четвер, 9 квітня 2020 р.

Володимир Рутківський «Джури і підводний човен»



Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницька проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре



Володимир Рутківський. Джури і підводний човен. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 400 с.

Є така легенда, що першовідкривачами підводних човнів були козаки, на яких вони мандрували Дніпром і навіть виходили у Чорне море. Не обійшов своєю увагою цей факт і відомий український письменник Володимир Рутківський. "Джури і підводний човен" – третя книга трилогії з уже улюбленими і звичними героями.

Всі герої суттєво подорослішали. Зазнав великої слави характерник Санько, який добре навчився чарувати й може ухилитися від кількох стріл, що летять у нього одночасно. Люблять свого шляхетного лицаря Грицика козаки, він же "татарин Сартак", по-справжньому закоханий у Фузу, сестру Рената. А Демко Манюня вже й родину має, одружився зі Жданою, у них народилася дитина. Всі троє повністю дорослі, тому життя з них спитає. Швайка ж продовжує свою справу степового вивідника і ризикує, видаючи себе за татарина. Ніби одного страшного полону йому було замало. Частенько в кадрі з’являються вовки, за якими читачі неабияк скучили.
Система оборони руської землі силами таких людей як Швайка стала набагато кращою. Не даремно існує заборона палити вогонь, бо коли ворог побачить бодай відблиск у степу, спалахне ланцюжок сторожових багать до Переяслава чи аж до самого Києва, і несподіваність нападу буде втрачено. Хоча цього разу козаки і так про все знають, а їхні люди є і в татарському війську.
Люди змінюються, коли починають розуміти себе, і це зовсім не до вподоби загарбникам, і не лише в минулому, але і в наші часи.
"Менглі-Гірей зі свистом втягнув повітря в себе. Тринадцять літ тому, коли він вперше привів свою орду під Київ, таких мурів не було. Самі древні руїни лежали замість них. А київські князі, звиклі до того, що від степу вже чимало років немає загрози, замість мурів зводили власні тереми. Тож їх вдалося схопити, мов голих пташенят у гнізді. Тоді орда вивезла до Криму казкові багатства і незліченну кількість бранців... А тепер, схоже, доведеться покласти чи не половину орди, доки перший нукер увірветься в Київ. А таку жертву навряд чи можна собі дозволити.
І в усьому, здається, винен він сам. Треба, як було домовлено, таки дочекатися підходу московської орди і вже разом рушати на урусів" (С.73).
Так, ненав’язливо, показується, якою має бути влада і як мають поводитись люди, щоб загарбники не панували на нашій рідній землі, а також, якою на той час насправді була Московія.
Згодом автор чітко вказує на місце московитів у ханській ієрархії.
"У московському таборі поява Менглі-Гірея зчинила переполох. Заметушилися сотники, розчищаючи дорогу до княжого шатра, звідусіль збігалися воїни, а найближчі падали обличчям у брудний сніг. Ще б пак – від Уральських гір до зелених Карпат, від лісової Ліки і аж за осяйну Порту не було людини, значнішої від кримського хана! Бо лише у його жилах текла священна кров Чингізидів. ... Тож не те, що глянути в його обличчя, а навіть припасти до слідів його коня, було чи не найвищою честю для кожного правовірного" (С.75-76).
І це не вигадка, бо пояснює, чому у минулому столітті і нині неодноразово намагалися знищити татар, які підсвідомо досі асоціюються з тими, кому радо вклонялися.
У творі дуже добре показано, ким є орда, з яких людей вона іноді складається, а ще подвійність психології, спричиненої війною.
"Вчорашні табунники, вівчарі, чинбарі, ремісники, продавці солодощів, гендлярі – вони на час походу забули про свої звичні ремесла і перетворилися на безжальних, нещадних до урусів воїнів-чаушів. Вони мали вщент випалити уруські села і міста, порішити старих і немічних, а жінок з дітьми зробити своєю здобиччю – ясиром. Але це буде завтра-позавтра. А нині – хто ганявся один за одним навколо гарб та шатрів, хто, підстрибуючи, на одній нозі, штовхався з товаришами, а хто геть здитинився – заходився грати у довгі лози. І ніхто не думав про те, що за день-два приступить до геть не дитячої забави – нищитиме і в’язатиме собі подібних" (С.14-15).
Серед татарського війська нині воюватимуть уже знайомі читачеві Ренат, Хасан, Рашит... Звісно, за власним бажанням вони б продовжували жити звичним мирним життям, але ослухатися наказу свого владаря – то приректи себе і свої родини на страшну смерть. Тільки свої антивоєнні погляди довго не сховаєш, а рука мирної людини на вбивство не піднімається, тому не дивно, що невдовзі татарська молодь стає ясиром для своїх же татар.
Водночас сама орда, яка налітає на чужі землі, не однорідна. Ми бачимо її очима не козаків, а татарського темника Бурумбея.
