Володимир Рутківський «Ганнуся. У гості до лісовика»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – пригодницька проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Володимир Рутківський. Ганнуся. У гості до лісовика. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2014. – 240 с.

Люблю село! Там мукають корови, б’ються півні і можна обнести сусідські грушу, яблуню або черешню – на вибір. Для шибайголів і хуліганів село – справжні рай. Для залежних від комп’ютера і різноманітних гаджетів – теж. Хоча на початку здається, що потрапив у пекло. А от які будуть нові канікули для Ганнусі – ще те питання...

Дорослі вигадали для четвертого "А" дещо цікавеньке. Оскільки батьки мовчать, класом ширяться чутки: то їм доручать ловити небезпечного шпигуна, який переховується у воронівських лісах і болотах, то спілкуватися з прибульцями.

Як наслідок – "за якусь годину з поличок шкільної та сільської бібліотек щезли геть усі книжки, в яких йшлося про шпигунів та зоряних прибульців" (С.14).

Вийшло ж зовсім інакше – дорослі вирішили дозволити дітям трохи пожити в лісі, звісно, під наглядом своїх вчителів. Щоправда, батьки не втрималися і поночі тягають до табору кошики з пиріжками та іншою їжею, чим порушують домовленості з вчителями.

Ось тобі й виїзна школа, де не тільки відпочиваєш, але й працюєш, допомагаючи лісництву. Особливо потерпають хлопчики, не звичні до роботі на городі, на відміну від дівчаток. А ще в лісі є річка, де можна купатися, гратися в індіанців і навчатися дихати під водою через довгу очеретину, як робили наші пращури, коли ховалися від ворогів.

Та все було б насправді добре, і робота перероблена, якби у тому ж самому лісі не полювали браконьєри.

Браконьєри у творі – ще та погань, безпринципна, жорстока і часом досить хитрувата. Вони залякують дітей і становлять справжню небезпеку. І ця погань може бути значно страшнішою за шпигунів і прибульців. Браконьєрів терміново треба вивести на чисту воду!

Ліс має своїх охоронців. Один із них – Василь Петрович. Про сивого лісника, який у минулому був військовим, ходять дивні чутки, нібито він уміє лікувати дерева і диких звірів, а ще знається з нечистою силою і зустрічається чи то з відьмою, чи то з лісовиком.

Тому не дивно, що в лісі з’являється мала мавка-русалка. Та чи русалка насправді? А лісовик, який має гриб-хатку, де він смачно хрумає кістками?.. Його руки волохаті, погрози страшні, завдання тяжкі, і розповісти про лісового хазяїна можна тільки вірному другові, якщо такий є... Ці та інші загадки також треба розгадати однокласникам.

А ще цього літа у лісі спалахнуть дитячі пристрасті. То Коля Горобчик, де Наталя, там і "вродиться"; то Наталка посміхається йому, "ніби в класі інших хлопців немає" (С.40), чим дуже засмучує Вітька, й ображається, коли юний залицяльник став приділяти їй менше уваги.

Через ці та інші почуття не дивно, що Горобчик бавиться ножем, жбурляючи його у дерева. Та ліс йому відповість взаємністю, бо його таки є, кому захищати. Ліс – жива істота, часом містична, часом дружня, а часом і страшна, і пригод багато, та читачі здебільшого розуміють, що все завершиться добре. Але інтригу це не псує.

Якими ж зворушливими є переживання Миколи, який вірить, що лісовик перетворить його на дерево: "А вранці ти пройдеш повз мене і глянеш у мій бік... І ні про що не здогадаєшся. – Хлопчик провів долонею по обличчю. Так, ніби стирав непрохану сльозу. – Та я зовсім не ображуся за це. Навіть коли ти пройдеш разом з Вітьком Бубною чи ще з кимось. Бо хіба може дерево ображатися на людину? Я лише шелестітиму до тебе, аби ти не забувала, що ніколи вже не буде у тебе такого вірного товариша, яким був колись я, Микола Цвіркун... Прощавай, Наталю!" (С.114).

Так і хочеться сказати: ти мій красунчику... Такі чисті емоції, напевно, бувають тільки у такому юному віці.

Чи ще мрії...

"І він нишком скосив очі у бік Наталі Задорожної. О, якби вона лише здогадувалася, скільки разів він, Горобчик, її подумки рятував! І з крижаної річки рятував, і від рук розбишак, і від звірів усіляких! Якби ж тільки вона бачила, яким – знову ж таки, у думках – з’являвся перед нею Колько! І космонавтом, і видатним спортсменом – всі груди в медалях, і..." (С.163-164).

Не помічають дівчата героїв, що знаходяться поряд із ними...

І ще один закоханий в іншу дівчинку: "О, яка то приємна річ – чистити картоплю для такої дівчинки, як Ганнуся! А що може бути приємнішого, ніж різати для неї цибулю? Ріжеш її, ріжеш, а вона, проклятуща, так вже в’їдається в очі, так щипає, що сльози від того ллються потічком! А на душі так добре..." (С168).

Вчиться, хлопці, як залицятися треба!

Небезпеки здружують і стирають протиріччя. Коли по-справжньому страшно, навіть вчителі можуть боятися щонайперше не за себе, а за інших, то й сам починаєш розуміти, що таке дружба.

"О, тепер він почав здогадуватися, що таке справжня дружба! Дружба – це зовсім не те, коли тобі підтакують на кожному кроці. Дружба – це коли ти турбуєшся за товариша, як за самого себе. Або навіть більше" (С.208-209).

І хоча головну героїню Ганнусю ми бачимо не так вже й часто, у неї був важкий рік, а здоров’я слабке, ця книга таки про неї, а ще про дружбу, сміливість і взаємовиручку, які зовсім не залежать від віку. Читаючи її, вчишся любити природу і краще розуміти світ і самого себе.

А особисто мене підкорила одна деталь. Знаєте, яку книжку отримав Ігор за свою хоробрість? Той самий, що цибулю для Ганнусі різав, а тоді з браконьєрами воював. "Володар Перснів"! Хороброму – книжку про хоробрих!

Висновок: Це добра, світла книга, повна пригод і чистих почуттів, яку я радо рекомендую читачам.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.