Наталія Хаткіна «Про дівчинку Машу та мухомора Яшу»

Категорія – для малечі

Вік основної аудиторії – 5-10 років

Жанр – казка

Мова видання – українська

Оцінка авторів проекту – дуже добре

Наталія Хаткіна. Про дівчинку Машу та мухомора Яшу. – Х.: Ранок, 2004. – 80 с.

До збірника «Про дівчинку Машу та мухомора Яшу» увійшло п’ять казок, не пов’язаних між собою.

Перша казка «Гордовите лошатко» присвячена маленькій конячці зі складним характером. Воно дуже пишалося собою, бо було гарним, і тому, коли виросло, вирішило не працювати. Возити мішки не для красунь, виховувати малечу не хочеться, у цирку аплодисменти дістаються наїзникам. Так і залишалася конячка без роботи самозакоханою ледаркою, поки у сільської дівчинки не захворіла матуся, і дитина не попрохала її допомогти привезти ліки. Сподобалося конячці, як до неї ставляться, і відтоді вона знайшла собі заняття, і гарну конячку почали називати «Швидкою допомогою».

Друга казка «Ввічливий тролейбус» не має гарного закінчення, але дуже повчальна. Новенький тролейбус мріяв, як перевозитиме ввічливих і вихованих пасажирів, але його мрія розбилася об жорстоку реальність. Люди були гидкі і погані, і врешті-решт тролейбус образився на них і навіть набув жагучого червоного кольору, бо йому було соромно за людей. Тепер він мандрує містом без пасажирів і нікому не відчиняє двері.

Цікавий опис дітей, актуальний для нашого часу:

«Ввічливий тролейбус дуже любив дітей.

Він любив їх у мереживних платтячках, чистеньких костюмчиках і з повітряними кульками в руках. Він думав, що возитиме їх цілими групами в кіно, на екскурсії по місту, у музеї і планетарій, малюки співатимуть чистими дзвінкими голосами веселих пісень, а виходячи, хором вигукнуть: «До побачення!» – і на прощання помахають чистими долоньками. Але діти поводилися жахливо. Вони штовхалися, залазили до тролейбуса через передні двері, задні двері й люк на даху. Вони їли морозиво і примудрялися обмазувати своїх батьків, бабусь і зовсім чужих пасажирів. Вони сміялися гидким сміхом. Вони не поступалися місцями старшим. Вони підривали петарди, гучні, немов кольт 38-го калібру, і вирізали на сидіннях та вікнах непристойні слова» (С.14-15).

Третя казка «Лисичка, яка ціни собі не складе» також повчальна і цікаво написана. Десь у всесвіті є планета, де мешкають звірі, але поводяться як люди. Лисичка була маленька і вважала себе найкращою, тому не могла ні з ким потоваришувати. Батьки усіляко підтримували її думку і називали доньку «Сонечком» і «золотою». Діти ж вважали її не золотою, а рудою.

Цікаво показана логіка малої зарозумілої лисиці:

«Усі розійшлися, залишилася тільки Лисичка, котра, сидячи під зірками, мріяла, що й сама от-от стане зіркою.

– Ну як ти можеш стати зіркою? – пробасив дядько Михайло, який підслухав її думки. – Адже ти зовсім не краща від усіх на світі... Вовчик грає у баскетбол, Білочка й Зайка шиють для ляльок плаття, а що ти?

– А в мене найкраще у світі плаття! І черевички! І лялька! І жуйка!

– Але ж плаття ти не сама пошила, усе це купили тобі батьки... – намагався пояснити їй дядько Михайло.

– Отже, у мене найкращі у світі батьки! – закричала Лисичка та ще додала: – І я в них – найкраща!

Дядько Михайло глибоко зітхнув – нічого цій зарозумілій не доведеш» (С.30-31).

І так було до того часу, поки у неї не народився маленький братик, що сильно змінило Лисичку. Ця зміна подана дуже тонко:

«Увечері дядько Михайло задумливо запитав Лисичку:

– От виросте твій брати, вилізе з мережив і візочка й скаже тобі: платтячка в моєї сестриці найкращі, іграшки в моєї сестриці найкращі, жуйка в моєї сестриці найкраща... То чому ж із такою найкращою-найкращою ніхто не дружить? Хто твої друзі, Лисичко-сестричко?

І Лисичка-задавака дуже-дуже замислилася» (С.36-37).

Лисичка змінила своє ставлення до життя і змінилася сама, у неї з’явилися друзі. Та вона і надалі дуже-дуже пишалася своїм братиком, який для неї був найкращим братом у світі.

У четвертій казці «Про дівчинку Машу та мухомора Яшу» розповідається, як гриби ховалися від людей, а вередливому неїстівному мухомору ховатися не треба. Ось він і стрибнув у кошик дівчинки Маші. Дівчинка і мухомор потоваришували, він оселився у великому горщику для квітів і тепер охороняв оселю від мух, комарів і тарганів.

П’ята казка «Срібна кулька» – психологічно найскладніша. У День народження дівчинці Христині подарували срібну повітряну кульку у вигляді сердечка. Кулька була чарівною, вона стала дівчинці товаришем і порадником, навчала музиці, іноземним мовами, а тоді стала її вчителькою замість шкільних педагогів. Христина любила срібну кульку, а кулька любила її, вони більше ні з ким не спілкувалися, їм ніхто не був потрібен.

Але раз на чотири роки чарівна кулька мала летіти на свято до своєї країни Срібних Хмар. Це було необхідно, щоб кулька підтримувала життєві сили, але дівчинка так любила її, що умовила не летіти на свято. Минуло ще два рази по чотири роки, Христина навчалася екстерном, була розумною і талановитою, а срібна кулька знову відмовлялася від подорожі до рідної країни. Вона змарніла і помирала.

Та за бездумне захоплення кимсь доводиться платити, і коли Христина подорослішала і нарешті усвідомила, що їй потрібні люди і треба припиняти своє добровільне затвірництво, срібна кулька не відпустила її на людське свято, замінюючи реальність розмовами про книги і навчанням. Тричі не пускала до людей свою любу Христину змарніла срібна кулька.

В якомусь сенсі срібна кулька символізує батьків, які надто захоплюються своїми дітьми і живуть їхнім життям, відмовляючись від свого.

Дуже сильною є кульмінаційна сцена цієї казки:

«Докори кульки видалися дівчині несправедливими.

– Можеш іти, можеш летіти куди захочеш! – роздратовано закричала Христина. – Я більше тебе не затримую!

– Я більше нікуди не можу піти. Я більше не можу літати. Якщо срібна кулька пропускає хоча б одне свято, яке відбувається один раз на чотири роки, вона розучується літати. Та кулька, що двічі відмовить своїм друзям, втрачає дуже багато. Подивись на мене, Христино, адже давно не дивилася на мене.

Христина подивилася на кульку. І тихенько охнула. Та була вже не срібною! Як же вона цього не помічала? Повітря з кульки потихеньку виходило, і тепер уже ніхто б не здогадався, що колись цей предмет мав форму сердечка.

– Я тебе не відпущу! Я віддала тобі все своє життя! Я навчила тебе всього, що ти вмієш. Я зробила тебе тим, хто ти є. Тепер я нікуди тебе не відпущу. Адже і ти мене не відпускала?! Тепер моя черга говорити: «Стій!» (С.71-73).

На щастя, ця казка добре закінчилась і для дівчинки, і для срібної кульки. Але у ній дуже гарно показано, що любов між дітьми і батьками не має бути егоїстичною, а спільне життя у них лише часткове, бо інакше чекай на трагедію.

Несподіваний і глибокий погляд.

Висновок: Гарний збірник повчальних казок, який було цікаво прочитати.

Олена Кравець

Ми поки не знайшли магазини, в яких нині можна купити цю книгу, але вона є у бібліотеках.

Також не знайдені відгуки про неї.