Анна Доломан «Невдаха, або Ласкаво прошу до мого світу»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Анна Доломан. Невдаха, або Ласкаво прошу до мого світу. – К. : Гамазин, 2016. – 104 с.

Якщо тобі не комфортно в реальності, вигадай свій світ і мандруй ним досхочу. Так і зробив головний герой цієї книги – Сашко, а в його уяві "принц Олександр". Книгоман-фанат, який може зачитатися аж до п’ятої ранку напередодні важливої контрольної з математики, і байдуже, що за рік йому вступати до університету. Якби Сашко більше цікавився філософією, а не лише світовими бестселерами на кшталт "Володаря Перснів", то знав би, що думка матеріальна. Так із ним і трапилася вся ця пригода.

Мова ведеться від першого обличчя, і про всі свої невдачі в рідному світі і перемоги у вигаданому Сашко розповідає сам. Прокляття невдач тягнеться за ним ледь не весь шкільний вік – а нині хлопцю шістнадцять. Він нічого не може: навіть впасти так, щоб не розквасити собі носа, не вміє себе захищати, часто стає посміховиськом та об’єктом жартів однокласників. А от у вигаданому світі до його думки прислухаються, цінують, навчають, оберігають, якщо це потрібно. Хоча...

От з цієї умовності все насправді і починається.

Сашко – принц Мерандії, заможного і не войовничого королівства. Він закоханий у чарівну красуню Клівію. Зрозуміло, у нашому світі йому з дівчатами ж нічого поки не світить, але когось та пані точно нагадує. А чи не однокласницю Оленку?..

Переніс в інший світ Сашко й образ свого друга Вовчика, який там став його щирим помічником Вістером. Та є там і багато тих, хто нібито немає своїх прототипів у нашому світі.

Ще в іншому світі живуть феї, гноми, ельфи (у кожного народу своя країна з правителем або правителькою, купа різних ритуалів та етикетних хитромудростей, а ельфи ще й досить кровожерливі і вправні у мистецтві вбивства), а ще там є орки, чорнокрилі дракони, могутні чаклуни... Щиро кажучи, весь цей калейдоскоп радше нагадує мені ігровий набір популярних комп’ютерних стратегій, а не світ шанованого Професора, та це не позбавляє вигадку шарму.

Хлопець пише про свій світ та іноді малює його, ховаючи зошит, де головна країна носить його перефразоване прізвище: Мерандія від Мерандік. Він привносить у магічний світ і молодіжний сленг, тому не дивуйтеся. коли почуєте від принца чергове "не парся" (С.49). А живе він там від самого дитинства, ніби справді має два життя.

У Сашка багата фантазія, й інколи здається, що вигаданий світ починає жити своїм життям. Особливо коли у Гермі (це вотчина чорних чаклунів) з’являється новий правитель. Свого часу чотири провідні країни (нині об’єднані на рівні Ради Чотирьох Світів) здолали Герму і наклали на неї санкції: до поважного товариства вона зможе приєднатися лише за умови, якщо перестане шкодити іншим і відмовиться від зброї. Ага, таке ми неодноразово читали у підручниках з історії. А чи давало подібне позитивні наслідки? Та отож...

Й у світі принца Олександра то хтось поцупить могутній артефакт, то спробує пересварити між собою різні магічні народи, то збирає команду для створення надпотужної зброї.

Боротися з таким хитрим ворогом самотужки неможливо, особливо коли почав усвідомлювати, що вигаданий світ більше не кориться своєму творцеві. І не лише для тебе відчинені туди двері, але й інші "щось таке" пам’ятають про власні мандри чарівним світом, і мешканцям Мірандії починають снитися дивні сни про те, як вони навчаються у нашій школі. А як бути тим могутнім істотам, які володіють магією, коли вони дізнаються, що є лише витвором фантазії хлопчика-невдахи? Чи не лише, і все не так просто?..

Пригодницька історія отримує новий поворот, коли у ній починають поставати такі світоглядні питання.

