Ірина Потаніна «Відьма-недоучка»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористичне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Ірина Потаніна. Відьма-недоучка. – К. : Зелений пес, 2008. – 408 с.

Цю книгу мені порадили друзі, які люблять читати гумористичне фентезі. Написати щось справді смішне непросто, окрім того, я вже читала твори з цієї серії, тому з радістю поринула у чарівний світ.

Люсик Воронкіна – десятирічна відьмочка, яка навчається у чарівній школі на заочному відділенні. Це такий різновид навчання, коли учні паралельно навчаються і в звичайній людській школі, і дистанційно завдяки магії і телепатії в ілюзорному просторі, а у Чароград їх викликають на сесії або через якісь провини і порушення правил.

Дівчинка постійно втрапляє у якісь халепи. Ось і ця історія починається з того, що Люсик чаклує без дозволу, заклинання "у неї саме вирвалося". Річ у тім, що дорослим можна чаклувати вдома і на роботі, а дітям – тільки на практичних заняттях. За останній місць її викликають на килим до кабінету кураторки вже втретє.

Щоправда, вона знаходить пригоди на свою голову і коли їде до бабусі та дідуся в село, бо в близькому лісі натрапляє на Лісовика, який колись виховував її батька, що був ще тим пустуном. Донька цю батькову рису теж успадкувала, хоча це проявляється частіше у реальному світі.

Люсик не просто так боїться покарання за свої провини, бо у чарівній школі "не кричать, не викликають батьків, не позбавляють права на вихідний... Не завдають взагалі жодних видимих незручностей. Просто однієї чудової миті ти втрачаєш усі чарівні навички й зовсім забуваєш, що колись мав стосунок до магічного світу. Перетворюєшся на звичайну людину" (С.15). Це називається "понизити до простої смертної".

Дівчинка не відмінниця, хоча й старається не відставати від однокласників. Вона не уважна, постійно щось забуває, але їй щастить, чим компенсується розхлябаність. Окрім того, друзі допомагають, ділячись конспектами, а то й даючи щось списати, не кажучи вже про те, коли треба вирішувати справжні проблеми, а не виконувати складні навчальні завдання. Всі вони з різних країн світу, є представниками різних культур, та завдяки магії розуміють одне одного, а от для дружби ніякого чарівництва не потрібно. З певних причин юні чарівники не знають, як виглядають у реальності, і це додає інтриги.

Люсик народилася в родині чарівників, її батьки працюють в інституті Неможливостей: тато – начальник відділу боротьби з організованими законами, а мама – лаборант (цей відділ займається вивченням, як можна магічно подолати фізичні закони). Вдома у неї багато "оживлених" речей, які мають свою вдачу, як то будильник та електрочайник, котрі можуть змовитися проти соні і полити її водою, щоб швидше встала з ліжка.

І це не зовсім типово навіть для чарівного світу, бо оживляти речі – особливий дар. Коли мама Леслі, однокласниці Люсика, спробувала оживити речі у своєму будинку, це нічим добрим не скінчилося: "Тарілки виявилися неохайними та нетямущими. Митися відмовлялися, заявляли, що більше п’ятдесяти грамів їжі на свою спину класти не дозволять, а миючі засоби вживали як спиртне..." (С.304). Навпаки, речі в домі Люсика боронили б своїх господарів у разі небезпеки до останнього.

Люсик – дитина, і тому її мрії цілком дитячі: начаклувати собі круту зовнішність, як у красуні Ясмін з мультфільму про Алладіна, щоб сподобатися однокласнику Джону, та особистий персональний комп’ютер. А заради ігрової приставки Люсик на конкурс домашніх тварин справжнього зменшеного дракона притягла.

Окрім бажаного комп’ютера, у магічному світі є й своя проблема з мобільним зв’язком. Наприклад, Люсик бідкається: "Ну коли, коли вже вітчизняне чарівне товариство прийме належні закони, щоб за телепатичний зв’язок сплачував тільки той, хто викликає! В усьому світі вхідні телепатичні виклики нічого не коштують тому, кого викликають, і тільки в нас..." (С.38).

Саме така проблема була під час написання цього твору, коли реальні мобільні мережі тільки будувалися, що і відобразилось у тексті.

Та ще більше щастя – мати братика або сестричку: "Люсик зовсім отетеріла. Таланить же декому. Й ігрова приставка є, сестричка..." (С.89), і Ванько свою молодшу сестричку дуже любить і піклується про неї. Але може дозволити погойдати за "вправу з укрмови", щоб мати можливість погратися на ковзанці з хлопцями і без "дівчисьок".

А комп’ютери можна використовувати і для добра, як то програму, пов’язану з реальністю, і так ловити браконьєрів, що на власні очі побачила у селі дівчинка.

