Анатолій Птіцин, Ігор Ільєнко «Не гальмуй!»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - жахливо

Анатолій Птіцин, Ігор Ільєнко. Не гальмуй! – К.: Зелений пес, 2006. – 208 с.

Пам’ятаєте відомий рекламний слоган «Не гальмуй! Снікерсуй!»? Певно, саме ним надихалися автори цієї книги.

Мало вигадати щось, бо це «щось» має ще бути й живим.

Світ цієї книги простий, хоча з першої сторінки намагається захопити своєю складністю. Міст-Ярмарок, де сходяться усі дороги. Дорожні гноми, шляховички, роуді й банники, хлопчики-мізинчики й чоловічки-нігтики, дорожні восьминіжки, дівчатка-веї на роликах, манівці, простеці і китайські гноми доо – багата палітра, яка виявляється тьмяною фальшивкою вже через кілька сторінок.

Окрім того, всі ці істоти невдовзі за своїми типажами та поведінкою стали надто нагадувати «ельфів з Поперечки», ніби ельфів поміняли на гномів, а реально нічого не змінилося, що й зовсім навіває читачеві нудьгу.

Протягом усього твору гноми гасають дорогами, подорожуючи на автомобілях, як раніше подорожували кіньми. Чи як блохи на собаці, що теж варіант пересування...

Так мандрували «чумачки», «наймудріший дорожній народ у світі» (С.67), чим у текст вноситься «національний колорит», хоча перше місто, яке спадає героям на літеру «м» під час гри у слова, – це «Москва».

Ніякої мети, окрім постійних розваг, у житті героїв немає. Конфлікт і драматургія з’являються фрагментарно і не прописані. Бажання «ворожих» сил, щоб головний герой провів їх на нове місце проживання виглядає наївною вигадкою, як і їхній шантаж на любовному грунті, коли «підступні вороги» злопи (корінь слова каже сам за себе) не віддають гному адресу коханої у Парижі.

Зустрічаються у тексті й зовсім дивні пасажі, деякі з них я наведу, щоб майбутні читачі цього твору заздалегідь визначилися стосовно своїх уподобань.

Ось такий варіант допитливості пропонується маленькому читачеві від персонажів книги:

«– А ти вмієш носом ловити краплини дощу? – щирою китайською мовою поцікавився старший із близнят. Допитливість старшого надихнула молодшого на наступне запитання:

– А ви своїм пташкам какати під мостом дозволяєте?

Теж поставлене найсправжнісінькою китайською мовою» (С.31).

Помітили вираз «щирою китайською мовою»? Чим не свідомий стьоб на «щирою українською мовою»? Є над чим замислитися.

А зараз покажу ще одну цікавинку.

«Численні ріки населяли не лише коропи й плотвичка, а й щуки, п’явки і соми... Так само й на дорогах і обабіч них мешкали найрізноманітніші створіння з відповідно різними звичками і характерами. Скажімо, обгортка від печива чи цукерки, яку викинули Великі (так дорожні створіння називали людей) для одних дорожніх мешканців була їжею, для інших – жуйкою, а для третіх парашутом чи скейтом, із яким можна погратися» (С.44).

Або ще про злопенят:

«Певна річ, ніхто не дозволяв малятам лізти на дорогу чи на узбіччя. Тому їм доводилося замість смачних окурочків чи пластикових пакетів жерти камінці або один одного» (С.133).

Жах... І після такого не дивуйтеся, що ваша дитина підгодовує і розважає чарівних створінь, розкидаючи сміття, бо весь той непотріб може їм знадобитися, із ним можна «гратися», його можна їсти...

А ось «зовсім дитячий» опис одної з героїнь:

«Шляховичок Добринька без упину теревенив і все далі від’їжджав поїздом від гнома Гролика. Так і умчав би, якби не Чарівна Ши. Як і всяка кралечка, вона трішечки була відьмою і трішечки вміла літати, якщо було конче необхідно» (С.70-71).

Або й загравання із коровами, що має зображати гумор:

«Віддалік бовваніла водокачка. Вона стояла в центрі великої луки із соковитою зеленою травою (якщо мою книжку коли-небудь читатимуть корови – їм буде приємно)» С.97).

Переживають автори і за книжковий ринок та власне потенційне безробіття:

«А ми розповіли про дорожнього бивня тільки для того, аби ви знали всю правду про те, що відбувається в нашій історії. Тому що люди читають книжки, щоб дізнаватися правду. Якщо не писати правди в книжках – їх просто ніхто не читатиме. Це призведе знаєте до чого? До того, що виробництво книжок припиниться й усі залишаться без роботи. Хороші люди також... Це ще одна приказка. Казка буде попереду» (С.131).

Вибачайте, хто б звільнив читачів від такої «правди»? І чи не тому виробництво книжок і припиняється, що деякі видані твори мають саме такий вигляд?

Деякі моменти межують з абсурдом:

«А ще недалеко й не близько від Бодайки проходила залізниця й лінія опор електропередачі, ельфійські стільники, харчевня ситника й невеличкий вир, де мешкала пенсійного віку русалка» (С.111-112).

І де ви бачили у казці «русалку пенсійного віку»?

Зацікавив, здивував та обурив мене у книзі один образ, який чітко показав, чим ця книга є насправді. Це бридкий і смердючий Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здохлий-Їжак. До речі, він зображений і на обкладинці. Саме ця істота підбила злопів на шантаж і вигадала хитромудрий план обману дорожніх гномів. Це він є втіленням зла, а не злопи, і за свою поведінку цей персонаж не несе ніякого покарання чи осуду, наче так і потрібно.

Якщо героєм книги для маленьких дітей стає мертве (або умовно мертве) створіння, то виникають великі запитання щодо психічної адекватності автора, який вигадав подібне.

Чесно кажучи, навіть мене, дорослу людину, ледь не знудило від цього образу.

Залишається лише ще одне запитання: невже про все це справді було цікаво писати самим авторам?..

Висновок: Понад двісті сторінок беззмістовного потоку свідомості з нездоровими психічними елементами. Я б не радила витрачати час на цю книгу, яка може бути небезпечною для дитячої психіки і сприяти розвитку страхів.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.