Оксана Лущевська «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Оксана Лущевська. Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса». – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014. – 112 с.

Для того, щоб писати для підлітків психологічну прозу, потрібно мати неабиякий хист. Але важливе ще дещо: інколи твори, де головними героями виступають діти і підлітки, насправді є творами для дорослих. Саме дорослі – їхня основна аудиторія, саме вони мають замислитися над причинами психологічних проблем школярів, зрозуміти їх, щоб мати можливість допомогти у скрутній ситуації.

Цей збірник саме такий. Не зважаючи на те, що він подається як збірник оповідань для школярів, але ця проза не має важливого елементу у своїй структурі, обов’язкового для підліткової прози. Оскільки це дорослим достатньо показати наявну проблему, щоб, вже опираючись на життєвий досвід, дорослий міг знайти вихід із ситуації, логічно продовжити її. Підліток такого досвіду не має, завдяки літературним творам він набирає поведінкові моделі, аби згодом застосовувати їх у реальному житті.

Натомість, твори у цьому збірнику не мають моделей виходу з ситуації, а лише кількома штрихами окреслюють проблему.

А тепер щодо самих творів. Кожне оповідання-замальовка або «короткометражка», як зазначається в анотації, написане від першої особи. Самі герої розповідають про своє життя.

Героїня першого оповідання, якій виповнюється дванадцять років, страждає через нерозуміння батьків. Це нерозуміння проілюстроване «неправильними» подарунками. Батьки начебто люблять свою дитину, але не радяться з нею, не розуміють, чого вона хоче. Ситуація має розвиток та починається в минулому, коли дівчинка вибирає у подарунок для іншої дитини те, що хотіла б мати сама. Але хлопчик не полюбить подарованого ведмедика, розірве, щоб глянути, що всередині, та не віддасть його, як мріє дівчинка.

Короткозорі батьки ж обирають у подарунок донечці ляльку, яка їй вже зовсім не по віку, неправильно витлумачивши погляд дитини у магазині. Чи то вони відповідно до стереотипу вирішили, що дівчата можуть мріяти виключно про ляльки?

Інша історія «Біографія мого тата» – про хлопчика, який пробує свої сили у письменництві. Батько, котрий не гребує закладати за комір, пропонує синові написати його «автобіографію», дарма, що використовує це поняття неправильно. Тільки що напишеш про людину, яка випиває і на сьогодні нічого не має за душею? Ще й чоловік звинувачує сина, що той «краде» слова в інших письменників.

Чомусь особисто мені такий підхід до тексту був чужий, іноземний, іншомовний, англійсько-американський (на користь цього відчуття працює і велика кількість у більшості оповідань фраз англійською). Якщо молоді автори дозволяють собі щось запозичити на наших теренах, то це сюжети та образи, а не слова і фрази. Хоча дія першої книги юного письменника відбувається в Україні. Це психологічна невідповідність.

Більшість історій у збірнику про перше кохання. Оповідання «Чуєш, Тонько?» – це монолог хлопчика, який в речах, як, наприклад, жуйка, якою поділилася дівчинка, вбачає знаки прихильності і дуже сильно засмучується, коли вона частує жуйкою іншого хлопця.

Оповідання «Не як усі» – монолог дівчинки, до якої прихильний хлопчик, котрого вона сприймає «не таким», але врешті починає звертати на нього увагу, хоча поки не закохується. Можливо, із цих взаємин виросте щире перше кохання.

В оповіданні «Бінго» батько перетворив квартиру на склад пральних машинок, які він ремонтує. Тому головний герой неабияк переживає, як сприйме його квартиру дівчинка, до якої він небайдужий.

А в оповіданні «Моя дорога» хлопчик дуже дивно залицяється до дівчинки – натравлює на неї своїх знайомих, щоб ті її зачіпали, дражнили й знущалися. Вони ледь не доводять нормальну дівчинку до депресії, бо вона вважає себе товстою і майже нічого не їсть. Чому хлопчик вигадав усе це, як негідна поведінка його друзів мала допомогти йому здобути прихильність протилежної статі, так і не стає зрозумілим.

