Олександр Есаулов «Вихідний формат»

 

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – комп’ютерне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Олександр Есаулов. Вихідний формат. – К.: Зелений пес, 2007. – 240 с.

Пригоди Сергійка та його друзів продовжуються. Цього разу ворогом відважних хлопців та дівчат стає брат Макровіра – злий вірус Макропойнт.

Бажання Макропойнта подібні до братових: загарбати Заекрання та помститися тим, хто бореться із вірусами. Він бажає влади за будь-яку ціну і ні перед чим не зупиняється. Люди ж з реального світу – його персональні вороги. Маніакальний, але напрочуд розумний чоловічок. І він не шаблонний, бо має багато різних емоцій, навіть деякі прив’язаності, нетипові для негативного персонажа, але про те читач має дізнатися самостійно.

Макропоінт вигадує надзвичайно підступний план: переформатувати свідомість людей, перетворити їх на повні протилежності: хто був добрим, стане злим і жорстоким, хто був сміливим, буде боязким, чемний – нахабним тощо.

Таким чином, двоє з дружної компанії потрапляють під комп’ютерні чари Макропойнта, який може чаклувати і в реальному світі не гірше за брата. Петро і Дмитро – нині зазомбовані вояки, обвішані зброєю. Вони змінюються абсолютно: навіть їхня мова – то рублені фрази, а їхні думки схожі на команди. І відгукуються хлопці тільки на свої комп’ютерні імена – Рикпет і Кадім.

І що тепер із тими двома робити? Розчаклувати їх майже неможливо, а шкоди вони ладні наробити багато. Для них тепер нічого не важить життя, і це просто диво, що хлопці поки що нікого не вбили, а лише лякають мешканців Заекрання і руйнують все навколо себе. Вони принижують, погрожують і залякують, щоб виконати накази віруса.

Твір пригодницький і гумористичний (чого варті кумедні образи сищика Гугла і барона Асіста), але чим далі, тим більше у книзі стає психології. Окрім «переформатованих» хлопців, значно глибше розкриваються образи вже відомих по циклу вірусів Стелса і Трояна, з’являються й інші, серед яких дивовижна жінка Меліса.

«Хто не протестує проти злочину – той сам злочинець. Ні, вона все робить правильно: йде до кінця, відстоюючи власну думку! Який сенс протестувати, не намагаючись подолати кривду?» (С.223) – і це таки істина, й дивовижно, що виголошена вона представницею вірусної спільноти.

Віруси теж живі і не всі мріють про владу. Вони дружать, сперечаються, сваряться, сумніваються у правильності власних вчинків, закохуються... А дехто навіть вміє готувати смачні шашлики чи може сплести теплий светр із грубих ниток. Із живими «ворогами» боротися набагато важче, ніж із просто «злою віруснею».

Більше дізнається читач і про Заекрання. Всі знають, що в комп’ютері є «Корзина» – смітник, де деякий час знаходяться вже непотрібні користувачеві файли. У Заекранні також є «Корзина», але це страшне місце, куди легко потрапити і звідки неможливо піти. Там тримають злочинців, відправлених за провини на вічне поселення. А коли людей багато, то вони утворюють міста. От у тих землях і з’являється місто Делет, де править тиран Делет Вісімнадцятий, – типовий образ антиутопічного Великого Батька, за яким ховається зграйка негідників. У цьому місті навіть влада Великого Процесора лише умовна.

«Це місце користується найгіршою репутацією серед поважних вірусів і глюків: туди відправляють усіх, хто скоїв злочин. Вирок «Відправити у кошик» означає, що тебе оголошують нікому непотрібним. Ти сидиш у цьому королівстві, бідний і нещасний, приречений на довге безрадісне животіння, коли тобі лише не дають померти з голоду, але ти нікому не цікавий. ... Жоден глюк, який себе поважає, не переступить межі королівства Відправлених у кошик тому, що боїться сам стати нікому не потрібним» (С.130-131).

Не хотіла б я пережити щось подібне у реальному житті, але ж такі місця є в багатьох країнах у всі часи.

І байдуже, що на таке життя засуджені злочинці. Вони не спілкуються, нікому не довіряють, вважаючи, що навколо є тільки покидьки, усіх стережуться. Подібний спосіб життя не сприяє перевихованню. І зрозуміло, що за таких умов верховодять найзухваліші і найзапекліші злочинці, які живуть у розкошах. А роз’єднані люди подолати несправедливість не здатні. Вони не виходять на Майдан... Точніше, виходять, але коли вже настає край і терпець уривається. Потрібно, щоб спрацювали й зовнішні чинники, і таким стає символ кентавра, якого треба звільнити. Скажу по секрету, що тим кентавром є вірус Троян, але у цьому випадку походження не важливе.

Делет побудований за антиутопічним принципом, у ньому дуже дивне життя. Мешканців міста змушують працювати на фабриці – дивитися дурні фільми і їсти якусь гидоту. І те, що дехто з нових робітників прибув із реального світу, не захищає від негативних впливів такого «телебачення». Дивлячись його, забуваєш про все, губиш самого себе. Чим не метафора нашого сучасного світу? І таку систему отупіння треба знищити щонайперше, вона, на мою думку, небезпечніша й за чорного віруса.

Ось як діє таке зомбування:

«За день ви забудете, як вас звати, а за два станете абсолютними дебілами, котрі можуть тільки їсти та іржати!» (С.184-175).

Не все так добре у володіннях Великого Процесора, який допускає існування таких міст. І над цією думкою ще треба добряче попрацювати, бо проблема окреслена, а її причини – ні.

Тобто, з одного боку жорстокість і злість переформатованих, а з іншого – бажання напхати черево та дурний сміх. Як часто і нам у реальному світі суспільство пропонує вибирати  виключно між цими двома варіантами життя!

А ще у цій частині циклу автор ненав’язливо нагадує, що і по той бік екрану всі смертні. І якщо хтось із мешканців того світу гине, то це назавжди...

Висновок: Книга є гідним продовженням циклу і не менш цікава, ніж попередні частини.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.