середа, 30 вересня 2015 р.

Олесь Ільченко «Таємниця старої обсерваторії»




Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – погано
Олесь Ільченко. Таємниця старої обсерваторії. – К.: Грані-Т, 2007. – 96 с.

Перш ніж говорити про цю книгу, варто звернути увагу на ілюстрації. Не хочеться сказати щось погане про видавництво чи художника, але оформлення просто страхітливе. Кольорові рішення не гармонійні, персонажі гіперболізовані, а обличчя у дітей неживі і якісь перелякані. З-поміж інших книг навряд мій вибір зупинився б на цій, зважаючи на те, що обкладинка відлякує потенційного читача.
Але згодом виявилося, що оформлення у багато чому відповідає внутрішньому наповненню.

Про що ця книга? До двох дітей звертається незнайомець, який пропонує їм піти з ним. І діти йдуть! Тут вже на вуха стали і батьки, і психологи, і правоохоронці. У школі вчать, що з незнайомцями нікуди ходити неможна, а тут, у книзі для дітей – це правильна поведінка. Діти змогли подорожувати іншими світами завдяки тому, що повірили незнайомцю «у чорному плащі» (типовий негативний персонаж, що на ділі виявляється головним героєм, який зустрівся з собою у дитинстві завдяки переміщенню у часі).
Є стара обсерваторія, обладнана механізмом переміщення. Спочатку діти потрапляють до антиутопічної країни на чолі з карикатурним злодієм, який «чухмарить шпичаки, які ростуть у нього на голові» (С.13). Тоді опиняються в полоні у піратів, згодом на них чекає ще одне ув’язнення в іншому світі. Загалом розвиток сюжету стереотипний: потрапляння в інший світ, знайомство з місцевими реаліями, полон, звільнення, новий світ.
Ніякого емоційного чи ідейного навантаження у тексті немає. Твір взагалі безідейний. Ну, подорожують вони? І що? Це якось на щось впливає?
Під час читання іноді здається, що сюжет зібрано з уламків типових пригодницько-фантастичних творів. Тому тут є і брутальні пірати, і сірий антиутопічний устрій, і диктатура, і світ роботів, які нічим не відрізняються від людей, але «не мають гумору», і світ минулого, де лицарі б’ються з драконами та іншою любою в комп’ютерних іграх нечистю, і світ підлітків-розумників, які мають вигляд різнокольорових неформалів й у школі навчаються генетичному моделюванню тварин.
Іноді доходить до абсурду, коли у паралельному світі всіх дітей звуть Владами й Оленками. З якого дива?.. У тому ж абсурдному світі діти бачать своїх батьків, у яких «на ногах ратиці, точнісінько такі, як у свині, яку вони бачили в бабусі у селі!» (С.15). І про яку повагу до батьків після цього може йтися?..
Є й просто банальна безглузда жорстокість: «Жуки забігали по кімнаті, готуючи блискучі гострі ножі, гаки і якісь страхітливі інструменти, які Оленка бачила колись у лікарні» (С.26). Згодом діти опиняться й у «чорному воронку», й у в’язниці – типовий «антирадянський мотив», на жаль, властивий багатьом книгам сучасних українських авторів.
Зовсім нізвідки на середині твору з’являється дивак-професор, який і збудував таємничу обсерваторію. Роль його комічна і навіть не функціональна. Так само «загадково» зникає лінія головного героя у дорослому віці.
Деякі сюжетні ходи нагадують відомий твір про подорожі у часі і просторі «Назад у майбутнє» і серіали про мандри в інші світи. Згадалися під час читання і «Віднесені привидами», і «Пірати Карибського моря», й Оруел...
І як тут не процитувати слова професора: «Якщо хочете знати, існує міжпросторова угода про вільне запозичення і залучення до свого світу ідей, винаходів тощо!» (С.84). Тим то й наче все сказане...

Висновок: Світ твору та його логіка не продумані, герої не розвиваються, авторська позиція та осмислення того, що відбувається, відсутні. Отже, маємо черговий розважальний твір із шаблонним сюжетом.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар