понеділок, 7 жовтня 2019 р.

Олександра Орлова «Подорож до країни Мурвіль»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Олександра Орлова. Подорож до країни Мурвіль. – К.: Гамазин, 2013. – 204 с.

«Подорож до країни Мурвіль» є класичною мандрівною історією, коли маленький читач асоціює себе з головним героєм і разом із ним пізнає світ. У цій казці розповідається про подорож котика на ім’я Кексик, а згодом до нього приєднується ще одне кошеня на ім’я Зефір, цей котик із роду Провідників. Лицар не може продовжувати шлях без свого провідника, їхні долі споріднені.

Кексик – персонаж казковий, про що читачеві повідомляють уже на першій сторінці, бо кошеня об’їлося зефіру. Зрозуміло, що справжні коти зефір не їдять. У тій місцевості взагалі ледь не у всіх якісь «смачні» імена – Вареник, Медунка, а королівну, яка мешкає у далекій столиці, звуть Вафелькою.
Безумовним мінусом цієї історії є невідповідність реальності, всі персонажі суто казкові і живуть за законом казки. Тому навряд цей твір може допомогти дитині у пізнанні, але розважить. Особливо якщо читачу сподобається кошенятко.
Книга написана для дошкільного і молодшого шкільного віку. Це вплинуло на оформлення – у тексті багато кольорових малюнків, шрифти великі, а розділи короткі. Книга потребує від читача співпраці – дитині треба буде багато чого уявляти, додавати від себе, особливо щодо емоцій, як це часто відбувається під час перегляду мультсеріалів. Але водночас текст збалансований, і така включеність читача, зануреність у світ твору – це добре.
Книга досить велика, подорож довга, краєвиди змінюються, «літні» пояси поступаються місцем «осіннім», тоді «зимовим», а нарешті – «весняним», а герої дорослішають. Звісно, наскільки може подорослішати емоційно герой для такого маленького читача. Проте Кексик знаходить друзів, взаємно закохується, багато дізнається про навколишній світ. Це типовий ініцальний сюжет, потрібний дитині для розуміння себе.
Кексик Сірий – особливе кошеня, бо далеко не кожен відважиться на таку мандрівку, а дідусь, який і розповів онукові про чарівний Мурвіль та його правителів, вірить, що малий втілить у життя його власну мрію.
Якщо спочатку Кексик мандрує через ліс до Лелечиного ставу, а далі полями, то згодом його шлях лежить через засніжені високі гори, таємниче Озеро Зірок, Вічний ліс до урвища Лютого, а далі хвилями ледь не безкрайого моря. Він учиться розпалювати вогонь, розумітися на ягодах і грибах, лазити по деревах, переживати різноманітні труднощі та випробування довгої дороги, бо Кексик – домашній котик. Я була зачудована риссю Клематисом, який став малому за вчителя. Без його уроків котик у тривалій мандрівці не вижив би...
Кексик постійно переповідає історію про свою подорож зустрічним звіряткам і птахам, і з кожним разом історія довшає. Кошеня ніби плете нитку розповіді, власноруч заповнює порожні сторінки у своїй книзі. Всі його нові знайомі – дружні і доброзичливі, ніхто ні з ким не ворогує, не конкурує, свариться рідко та й то через непорозуміння – добра казка, нічого не скажеш.
А з яким теплом і любов’ю згадує свій дім і своїх рідних маленький Кексик...
На підтвердження особливості призначення ще на початку твору чарівниця, яка чекає на кошенятко дорогою, посвячує Кексика в «лицарі Котячої слави», хоча це визнання авансом, бо лицар постає зі вчинків. Вона ж і застерігає, що саме йому судилося врятувати рідний край від занепаду і не дати скінчитися «Золотій ері».
Можливо, я прискіпуюся, і для настільки дитячої книги мої вимоги таки зависокі, але у мене виникло багато запитань щодо цієї «Золотої ери». Чим далі йде кошенятко, тим сильнішає відчуття, що у світі щось негаразд. Мало мандрівників, мешканці різних поясів майже не спілкуються один з одним, старі казки живі, але нові історії не творяться. У цьому контексті мандрівні коти справді видаються справжніми героями.
«Золота ера» вже містить у собі зерна занепаду, які проросли рясним врожаєм. Так просто світ не вилікувати від комфортності, а мобільність не з’явиться у тих, хто все життя не відходить далеко від дому. Це спільна психологічна проблема, і наявність чи відсутність на троні правлячої котячої династії на стан речей глобально не вплине.
Але, наголошую, подібна філософська глибина значно збільшила б вік базової аудиторії цього твору.
Що ж таке омріяний Мурвіль? У цій частині світу прогрес рухається найшвидше, у місті навіть є трамваї і повітряні кулі, а звірі носять модний одяг та взуття – тут панує цивілізація з усіма її умовностями. І хоча Мурвіль завжди показаний з гарного боку, як мрія, але природний спосіб життя всього іншого світу особисто мені значно більше до вподоби. Чарівниця ж знає, що в Мурвілі та поряд із ним на тварин впливають злі чари, що може закінчитися кровопролиттям, а боротися із цим злом там насправді нікому. Ось для того і потрібні мандрівники, яких дорога зробила сильними і духом, і тілом.
Закінчення книги відкрите: а чи не подивитися нам разом із головними героями, що ж далі, там, на заході, за дванадцятьма поясами і країною Мурвіль?..
Не зважаючи на зауваження, у творі дуже багато яскравих деталей, калейдоскоп зміни персонажів заворожує. А колись цей дивний світ починався з людей, згадки про яких залишилися тільки у казках про початок часу, коли люди навчали тварин жити подібно до себе і дали їм вогонь: гарячий для багать і смолоскипів та живий – для теплих сердець.
І книгу з такими легендами із захопленням читали б і дорослі...

Висновок: У цілому книга цікава і цілком може стати гарною розвагою для дитини на кілька вечорів.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:
Вікторія Зенгва "Казкотерапія через котоманію" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/38982/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар