Володимир Нікітенко «210 добрих справ»

 

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

 

Володимир Нікітенко. 210 добрих справ. – К. : Гамазин, 2014. – 160 с.

 

За наших часів американська анімація для дітей дуже модна. Цілі канали з ранку до ночі транслюють шаблонні мультяшні серіали. Багато з них дитина не візьме до уваги, але такий "кінопродукт" насправді на щось особливе і не претендує. Іноді здається, що ця "мультяшність" заразна.

У цій книзі читачі зустрічаються саме з такою мультяшною родиною на прізвище Гудіні. Родина велика: тато, мама, син і донька. Все добре, всі живуть в мирі та злагоді, доки у дім не приходить злий дядько на ім’я Дезмонд (майже демон по звучанню). Він влаштовує автомобільну аварію, у якій гинуть батьки Еммі та Кіта. І все заради привласнення винаходу, який може його збагатити!

Але ще до появи цього антигероя, голова родини Гудіні вигадав машину часу, яка заряджається від зроблених добрих справ. Завдяки цій машині можна підгледіти, що буде, і повернутися у минуле також.

Головну героїню, яку бачимо вже на обкладинці, звуть Еммі. І вона має дивовижний дар – розмовляти з речами і розуміти їх. Еммі зворушлива, безмежно добра і чуйна. Вона може пожаліти будь-кого, і тому, певно, саме ця дитина стає рушієм цієї історії, саме її хоче захистити і допомогти старий трансформатор. Останній теж зображений на обкладинці, хоча поки не прочитаєш книгу, того не розумієш, і це дуже цікавий і живий образ, який розмовляє і думає як військовий на пенсії. Мені він був навіть цікавіший за дітей, якщо чесно, і саме через нього і варто, на мою думку, читати цю книгу.

І все б у цій казці було добре, якби не мультяшна гіперболізація. Наприклад, пес дядька, який через надто вузький нашийник перетворюється на анімоване чудовисько, або неймовірно гладкі медсестри, між якими можна застрягнути. Це вже якесь знущання над людьми з надмірною вагою: "Тим часом по той бік дверей палати лікарняним коридором неспішно крокували дві огрядні пані в білих халатах. Вони були неймовірно схожі – здавалися двома гігантськими футбольними м’ячами, притуленими на ноги-кеглі. Відрізнялися медсестри тільки тим, що в однієї на носі сиділи окуляри. Простуючи поряд, медсестри займали весь вільний простір – протиснутися повз них видавалося чимось неможливим" (С.38). Для сюжету ці медсестри потрібні лише для того, щоб на деякий час стримати злого дядька, який опинився між ними.

Дуже звична для мультяшек ситуація з "лавиною протезів", яка падає на бідолашного антигероя, старий професор безтямно опиняється на підлозі, а студенти-індуси впізнають в дядьку багаторукого бога Шиву. Або змалювання "клятих електриків" негідниками лише через те, що впроваджують нові технології, а це означає, що старому трансформатору дуже мало залишилося. Над електриками теж по-мультяшному познущалися, вигнавши їх з підвалу.

Або інша "знущальна акція" вже проти розумників:

"Зусібіч несподівано з’явилися ботани – іпостасі, дублікати, клони і відображення Оззі. Вони рухалися, наче зомбі, та викликали благоговійний страх. Їх було неймовірно багато, і відрізнялися вони хіба кольором штанів і шкарпеток та формою окулярів.

Тим часом серед моря ботанів виокремився Оззі. Він заскочив на борт водограю і закричав:

– Брати мої! Вони називають нас ботанами! А їхнє IQ не дотягує і до тридцяти!

Натовп дружно засвистів.

– Вони вчать нас жити, а самі не знають навіть Теореми про гомотопічну сферу!

– Ганьба! Ганьба! – у відповідь скандувала монолітна маса.

– Настав час показати, хто тут насправді нікчемні невігласи, а хто...

– Кчемні вігласи, – пискнув чийсь голос.

– Це місто – наше! Тож візьмемо його і покажемо, що ми – реальна сила!

Натовп підхопив:

– Ре-во-лю-ці-я!

Оззі, наче полководець, вказував рукою:

– Уперед! Полонених не брати!" (С.123-133).

А далі ці ботани з "матриці" влаштовують погром у місті.

"Ботани розбіглися містом, зграями кидалися на мирних перехожих. Наздоганяючи беззахисних городян, вони ловили їх сачками й вдували в обличчя пил із книг. Оточували колом, заморочували розумними фразами, а коли бідолашні виривалися, то вже й самі ставали схожими на ботанів: такі ж окуляри й штанці, таке ж розумне белькотіння. Безчинству ботанів не було меж. Звідусіль чулися уривки розмірковування, із вікон лабораторій снарядами летіли колби і вибухали з гуркотом. Місто охопила паніка і хаос" (С.133).

І хто з дітей після такого захоче бути розумним? І якесь слизьке тут змалювання подій, якась недолуга пародія на Майдан. Якщо ж це був жарт, то він вельми невдалий у змалюванні цього апокаліпсису, який схлинув як повінь.

Дивує також закоханість маленького хлопчика у дорослу продавчиню, яка виявляється ще тою невихованою нахабою, або двірник, який спочатку розкидає сміття, палить цигарки та обпльовує дитячий майданчик, а тоді все те прибирає, щоб наступного дня смітити знову, чим виправдовує потрібність своєї роботи.

Ось, як він висловлюється щодо зауваження дітей: "А хто ти такий, щоб мені вказувати, шнурок? І який я тобі двірник? Називай мене провідним спеціалістом із екоменеджменту. Зелені технології, чули таке?" (С.116-117). Після цього пасажу мені взагалі подумалося, що хтось у цьому тексті навмисно дискредитує екологічне виховання, бо коли таке каже персонаж у дитячій книзі, то надалі все, пов’язане з екологією, у дітей може асоціюватися саме з ним.

Книга казкова. Тому, хоча змінити минуле і врятувати родину дуже важко, для наполегливих, які вірять у дива і здатні робити добрі справи, все до снаги. І якби у ній ішла мова саме про це без відволікання на недолугі жарти, то все було б добре. Та ще одне розчарування – найбільша проблема з набуттям добрих справ для машини була вирішена цілком казково, а не завдяки наполегливості дітей.

Цей твір більше схожий на мультфільм, ніж на книгу, тому сподобається тим, хто любить дивитися дитячі канали. Якби не образ трансформатора, то ця книга була б виключно для розваги, та цей образ трохи додає глибини. А в цілому – кількість стереотипів у цьому творі зашкалює.

 

Висновок: За підсумком плюсів і мінусів, я таки не раджу читати цю книгу, бо у ній забагато стереотипів.

 

Яна Стогова

 

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.