пʼятниця, 1 листопада 2019 р.

Тетяна Винник «Відлуння нашої хати»



Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Тетяна Винник. Відлуння нашої хати. – Чернівці: Букрек, 2015. – 72 с.

Книга привертає увагу гарними незвичайними малюнками, але після прочитання частина читачів може залишитися розчарованими. І я, на жаль, була саме такою розчарованою читачкою.
В анотації сказано, що у творі розповідатиметься про дівчинку Даринку, якій було сумно самій, і тому вона хотіла братика. Тобто, книга мала бути актуальною і психологічною. Але згодом виявилося, що цей «сум» був лише приводом для фантазування. Усі істоти, заявлені ще в анотації, не викликають емоцій, вони вигадані. Те саме стосується й іншої архаїки – вона штучна.

А те, що один із героїв розмовляє приказками (і це подається як «унікальне» явище), вже неодноразово використовувалось у літературі для дітей різних країн. Особисто мене ці безкінечні приказки часто взагалі дратували.
Той, кого на початку називають «Хтось», говорить неприродно не лише, коли послуговується приказками. Іноді його мова нагадує переписаний словник синонімів. Сумніваюся, що подібне дитина взагалі може сприйняти, а тим паче запам’ятати.
Визначення «Хтось» саме собою не є тим визначенням, яким варто користуватися у творах для дітей. Його представлення як «відлуння» насправді психологічно нічим не виправдане, оскільки твори для настільки юних читачів не повинні мати абстракцій. Тим паче, коли вони стосуються головних персонажів. Те саме можна сказати і про гіперболізацію цифр. Наприклад, для нового друга Дарини тисяча років – це «нещодавно». Або, коли він починає шукати «вчорашній день».
Цей вигаданий друг не є повноцінним бешкетником, бо надто зверхній. Але не може зіграти і роль старшого товариша через те, що в ньому немає «тисячолітньої» мудрості, отриманої з досвідом. Часом мала героїня висловлює значно розумніші думки.
Далі текст стає ще заплутанішим, бо виявляється, що «відлуння» посварилося з Домовиком, а ще є якісь Жировик, Кльоцник, Банник і Лазник (чим останні двоє різняться між собою, не зрозуміло зовсім). А далі читач довідується, що Талалайко (він же новий товариш дівчинки) має за батька Домовика.
Це реальна чи авторська міфологія? В обох випадках додаткові пояснення не були б зайвими.
«Непорозуміння» на ім’я Талалайко погано знає реальний сучасний світ, але звідкілясь має чіткі гендерні стереотипи:
«Жінкам у чоловічі справи втручатися нема чого! – потараторив Талалайко. – Твоя справа – лабетики пекти!» (С.47).
Гадаю, не треба пояснювати, що ніяким чином це на розвиток сюжету не впливає.
Коли ж вигадана архаїка себе вичерпує, історія звертає на відомі казки. Наприклад, на казку про «Червону шапочку», бо тут із начитаним вовком, якому відомо про однойменну казку, зустрічається сама Даринка.
Також мене засмутило те, що головна героїня, яка начебто перейшла у другий клас, часто поводиться як дошкільниця. Це додатково ускладнює розуміння: а якого ж вона віку насправді?
Зустрілась у тексті й реклама жувальної гумки, коли дівчинка пригощає цим «неоднозначним» для здоров’я продуктом свого нового друга. Той згодом робить із використаної гумки іграшку – рожевого коника на ім’я Жуй.
В цілому важко назвати цей збірник цілісною історією, бо він розпадається на фрагменти, вигадані ситуації і проблеми, які героїчно вирішуються. Про бажаного братика вже ніхто й не згадує майже до останніх розділів. Імовірно, що твір і був зібраний з розрізнених історій, раніше не повністю об’єднаних навіть героями та місцем дії.

Висновок: Щиро кажучи, ця книга мене сильно засмутила. Незважаючи на гарне оформлення, особисто мені вона видалась порожньою та беземоційною літературною грою.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:
"Уявний, добрий і дуже вчасний" - http://www.barabooka.com.ua/uyavnij-dobrij-i-duzhe-vchasnij/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар