Богдан Мельничук, Галина Шулим «Пригоди гномика Чарлі»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Богдан Мельничук, Галина Шулим. Пригоди гномика Чарлі. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2013. – 48 с.

У Лісі казкового дива жив гном на ім’я Чарлі. Він був нереально добрим. Усім допомагав, усіх рятував, усіх розумів. Просто золото, а не гном. Та якось у Чарлі трапилося лихо – буревій зруйнував його хатинку.

Сам відбудувати дім Чарлі не зможе. А його друзі звірі що? А нічого! У кожного свій клопіт, а те, що скоро зима і гномик може замерзнути, нікого не обходить.

Ось і подався, підкорюючись обставинам, сміливий і щиросердний Чарлі, у далеку гномську країну Геномію. Здолав там лиходія, минувши всі важкі випробування, знайшов дружину і, разом із нею, повернувся додому. А мешканці лісу тим часом осягнули всю глибину своєї поганої поведінки і відбудували хатинку для тепер уже молодої гномської родини.

Та ще й сам собою, не змігши добряче напакостити гному, перевиховався троль Венс.

Одним словом, бім-бом чи гоп-гоп, і в дамках. На всіх фронтах переміг добрий гном.

Ось такий нескладний сюжет у цього твору, та коли придивишся до нього, починають виникати запитання. За структурою оповіді це не казка, а п’єса для шкільного театру. Там навіть ледь не в кожному розділі є віршики і пісні, які так люблять виконувати зі сцени діти. При потребі можна й танці організувати, щоб задіяти більше охочої до слави малечі.

Ця прозово-віршована неоднорідність неабияк шкодить сприйняттю повісті. Іноді виникає відчуття, що існував якийсь інший текст, який переказали у такому варіанті, чи то зберігши, чи то додавши від себе всі ці іноземні імена. Едді, Елізабет, Сінді та інші – у творі немає жодного імені, яке б було рідним для нашої культури. І, на мою думку, таке засилля іноземщини вітчизняній літературі аж ніяк не йде на користь.

Тому, коли Чарлі каже, що прислів’я «моя хата – скраю» йому не притаманне, це видається дуже дивним у його вустах і тим паче в такому не українському світі. Як і його дивовижна любов до Батьківщини, що гном навіть готовий покинути свою кохану заради рідного краю. Так треба по сюжету – і баста.

Окрім троля Вінса, який зазнав несподіваного перевиховання, всі герої цілком передбачувані і статичні, виконують свої ролі, що також грає на руку версії про перероблену п’єсу. Навіть головний герой – добрий гном – проявляє свої емоції тільки на мовному рівні, кажучи, що він переживає чи боїться.

Абсолютно незрозумілою є поведінка самих лісових мешканців. Вони поводяться егоїстично і відвертаються від гнома, коли в нього трапилася біда, не тому, що погані, а тому, що так треба по сюжету. Нічим ця поведінка не обумовлена і потім ніяк не пояснена.

Так само функціональна і країна Геномія та її мешканці. Є цілком неправдоподібним, що гноми навіть не намагалися побороти лиходія, який їх поневолив, що чекали обраного героя. Обраність героя, звісно, підтверджується в окремій сцені. Але така будова цілком відповідає принципам створення сюжету для шкільної п’єси.

У творі багато неточностей і банальних ляпів. Деякі взагалі постійно повторюються. Наприклад, троль Вінс постійно каже про морок і зло, як про світло. У нього зло може світитися, сяяти та ін., що принципово неможливо, бо суперечить казковій традиції.

А наприкінці герої кажуть: «Коли зробиш щось добре, душа прагне не тільки говорити віршами, а й співати» (С.57).

Але ж поганець Вінс увесь текст говорить віршами! Про нього віршами навіть автори висловлюються. Хіба він добрий? І як із цим ляпом бути?

Ще більший ляп із чарівною пташкою, яку врятував Чарлі. Гном маленький, а пташка ще менша, бо гном тримає її в руках. Навіть малюнок такий є. І тут пташка розповідає, що її побачили мисливці, пустили стрілу, і та «наздогнала моє крило» (С.14).

Вибачте, автори стріли на власні очі бачили? Стріла таку маленьку пташку на шматки б розірвала. Чи мисливці кидалися по птасі дротиками? Але дротики на таку висоту не долітають.

Або коли добрий карлик Медокс пропонує пройти Чарлі та Одді десять миль гірськими підземеллями. І це, до речі, ще не весь шлях, а лише до якогось розбійника. Майже двадцять кілометрів під землею. Без їжі, без води і спорядження. І навіщо такі труднощі? Це якось вплине на сюжет? Ніяк.

Так і хочеться запитати: «Шановні автори, ви у печерах хоч раз бували?» Якби бували, ви б такої дурні не писали. Сама ледь не заговорила віршами...

У творі зустрілися мені і гендерні стереотипні ролі та образи: цілковито активний чоловік Чарлі і цілковито пасивна жінка Одді. Тільки Чарлі може будувати майбутнє, змінювати сьогоднішнє. Натомість, Одді лише виконує нетворчу роботу, яка повторюється з дня у день, і нічим не прагне змінити ситуацію.

Вона навіть не здатна проаналізувати те, що відбувається навколо. Ось як вона спершу реагує на активність новоприбулого:

«– Дивний ти, Чарлі, – сказала задумливо Одді. – Точніше, мужній. Замість того, щоб утікати з Геномії, хочеш навіть під загрозою смерті залишитися тут і врятувати мешканців цієї країни... А можливо, їм усе подобається, і вони не прагнуть твого порятунку? Ти задумувався над цим?» (С.36-37).

Далі цей момент, який міг би стати основою якогось соціального конфлікту чи філософії, розвитку не має.

Тільки разом із Чарлі вона починає проявляти хоча б трохи активності, як цього і вимагають стереотипи.

Підкреслюється так звана боязка «жіноча» природа, що не може не обурювати.

«– Воно й зрозуміло, адже ти – дівчинка... А дівчатка, як правило, бояться невідомості. Але я вірю, Одді, що разом ми подолаємо всі перешкоди... Коли відчуваєш плече друга чи подруги – ніщо не страшне» (С.37).

Ви б хотіли, щоб вашим дітям у голови сипали такий стереотипний мотлох?

Під кінець від суперправильного Чарлі, який постійно виголошує «правильні» слова і робить «правильні» вчинки, щиро кажучи, мені вже було кисло. Як я розумію троля Вінса, який хоч якось може додати барв такому солодкому праведному життю! І якщо саме цьому може навчити ця книга, то якась вона точно «не правильна».

Книга дуже погано видана: незручний квадратний формат, дрібні шрифти і якісь неприродні, не гарні малюнки. Все це неабияк заважало читати цю книгу навіть дорослому, не кажучи про дитину, яка велику увагу приділяє оформленню.

Висновок: Щиро кажучи, я не розумію, яким дивом ця історія здобула нагороду на «Коронації слова». Ніякої глибини чи цікавих сюжетних поворотів особисто я так і не знайшла у цьому творі.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.