"Він ліг ген-ген після півночі. Ще і ще раз об’їздив притихлу стоянку, пильно вдивлявся, чи не сплять вартові, бо не раз доводилося переконуватися, що такому зброду віри немає. Їх тримає в купі лише потяг до дармової наживи. Відав, бо не вперше це було: попереду вихором пролетять найдужчі нукери, знищуючи всіх, хто лише потрапить їм на очі. За ними подадуться оці – лякливі, мов шакали, й жадібні, мов гієни. Вони підгребуть усе: дітей, молодиць, збіжжя, коней, корів, і лише старих понищать, бо ті нікому не потрібні. А при перших же ознаках небезпеки кинуться навтікача так, що й шайтан не в змозі їх наздогнати. Добре, що Менглі-Гірей дав йому три тисячі кримських чаушів. Це були загартовані в битвах і походах воїни. Саме з ними, а не з цими шакалами судилося йому виконати наказ свого хана" (С.42).
Така різниця між воїнами в одному війську насправді не є винятковою, а типова для багатьох військових формувань у різних країнах світу. За мирних часів ці "шакали" так само наживаються на інших, знищують оригінальне, заважають жити вільнодумцям, але роблять це не так показово.
З’являється у тексті і новий важливий герой – князь Богдан Глинський. За духом він подібний до козаків і дуже переймався, що раніше не знав про Швайку. Бо тоді б поєднав свої зусилля з козаками у боротьбі проти татар. Ну, у нього буде нагода це виправити. Тим паче, що війна з татарами і турками на наших землях давня і кровопролитна. Не дарма ж Швайка згадує захоплення Києва ханом Батиєм, коли той зміг перейти на правий берег Дніпра по тілах захисників давньої столиці.
Князь навіть зовні схожий на козака:
"У цьому князеві нічого не було від знатної людини, яка звикла до того, що її дорогоцінне життя мають оберігати десятки, коли не сотні інших людей. Ні, у князеві було ось від звичайного вивідника – швидкий і начебто випадковий погляд, котрий проте не пропускає й найменшої дрібниці, широкі долоні з міцними пальцями, що звично охоплювали руків’я шаблі чи ножа, стрімка і водночас обережна хода людини, що звикла до постійного очікування небезпеки..." (С.9).
Він дозволить говорити з собою як з рівним та не дозволить вклонятися друзям, хоча того вимагають правила поводження з владарями, не гидує їсти з одного казана разом із простими воїнами. З таким хочеться потоваришувати не лише Швайці. Під його рукою б’ються із захватом, бо князь – сміливий і розумний командир, який не ховається за спинами своїх вояків, і має свій стиль ведення бою. Глинський воює з татарами вже давно, коли Литва і Русь почали боротися з загарбниками, він є особистим ворогом темника Бурумбея. А ще князь любить ловити раків, чому навчився аж ніяк не від шанованого панства. Його пращуром був Мамай, і його кров так само більше половецько-руська, ніж татарська.
На прикладі порівняння світогляду Менглі-Гірея і князя Глинського показано, наскільки різні світи вони представляють.
Образ князя емоційно наближає читачів до майбутніх історичних подій, коли просте козацтво і їхні уславлені, багаті і часто високі родом ватажки житимуть одним життям, а їхня війна в підручниках називатиметься "національно-визвольною". Але до того ще багато води у Дніпрі утече, і поки потрібно вирішувати нагальні проблеми.
Орда знову прагне взяти великий ясир, а коли її підступний наступ відбито, називає винними зрадливих татар, що заприятелювали з козаками. Так у рабство потрапляють Ренат, Хасан та інші друзі Швайки і молодих козаків, а Грицик почувається винним, бо не вберіг друзів, полінувався продумати наперед, як розвиватимуться події, через нього ледь не загинули ті, хто йому довіряє. І вже тепер цих татарських побратимів треба визволяти з заморського полону. А для цього перепливти Чорне море. Ось тому і потрібен підводний човен, як виявилося.
Щира дружба між урусами і татарами дивує і захоплює як козаків, так і самих татар. Ненависть породжує ненависть і насилля, а от що народиться з дружби між ворогуючими сторонами, поки невідомо.
Текст стає жорсткішим, що проявляється як в описах, так і в самих подіях. Як, наприклад, опис невільницького ринку, де звичайна людина з нормальною психікою знаходитися не може. Або інша детально описана мить:
"То було дивне відчуття – іти під націленими на тебе стрілами. Швайка уявив, як видираються на дерева останні татари, як натягуються луки, готові щомиті відпустити тятиву. Утім, ніхто з них стріляти не буде, це трапиться трохи пізніше – коли передні козацькі вози дістануться протилежного боку галявини. І тоді з тріском впадуть поперек дороги дерева і майже впритул з кущів та гнізд свиснуть сотні стріл. А ще за кілька хвилин на ошелешених козаків налетять основні татарські сили, що зачаїлися на краю Чорного лісу. Шкода лише, що ніколи було дізнатися, скільки їх" (С.163).