Та й сам головний герой має філософський склад розуму, але з яскраво вираженою метафоричністю і притаманними йому іронією і максималізмом. Він уявляє наш Всесвіт капсулою, яка висить на шиї якогось чудовиська, та раптом переходить на соціально-психологічні теми:

"Зрозуміло, що коли думати про такі глобальні проблеми, то можна взагалі з глузду з’їхати і далеко кудись поїхати. Людині легше жити, усвідомлюючи простоту свого буття та побудови всього навколишнього світу. А ще краще, коли хтось вказує тобі, як треба жити, направляє та охороняє від неправильних вчинків – диктує тобі правила (які? – правильно, суб’єктивні), і ти взагалі ні про що не замислюєшся, а просто існуєш, поступово перетворюючись на робота, який працює по 12 годин на добу шість днів на тиждень, а далі – відлежується на дивані перед телевізором із пляшечкою пива.

Ні, магії не існує... Уже не існує. Ми самі вбиваємо все прекрасне та неймовірне, зачиняючись у власній шкаралупі з нав’язаними чужими ідеалами. Та це я так – писав твір з української літератури і захопився. Вириваю весь цей текст із зошита і викидаю у смітник – учителька поставить двійку, трясучи окулярами над класним журналом перед директором" (С.16).

І такі філософсько-ліричні відступи насправді неабияк цікаво читати, хоча саме цей – вирок вітчизняній системі освіти, в якій аналітикам і фантазерам немає місця. На противагу їй – вчителька математики Марія Остапівна, сувора в оцінюванні, завуч, та ще й вміє з’являтися в найпотрібнішому місці, яку ще й всі недолюблюють за ці риси.

Та в цілому, чи не це прихована, але реальна причина, чому такі, як Сашко, шукають відради у вигаданих світах?

І найдивніше, що десятикласник добре розуміє, чому вчителі можуть бути такими, як є (чи це він так подорослішав завдяки своєму вигаданому світу?).

"Вона сиділа за столом і, напевно, перевіряла чиюсь чергову писанину. Іноді мені здається, що ці вчителі на 10-й рік викладання починають ненавидіти всіх учнів загалом. А ви уявіть, як воно, коли щороку, з семестру в семестр якесь бовдурятко (а може, купка бовдуряток) роблять одні й ті самі помилки. Тут, напевно, неабияка витримка потрібна. Або взагалі втрата цікавості до свого предмету і перетворення викладання на якусь нудну рутину... А що тоді про нас казати?" (С.57).

Олександр не знає, та в нього є ще один хист – до математики, особливо коли справа стосується вирішення логічних задач. Часто хлопець знаходить свій підхід до складних завдань і вибудовує власні логічні ланцюжки. І байдуже, що додаткові завдання з фізики були не для школярів, а для студентів другого курсу фізико-математичного факультету. От вам і стовідсотковий мрійник-гуманітарій... Чи не саме цей талант поєднання фантазії і логіки дав йому можливість побудувати самодостатню систему у вигляді цілого світу? І це питання насправді не таке вже й умоглядне, як здається на перший погляд.

Він і молодшій сестрі може адекватно пояснити, чому хлопчик, якому вона подобається, перемагаючи свої страхи, тягає її портфель, та ще й підказує, що робити, аби ці почуття стали глибшими. От такий розумний старший брат... коли мова йде не про нього самого в реальності.

Але якщо втрачаєш над чимось контроль, то врешті-решт сам опинишся в пастці створеного тобою (і тамтешня магія крутіша за наші технології, у цьому сам собі навіть Сашко зізнається). Тут бачимо суто класичне вирішення базового конфлікту. Якщо десь там ти "крутий" і "класний", то тобі доведеться або назавжди погодитися з ярликом невдахи, або довести, що і тут ти такий самий. Тільки до певного часу сам того не розумів і не мав можливості проявити себе. І буде це вкрай небезпечно і для тебе, і для всіх, кого ти хоч трошки любиш і цінуєш, та і для тих, хто раптом опиниться поряд, так само.

А як і що сталося у тому світі, куди читачів так наполегливо запрошував десятикласник-невдаха, то вже дізнаєтеся зі сторінок цієї повісті.

І не зважайте, що часом Сашко дуже-дуже багатослівний, бо саме завдяки цьому у книзі багато гумору.

Єдина принципова вада цієї книги – дуже дрібний шрифт, який погано читається.

Висновок: Трохи типова фентезійна історія, але весела і пригодницька, що робить її цікавою для широкої аудиторії.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.