вівторок, 29 вересня 2015 р.

Леся Воронина «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – іронічний дитячий детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – жахливо


Леся Воронина. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру. Дитячий детектив. – Вінниця: Видавництво «Тезис», «Соняшик», 2004. – 192 с.

За жанром ця книга вважається дитячим детективом, про що зазначено у самому описі книги. Іноді, коли кажуть про цей твір, його відносять до іронічних детективів для дітей. Мало хто пам’ятає, що ця книга писалася як пародія на масову культуру і суспільство Сполучених Штатів Америки, які на початку 90-х років минулого століття відвідала письменниця.
Хоча навіть означення «пародія» не рятує цей твір.
Отже, почнемо дивитися, що ж всередині цієї книги про пригоди найкрутішого агента у світі Гриця Мамая, прозваного Суперагентом 000 (звісно, це крутіше, ніж усім відомий 007). Пройдемося по цитатах.

За своєю суттю щирий українець, який володіє таємницями бойового мистецтва гопака, на ділі виявляється світоглядною фальшивкою, який носить чужоземний одяг та рекламує іноземні бренди. Ні про яку підтримку вітчизняного виробника навіть мова не йде, а реклама має неприхований і нав’язливий характер. Як, наприклад: «Отож у ту мить, коли ніж підлітав до його шиї, Мамай рвучко підняв праву ногу, взуту у кросівку фірми «Reebok» (С.11).
Кохана Гриця, його «бойова подруга» і дружина Зореслава, донька геніального професора, – це типовий шаблон «краси», і почуття головного героя до неї так само шаблонні: «Вага – 57 кг 30 г, зріст – 170 см. Розмір ноги – 37», – подумки відзначив Гриць і відчув, як у його серці розквітає квітка палкого кохання до незнайомої блондинки» (С.6).
Але те, що мене ввело в емоційний ступор, містилося не так вже й далеко від початку. Ось як змальовує романтичну сцену кохання авторка:
«Суперагент вдячно хитнув головою. Він міцно вхопив ліву ногу професора, а чарівна Зореслава – праву. Гриць подав знак, і вони синхронно почали витягати професора зі шлунка розумного плазуна. Крокодил і не поворухнувся.
«Отак би все життя йти рука в руці», – подумав Гриць.
«Отак би тягти й тягти тата за ногу, аби бути поруч із цим мужнім і скромним юнаком», – подумала й собі прекрасна Зореслава» (С.27).
Так і хочеться сказати: «Капець, а не любов...»
І після цього вже якось і не дивуєшся, що текстом ходять аж надто розумні кіт, крокодил і тарган...
Окремо хочу сказати про негативних персонажів. Головна з них – це «бабуся-нінзя», яка хоче захопити весь світ. Від неї, чесно кажучи, просто дах їде. Як і від намагань та способів із таким «злом» боротися: «Шановна пані бандитко! Схаменіться! Ви ж співали у хорі ветеранів, вишивали хрестиком та гладдю і займалися в гуртку лозоплетіння. Ми повірили у ваше переродження й повісили ваш портрет на дошці пошани! Відпустіть нас, а ми допоможемо вам знову повернутися до чесного життя!» (С.58).
Сильний у творі й «радянський слід», своєрідна «пропаганда» чи пак «антипропаганда» світової культури.
У деяких фразах навіть вгадуються лозунгові кліше та ідеологічні визначення:
«І я була не сама. Мені допомогла Міжнародна спілка бандитів! Я пройшла спеціальне навчання у бандитській школі» (С.98).
Інколи гумор стає абсурдним, і таких прикладів буде багато. Наведу кілька типових:
«Оксюта – це Оперативний Комп’ютерний Садистичний Ювелірний Терористичний Апарат!!!» (С.89).
«Будь-хто на місці Суперагента розгубився б. Та не такий був Гриць Мамай. Якось на дозвіллі знічев’я він оволодів кількома тисячами давньоєгипетських ієрогліфів, тож тепер без жодних труднощів прочитав на одному з дороговказів: «Таємний шлях до суперсекретної медичної лабораторії з вивчення біоритмів серця та їх практичного використання при усунені президентів, конкурентів та агентів» (С.75).
«Я відчуваю, що усі землетруси, повені, урагани та пожежі, що прокотилися навколо земної кулі, – справа рук брутальних злочинців. А тепер вони погрожують збити з курсу двадцять штучних супутників Землі і навіть зруйнувати щойно вкладені плиточки на центральній вулиці Києва Хрещатику!» (С.103-104).
