонено мріяти, але водночас надзвичайно технологічної. У того ж агента є механічний горобець-робот. Агент полює на суперклей, який не лише дозволить йому піднятися по службовій драбині, але й на гірше змінить світ, бо буде перетворений на потужну зброю.

Та в агента нічого не вийде, бо йому протистоїть «наш» професіонал, лейтенант Яким Якович, справжній супергерой.

І хоча у творі є деякі радянські кліше, секрет клею буде втрачено, а іноземний агент перевиховається, та все одно читати цікаво і весело.

Висновок: Цікаві пригодницькі казки для молодшого і середнього шкільного віку. Твори адаптовані під сьогоднішній день, але іноді у логіці дій персонажів відчувається логіка і мислення радянського періоду. Проте, це не є погано, і не псує вражень від прочитаного.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

"Відгук на книгу Анатолія Костецького «Незвичайні пригоди і таємниці»" - http://zl.kiev.ua/klub/konkurs-v-dguk-pro-prochitanu-vl-tku-knigu/v-dguk-na-knigu-anatol-ja-kosteckogo-nezvichain-prigodi-ta-mnic.html