Оскільки час іде і герої дорослішають, підросло нове покоління малих козаків під проводом всюдисущого Телесика. Разом за допомогою діда Кібчика вони навчаються майстерності характерників, майструють і б’ються. Як Швайка приятелював із татарами, як Грицик знайшов своє кохання з татаркою, так і між Телесиком та його друзями встановлюється тісний зв’язок з малими татарчатами. Щоправда спочатку вони чубляться, і це для всіх найкраща розвага. Татарчуки бояться козаків, про яких розповідають, що ті можуть голіруч ловити стріли і пускати їх назад у свого господаря, але малі козачата ще капосніші. Це так щиро і по-дитячому, що мимоволі посміхаєшся.
Але і небезпеки для наймолодших героїв також справжні. Хоч Телесик і довіряє передчуттям Санька, та пройти через пороги йому непросто і лячно. Коли ж Телесик мимоволі хапається за молодого характерника, починає бачити світ його очима. Живе і неживе говорить до Санька, він сперечається з водою і порогами, чує прадавні голоси і Темряву, що є єством світу, у чому так легко розчинитися.
"Голос той був ледь чутний, але належав не якійсь кволій істоті. До Санька з неймовірної відстані зверталося щось дивовижно могутнє – могутніше за небо й землю. Власне, то була навіть не істота – це була Темрява, бо лише в ній бачиться відстань; це був Простір, що своєю неосяжністю перевершував найвищі небеса. Тут не було потреби у звичайному світлі чи сонці. А коли й була, то достатньо лише крихітної блискітки – он як ті світлячки, що, наче малі діти, весело ганялися одне за одним по той бік цього підземного колодязя.
Тепла хвиля штовхнула Санька в груди, і він згадав, що колись теж був таким світлячком, і теж гасав у цій живодайній Темряві, доки не вибрався під Сонце, на теплі води, на ясні зорі..." (С.189).
Й ось це насправді найбільш страшно – повернутися до початку, на межу між світами. Навіть найменший дотик до такого залишає в людині слід. Чим сильніша людина, тим тяжче їй прийдеться, і це не лише книжковий закон. Тим більшу ціну заплатиш за відповіді на запитання.
Чи не тому полон Грицика страшний не лише для нього самого, але є і важким випробуванням для Санька? Що тяжче: переживати біль чи зумисне завдавати його, бо так треба?.. Непросте запитання...
На противагу небезпекам і болю у творі багато гумору. Чи з цієї причини, чи з якоїсь іншої, але часом війна подається як гра: "На людях не тільки краще татарів бити, а й смачніше їсти куліш" (С.55).
Або коли описується світогляд козаків, коли вони не воюють: "Ніде в світі немає цікавіших людей за дніпровських козаків. Їм нічого не варто, забувши про роботу, здійняти гамірну суперечку, яка птаха першою спурхне з дерева, яка тріска першою пропливе повз той кущ, або в якому казані куліш сьогодні смачніший" (С.217).
Так само у цю парадигму гри вкладаються перевдягання героїв, хитромудрі вилазки; натяк на славнозвісний лист турецькому султану, тільки цього разу у створенні листа бере участь Грицик; торг поламаними гарбами і возами, про які мріють степовики, бо для степняків дерево є дуже цінним; і навіть те, як Демко стає страшним "трьохголовим чудовиськом".
А ще книга напрочуд людяна, бо не лише війною живе козацтво. Інакше як поясниш, що грізний дід Кібчик, коли в родині Демка з’явилася дитина, позабув свої казки і бувальщини та став "витанцьовувати" біля дитини. Або дуже красномовна деталь, коли бідний татарин, що не має коней, сам впрягається у щойно куплену гарбу. А козаки для того бідолахи розкуркулюють на коня багатого і жадібного гендляра татарина, що хоче мати аж чотири вози на перепродаж.
І, звісно, не була б ця книга такою гарною, коли б у ній не було філософії, глибокої і цілком зрозумілої водночас:
"А ще він думав про те, що воля творить з людьми дивні дива. За роки свого старостування Глинський не раз переконувався, що варто було чоловікові років зо два побродити по Дніпрових плавнях – як з нього вилітали хлопські звички. Тепер він, повертаючись з козакування, уже не згинався ні перед ким – ні перед заможнішими односельцями, ні перед старшиною, ні навіть перед ним, князем Глинським.
Так, тут гуртувалися вже інші люди – вільні, незалежні, з відкритою душею і обличчям. Тепер вони були певні того, що не старости їм потрібні, а навпаки – вони потрібні старостам. Бо як не буде їх, дніпровських козаків, то татарські орди затоплять і черкаську землю, і канівську, і Київ" (С.325-326).
І таким є наш споконвічний народний код: незалежність, воля, спільність, з яких виростає повага до владарів, гідних бути бойовими побратимами. Хай цей код буде нам дороговказом й у сьогоденні. Бо лише так можна захистити себе, коли твої сусіди грають у політику, відповідаючи на загрозу гнівними листами, думають про власний зиск і потенційне примирення за чужий рахунок. І разом ми переможемо!

Висновок: Це гідне продовження двох попередніх книг про Швайку та молодих козаків і козачат.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:
Наталя Марченко Володимир Рутківський. "Джури і підводний човен" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/28  
Михайло Карасьов "Як козаки премію заробили" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/06/18/151544.html

Немає коментарів:

Дописати коментар