Ще одне оповідання про перші почуття розповідає про чотирьох друзів, яким подобається одна дівчинка. Разом вони ходять до неї в гості, кожен приносить якесь частування, обираючи те, що найбільше любить сам. Шоколадка, жувальна гумка, чіпси і сік – то їхній стандартний набор. Головний герой, нібито непоказний, має найменше шансів порівняно зі своїми розумними або сильними друзями. Але врешті-решт дівчинка захопилася зовсім іншим хлопцем, і подарунки ніяк не вплинули на її рішення. Дівчинка сама вільно робить вибір, як того і хотіли закохані друзі.

Оповідання «Переїзд» на прикладі одної сцени показує, що відчувають діти, коли їм з ласки батьків доводиться змінити місце проживання. Все залишається в минулому, бо навіть найкраща подруга на відстані, імовірно, швидко перестане бути близькою людиною. Головна героїня цього твору тихцем дістає з переноски кота й обіймає його, їдучи в машині разом із батьками назустріч своєму новому місту. Кіт із промовистим прізвиськом Корсар теж тяжко переживає переїзд.

Оповідання «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса», яким названо книгу, видалося мені найдивнішим з усіх. Дівчинка, яка хворіє на якусь хворобу (сама хвороба не конкретизується), дружить із дитиною, що робить для неї різноманітні маски. Це хворобливе бажання бути кимсь іншим, жити не своїм життям – своєрідний психологічний захист від реальності.

Але ця тема не розкрита. І навіть той випадок, коли батьки тимчасово дозволили дитині пожити в інших людей, таким чином зробивши подарунок на День народження, не пояснює ситуації. Дівчинка просто хоче бути таксою, бути собакою, а не людиною. Хвороба теж не подолана. Щиро кажучи, від цього твору я чекала набагато більшого.

В оповіданні «Хто я така» піднімається тема справжньої і несправжньої дружби, коли та, кого вважаєш подругою, насправді є конкуренткою і суперницею та постійно принижує тебе, щоб ствердитися самій. У таких випадках треба навчитися казати «ні» і розривати такі «вампірські» стосунки. Тільки тоді зрозумієш, ким ти є насправді. Цей твір особисто мені з цього збірника сподобався найбільше, і він єдиний, на мій погляд, має потрібну структуру, щоб називатися підлітковою прозою.

Дуже незвичне оповідання «Пуп’янок». У ньому закохані вирішують, як розповідатимуть про свої стосунки батькам, радяться, як ліпше це зробити. Але їх зустрічає несподіванка: матір головної героїні вагітна, у неї буде маленька сестричка, але матір буде одиначкою, хлопець покинув її, щойно дізнався про дитину. Тільки ця перешкода навпаки допомагає порозумінню між поколіннями. Життя складне, і така історія гарно ілюструє цю думку.

В останньому оповіданні збірника бачимо зруйновану родину: в одного чоловіка двоє синів від різних матерів. Він би й хотів, щоб брати спілкувалися, але його відвідини на свята і солодкі подарунки виглядають як подачки. Син не хоче бачити батька, який його покинув. Брати ніколи не порозуміються, і жодна з родин не щаслива. А є ще одна покинута родина, де двоє дітей, залишених кепським батьком... Як знайти вихід з цієї ситуації невідомо.

В цілому всі наведені ситуації цікаві, у чомусь типові, у чомусь оригінальні, життєві, але особисто мені в кожній з них чогось не вистачало. Тому більшість історій видавалися сценарними замальовками, а не повноцінними оповіданнями.

Висновок: Не можу сказати, що книга мені не сподобалась, але, на мій погляд, вона навряд зможе допомогти підліткам розібратися в собі. Основна аудиторія цих оповідань – дорослі, чиї діти досягли підліткового віку.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Міра Київська "Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса»: про те, що ховається за маскою" - http://bokmal.com.ua/books/meni-ne-potraputy-do-knugy-rekordiv/

Христина Содомора "Читати підліткам: вартісні переклади й вітчизняна проза" (фрагмент) - http://www.chytomo.com/issued/chitati-pidlitkam-vartisni-perekladi-j-vitchiznyana-proza

Валентина Вздульська  "Проблемна проза для дітей: «Мені не потрапити до “Книги рекордів Гіннеса” - http://kazkarka.com/authors-illustrators/problemna-proza-dlya-ditey-meni-ne-potrapiti-do-knigi-rekordiv-ginnesa.html