Є у творі дорослі маги, окрім батьків Люсика.

Ве’дунка – Головна Відьма заочного відділення Академії Чарівництва і куратор групи, в якій навчається Люсик та її друзі. Цікавий правопис імені кураторки не випадковий, бо всі на цьому відьомському відділенні починаються з "Ве’" – Ве’рбичка, Ве’ртоліт, Ве’лосипед, Ве’рйовка, Ве’лемовець та інші, чим показується їхня магічна приналежність. Вони різні, професійні, живі і дуже прикольні. Особливо пані Ве’дунка, яка захищає своїх учнів, а сама може зізнатися у провинах і помилках, та навіть обмовитися, що в минулому теж була покарана "пониженням у прості смертні" на цілих п’ять років. Справді, цікаво, що ж вона такого наробила, щоб отримати таке жорстке покарання?..

У чарівній школі складна система навчання. Наприклад, щоб навчитися на чарівника або чарівницю, треба вчитися очно, а дистанційно можна довчитися тільки до відьмака або відьми. Проте дистанційне навчання дає більше свободи, воно романтичніше, хоча доводиться дуже наполегливо працювати. Багато предметів, деякі з яких дуже дивні, як то дивохідство, опанувавши яке, зможеш літати на найрізноманітніших видах транспорту і предметах та навіть без них, за допомогою сили власних легенів.

У нашому світі дуже багато чарівників, більшість яких "понижені судом або такі, що добровільно не розвивали своїх здібностей" (С.15). Як же дізнатися, чи є людина чарівником? Це досить просто:

"У кожної людини від самого народження є безліч чарівних умінь. Зверніть увагу: якщо дуже чогось захотіти – збудеться, якщо не помічати холоду й переконати себе, що надворі тепло, – не занедужаєш, якщо потрапити в критичну ситуацію – можна зробити неможливе (ну, там, двометровий паркан перестрибнути, рятуючись від погоні, або підняти машину, що наїхала тобі на ногу). Все це – свідчення вроджених чарівних здібностей людини" (С.15).

Найбільша концентрація магічної сили досягається у молодшому шкільному або підлітковому віці, і тоді Чарівний Уряд надсилає дитині офіційне запрошення на навчання. Дитина може знехтувати запрошенням і не вчитися, тоді її здібності перегорять і вона забуде, що мала можливість жити зовсім іншим життям.

Тільки діти, народжені у родинах чарівників, змалечку знають, ким можуть стати, і по кілька разів бувають у дивовижному Чарограді до офіційного виклику на навчання. Але це знання не є перешкодою відмовитися від долі мага, і тоді бідні батьки, яким все життя доведеться приховувати від власних дітей, ким вони є насправді.

Маги живуть за жорсткими законами, а їхньою "валютою" й основою їхньої сили є магічна енергія, в кількості якої і в можливостях до концентрації вимірюються сила чарівника. Маги платять енергетичні податки, мають документи. У їхньому вжитку зустрічається фраза "Борони Енергіє!", чим підкреслюється її важливість для магів.

В їхній історії немало спогадів про лихі часи, пов’язані саме з недотриманням законів або неуважністю. Коли, наприклад, чарівниці-початківці було ліньки поливати руками квіти на підвіконні, а в результаті затонула Атлантида. А є ще історія про те, як вимерли динозаври...

Тому не дивуєшся, почувши від мами-чарівниці: "Головне, щоб кількість твоєї енергії не перевищувала кількість мізків, які можуть нею керувати!" (С.241). Але з дітьми, в яких енергії дуже багато і майже завжди вона не контрольована, цей закон часом не спрацьовує.

Найважливішою заповіддю для всіх чарівників є "Не нашкодь!" (С.302), а пряме призначення "всіх порядних відьом" – "захищати простих людей від шкідливого чарівного впливу" (С.302).

Паралельно з нашим реальним світом існує інший простір, де набагато простіше чаклувати, та ще й безпечніше для самих магів, бо не потрібно враховувати стільки умовностей нашого світу. У магічному просторі збудовано головне місто чарівників – Чароград, де і знаходиться Академія. А весь той світ густо заселений чарівними істотами: різноманітні ельфи, нессі, дракони (деякі види мають право на вихід до нашої реальності, це ті, що захоплюються принцесами, так ми знайомимося з Українським Бронечеревом, який мешкає у Карпатах) та ще багато інших створінь.

Переходи здійснюються через спеціальні портали, які в містах часто маскуються під ремонтні роботи. Тому, коли поряд із вами робили ремонт, але його швидко закінчили, знайте, це міг бути прихований вхід до чарівного світу, який у черговий раз перенесли. Здійснити перехід через Міжсвіття можна і самотужки, але це забирає дуже багато енергії і геть виснажує чарівника.

