Валерій і Наталія Лапікури «Мурро і Гавчик. По слідах чупакабри»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – дитячий детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Валерій і Наталія Лапікури. Мурро і Гавчик. По слідах чупакабри. – Х. : Талант, 2016. – 128 с.

Продовжуються пригоди кота-детектива Мурро та його помічника песика Гавчика. У їхньому селищі знову відбувається багато подій, які треба розслідувати. Цього разу вони зіткнуться з таємничою чупакаброю, що може виявитися тхором, який не дуже непокоїться, що зараз сезон для полювання закритий. Але ще краще пояснюється феномен чупакабри модою і звичкою малювати страх із великими очима.

Торкаються автори й екологічного аспекту: малого кенгуру, який народився в неволі, "подарували великому начальнику" (С.15), а той не зрадів екзотиці, бо хотів мисливського пса, а не "зайця-переростка", і кенгуру викинули посеред лісу.

Пишуть і про ігроманію, бо сусідський Володька став дуже агресивним, коли загрався у стрілялку по чудовиськах, кричав, коли не міг поцілити у всяких привидів, драконів і велетнів (С.60). Мурро і Гавчик його виховують, відучуючи від комп’ютерних ігор, щойно така гра ожила в його хаті.

Бо в селі трапляються і чарівні пригоди. Наприклад, в одному з будинків літає маленький різнокольоровий дракончик, що може змінювати свій розмір, і поряд із людьми живуть домовик і Стаєнний. Мешкає у селі і маленька дівчинка-чаклунка Мар’янка, яка знає мову тварин і використовує свої здібності лише на добро, хоча може і провчити лихих або вередливих людей. Й іноді вулицями ходить інший чарівник – Сонько-Дрімко, який у кошику з лози носить казки, співанки і колисанки, а його вірні подруги – Дрімота і Позіхота.

А стрілялки в ігромана змінилися іншим типом гри:

"– Коли батьки на роботу йшли, загадали хлопцеві: годі байдики бити, мусить курей погодувати, нашпортати в городі картоплі на борщ і підмести доріжку від хвіртки до дверей. Бо він уже великий і з цією роботою цілком впорається.

– І що? Нічого не зробив?

– Та ні, зробив, але... у комп’ютері. Він цілісінький день грав у гру, називається "Ферма".

– Тобто, кури голодні, подвір’я не метене, а хлопець у "Ферму грає"? Фантастика!" (С.68).

Ігроманія таки невиліковна...

Прогрес змінює наше життя, тому не дивно, коли, пояснюючи, що таке патефон, Мурро каже: "– Це такий стародавній плейєр, тільки не на батарейках, бо їх тоді не було" (С.95).

Друзі так само кумедні, люблять слухати радіо і дивитися телевізор. Й обоє розумні. Гавчик чухається не через бліх, а тому, що у нього розумні думки. Мурро лінується виходити з двору, де йому так комфортно. І він має на те право, бо справді розумний. Його голова не дурна, то і ноги у спокої, як він сам про те каже.

У Мурро є свій детективний метод:

"Я спершу думаю, а чи справді було так, як усі вважають? Це перше питання, яке я сам собі ставлю. А друге: на що це схоже? От коли я сам собі на всі питання відповім – тоді відгадка сама з’являється" (С.20) – непоганий спосіб пізнання світу, як на мене.

Кіт залишається гарним помічником і другом своєму господарю-дільничному, який нерідко звертається до свого хатнього улюбленця за допомогою. Хоча у деяких справах Мурро може цілком впоратися і без людей, наприклад, розслідуючи, чи то миші, у яких за головного Мишачий Барон, чи то півень Султан та його кури переполовинили мішок із зерном. Чи ще тоді, коли сорока бере погратися всякі брязкальця, а тоді їх повертає на місце. Або як допомогти півню Султану переспівати конкурента, який луною відгукується на його голос?..

У селищі крадуть трактор, сусідська баба скаржиться на домовика, бо в неї речі пропадають, хтось обляпує ворота фарбою, на горищі завівся привид, який лячно виє, сам собою грає пісень старий патефон, а то в сусідньому будинку оселилася французька кицька, яка з великого розуму потоваришувала з тхором, у хлопчика хтось сон украв – одним словом, що не день, то подія. І кожна з них потребує уваги.

Короткі казки та історії – саме той формат, якого потребують діти віку, для якого і написана ця книга. Це такий собі книжковий серіал, де кожна казка завершена, але часто пов’язана з попередніми сюжетами.

Висновок: Мила книжечка про тварин-детективів навчає бути допитливими та уважними до деталей, а короткі історії не втомлюють дитину.

Олена Кравець

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.