Юрій Нікітінський «Про Юру і Юлю»

Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористичні казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - жахливо

Юрій Нікітінський. Про Юру і Юлю. – К.: Час майстрів, 2014. – 48 с.

Хто такі Юра і Юля? Вони зображені на обкладинці і, якщо у читача ще не виникла відраза, то відкриваємо книгу.

Юра і Юля – двоє малих ненажер, у яких в голові, окрім бажання сточити все, що попадається на очі, нічого немає. Це так працює навіть не одна звивина від шапки, а взагалі якісь первісні інстинкти. Якби люди хоча б у половину стільки їли, вони б луснули!

Беззмістовні діалоги ні про що. В аудіоваріанті це ще могло б викликати посмішку, але читати це просто неможливо. Око зісковзує по сторінці, а в пам'яті взагалі нічого не залишається.

Подумки діти мандрують Африкою; перевіряючи себе на сміливість, вирішують, що страшніше: жах чи кошмар; ходять на риболовлю, де ловлять золоту рибку, яка виконує три "своїх" бажання (особисто я ненавиджу таке знущання над казками).

Далі було гірше: коли з'явився "Хлопчик з надутою головою", я вже подумала, що помилилася книжкою і потрапила у справжнісінький сюрр чи марення.

Це "неправильний" хлопчик:

"Мені стало страшно. Мене охопив відчай. Та так сильно, що я заплакав. Але не голосно. І сльози в мене були не великі. Хлопчик же не повинен голосно плакати і лити сльози. Така поведінка більше личить дівчаткам" (С.17).

Ось так насаджуються стереотипи, а хлопців позбавляють проявів емоцій, і через те чоловіки помирають значно раніше за жінок.

А далі про того хлопчика розповідається й зовсім жахіття. Його спіймали якісь люди, накачали повітря в голову, прив'язали якорем до землі і зажадали, щоб він розповів їм історію, а то тортури продовжаться.

І чим же врятувався цей нещасний? Шкільними анекдотами!

"Злякався я. І що розповідати? У голові моїй тільки вітер гуляє. Самі ж закачали. Нічого придумати не можу.

Став тоді я розповідати шкільні анекдоти. Самі знаєте, серед цих анекдотів негарні зустрічаються. Але я вже перебирати не став. Розповідаю все підряд.

– Стій! Стій! – закричали раптом мучителі. – Від таких історій у нас вуха в трубочку завернулися!

Озирнувся я на всі боки – так і є! – у всіх замість вух трубочки" (С.18).

Ось така глючна казочка. А шкільні анекдоти – то, схоже, основа всієї творчості автора. Ось тільки й у читача вуха можуть у трубочку завернутися. Запросто!

Голову проколоти, а тоді заклеїти прокол пластиром, виявляється, таке теж можливо.

Далі ще гірше. Напис "Вихід", що висів прямо у повітрі, мене не надихнув. Але суїцідальний заключний напис "Ніякого виходу немає" (С.19) взагалі викликає цілу низку запитань щодо психічної адекватності вигадника цієї історії.

Друга ж половина книжки – суто коротенькі анекдоти. Знову про двох ненажер. Усе це супроводжується відповідними гидотними малюнками, від яких, чесно кажучи, може й травлення зіпсуватися.

А оскільки якось треба відповідну кількість сторінок таки написати, то до історій про двох ненажер додається також "баян" про двох створінь " Тактактак" і "Нініні". У цьому випадку – це пес і кішка.

У книзі присутня й радянщина. Наприклад, від Черепахи можна почути таку фразу: "Черепаху не бачили? Теж мені, ЄВРОПА!" (С.7) Хоча до чого тут Європа?

Герої відірвані від життя і наче існують у вакуумі, вони штучні і нецікаві. Особисто мені було шкода часу, витраченого на цю книгу.

Висновок: Ця книга – суцільний "Єралаш", тільки набагато менш цікавий, ніж оригінальний радянський цикл короткометражок.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.