Переміститися можна і набагато далі, ніж Чароград. Наприклад, Чарівне дзеркало, виконуючи бажання, може закинути людину туди, де чари не діють взагалі. І вибратися з такої пастки непросто, це теж випробування підчас Роботи над Помилками, яке має пройти Люсик, обравши своє життя, а не чуже, де вона успішна "Леді Босс" у розкішному офісі в місті з летючими автомобілями.

Править Чароградом і більшою частиною магічного світу Чарівний Уряд, до чийого складу входять найсильніші чарівники. Колись дуже давно маги прийшли в інший світ з нашої реальності і прижилися там. Люсик поки й не уявляє, наскільки важливо знати історію, яка продовжує впливати на сьогодення. Так само важливо знати якомога більше про життя різноманітних магічних істот, щоб хоча б випадково не втрапити у халепу, як це сталося з Люсиком, яка образила фея-квіткаря, що оселився у Чарограді, і це ледь не призвело до міжнародного скандалу.

Маги цілком сучасні, у них розвинена інфраструктура, є кілька новинних агенцій. Існує цілий підручник "відьомських аксіом" і жива Книга Пророцтв, а ще періодично відбуваються "наукові шабаші" для дорослих чарівників.

Магія у чарівному світі справді стала наукою, вона пояснює явища, які ми можемо приймати за дива. Наприклад, чим більше якась істота робить добрих справ, "то молодший вигляд має" (С.67), і навпаки – злі вчинки призводять до передчасного старіння.

Але деякі закони однакові для обох наших світів: "Правду кажуть, що не можна трішки згрішити. Будь-який маленький обман спричиняє велику неправду. Будь-який мізерний недобрий вчинок призводить до величезного зла..." (С.328). І над цією істиною пропонують замислитися як юним чарівникам, так і читачам.

Хоча книга насамперед про чарівну школу, та багато подій відбуваються у звичайному навчальному закладі, де Люсик ходить у п’ятий клас. І не треба дивуватися, якщо у чарівній і в звичайній школі одна і та сама особа поводяться цілком інакше. Ми самі в різних обставинах – зовсім інші люди.

Важливий для сюжету персонаж, який працює у звичайній школі, – це завуч Микола Никифорович Пацюкович, якого діти не даремно називають Пацюком. Він злий, ненавидить дітей і постійно знущається над талановитими вчителями та учнями. Найбільше потерпає від нього дуже гарна молода вчителька природознавства Ксюша Олександрівна (вона ж Ксюш-Санна).

Його бояться діти і дорослі, і не даремно, бо Пацюк колись також був магом. Позбавлений за провини чарівної сили, він так і не зміг заповнити порожнечу, яка утворилася після "пониження у прості смертні". Такі люди з порожнечею всередині не лише в казках є дуже небезпечними, бо коять багато лихого й отримують від того задоволення. "Доброта – якість вроджена" (С.67) – це не про Пацюковича. Пониження стирає спогади, але не здатне змінити вдачу. Пацюкович завжди був лихим.

Але страчувати когось, навіть якщо це хтось дуже злий і небезпечний, добро не може, бо перестане бути таким. Щоправда, у чарівному світі є Вежа Поглиначка, яка заковтує засуджених на довічне ув’язнення злочинців. А ще вона може стати гарною в’язницею для тих, хто нічого поганого не скоїв, якщо злі сили спробують загарбати владу. Тоді в цілому добрий чарівний світ стикнеться із викраденнями, шантажем, тероризмом, зачарованими бомбами, здатними знищити весь Чароград, і "пофігителем", який опромінює чарівників і робить їх на добу ледачими і байдужими до всього, а згодом і з ще більшим злом, але це вже зовсім інша історія.

І єдине, що важливо пам’ятати: за кожною лихою істотою може стояти значно хитріша і сильніша, яка і керує багатьма, слабшими за себе, використовуючи проти них страхи, бажання помсти і нездійсненні мрії, що однаково роблять людину вразливою до чужого впливу. А перемогти її можливо лише тоді, коли щирі і сміливі друзі об’єднаються.

На відміну від інших книг, які я читала з цього циклу, цей збірник повістей, кожна з яких має своє сюжетне завершення, найпростіший. Але це цілком природно, бо схоже, що ця книга – перша в циклі про Чароград. Вона вводить юних читачів у простір магії, розважає, але і навчає – дружбі, вірності, хоробрості, винахідливості, працьовитості, спостережливості, взаємопідтримці і ще багато чому іншому.

Висновок: Ця весела пригодницька книга про юних чарівників може сподобатися дітям насамперед молодшого шкільного віку, а далі можна дорости і до інших частин циклу.

Олена Кравець

Інші думки про книгу:

Світлана Василенко "Навчитися відьмацтву – просто" – http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/712/