Часом зустрічаються і шизофренічні речі. Як то розмови Суперагента зі своїм внутрішнім голосом:
«Схаменися! Поглянь краще на свої ноги! Та скинь мерщій ласти. І ходити зручніше буде, і не ляскатимуть так по підлозі! – Відчувалося, що внутрішній голос геть зневірився у Грицеві.
Присоромлений Суперагент опустив очі й справді зауважив, що його ліва нога, взута у червоний блискучий ласт, мимохідь виляскує азбукою Морзе якесь послання. Він прислухався й розшифрував дивне застереження, передане йому власною лівою кінцівкою: «Обережніше! Ти геть втратив пильність! Збери свою волю в кулак, бо буде непереливки» (С.75-76).
Наводити приклади можна було б ще дуже довго. Але хочу зупинитися на тому, що обурило мене до глибини душі. Це четверта частина книги «У залізних нетрях». Зрозуміло, що сміятися можна над усім, але є певна межа, яку переступати неможна. Неможливо одночасно виховувати дітей патріотами своєї держави і знущатися над символами слави, над тими пам’ятками, які символізують подвиг народу, за які заплачено кров’ю батьків, дідів, прадідів нинішніх читачів.
А ось із чого починається четверта частина:
«Суперагент Гриць Мамай сидів у позі лотоса на дніпровій кручі. Ліворуч від нього височіла Лаврська дзвіниця, праворуч – велетенська металева жінка зі щитом і мечем, під ногами якої притулилися танки, гармати та інші зразки військової техніки. Там розташувався музей Другої світової війни.
Та Суперагент не зважав на це похмуре сусідство» (С.103).
Упізнали? Але далі буде краще.
«І в цю мить Гриць був брутально вирваний з глибокої задуми якимись сторонніми звуками. Він рвучко повернув голову праворуч і побачив – гігантська залізна жінка, що височила на дніпрових схилах, здригнулася, а з очей лискучої потвори вихопилося два яскраво-червоних струмені світла, що наскрізь пронизали морок ночі» (С.104).
Рівень знущання зростає.
«Та коли Суперагент 000, сторожко оглядаючись навсібіч, вийшов з ліфта, то переконався, що голова залізного монстра була геть порожня. Під ногами в Гриця хиталася підлога так, ніби він стояв на палубі корабля, що плине по бурхливому морю.
– Це через вітер, – заспокоїв Гриця внутрішній голос.
– То, виходить, у цієї гігантської потвори вітер у голові гуляє, – сам до себе пожартував Гриць» (С.114).
Тут вже почала страждати і столиця.
«Металева громада, озброєна щитом і мечем, затремтіла, зрушила з місця і, гупаючи велетенськими ногами, трощачи все на своєму шляху, рушила вперед...» (С.134).
І дивно, що ніхто з героїв не упізнає Батьківщину-Матір. Але ж читачі упізнали...
«Велетенська п’ятка статуї розчавила автомобіль, мов шкарлупу волоського горіха. Та, зібравши в кулак усю мужність, міліціонери вистрибнули назовні і відбулися тільки синцями й струсами мозку.
– Петре! Що воно було? – звернувся до свого товариша травмований сержант.
– Це Годзіла! – заволав Петро, котрий нещодавно переглянув однойменний фільм про американського монстра-ящера» (С.140).
Й останнє, певно, втілення потаємного бажання:
«Суперагент 000 Гриць Мамай стояв біля безформної купи металобрухту, яка ще недавно була гігантською статуєю, що погрожувала цілому світові залізним мечем.
– Як гарно стало враз на дніпрових схилах, – мовив Гриць, на повні груди дихаючи свіжим світанковим повітрям. – Ну що ж, спершу мені пощастило очистити від цієї потвори рідне місто, а тепер варто очистити й Землю від усілякої погані!» (С.147).
Ну, це вже не «капець», а щось значно гірше...

Висновок: У своєму зверненні до читача на початку книги Леся Воронина пише: «Вважаю, що людина, котра надто серйозно ставиться до себе і не вміє подивитися на світ з усмішкою, стає нудною і лютою. А ще мені дуже хотілося, щоб усім, хто читатиме «Суперагента 000», було весело!» (С.2).
Хай краще я буду «нудною» і «лютою», ніж реготатиму над подібними «жартиками».

Олена Кравець


Інші думки про книгу:
Зоя Жук "Найкращі у світі супермени родом з України" - http://knygogryzka.info/publicism/35-critique/83-2010-02-23-05-38-39
Сыщик.рф "Детский ироничный детектив «Суперагент 000. Тайна золотого кенгуру»" - http://сыщик.рф/03/detskiy-ironichnyiy-detektiv-superagent-000-tayna-zolotogo-kenguru/

Немає коментарів:

Дописати коментар