Володимир Арєнєв «Дикі Володарі»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – фантастика, фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Володимир Арєнєв. Дикі Володарі. – К.: Зелений пес, 2005. – 192 с.

До збірника «Дикі Володарі» увійшла фантастична повість «Ми – людики» і кілька фентезійних та фантастичних оповідань. Схоже, що назва збірнику дана більше для краси і робилася під обкладинку. Але дівчина, яка там намальована, у тексті оповідання значно молодша, у творі вона – дитина. Читач, який сподівається знайти у книзі щось, проілюстроване обкладинкою, залишиться розчарованим.

Отже, повість «Ми – людики» – це твір про роботів нового покоління. Ці роботи являють собою поєднання техніки та органіки. Вони зовні дуже схожі на людей, у них навіть є потреба у спілкуванні, сні, їжі, відпочинку. Водночас людики, як їх називають, дуже витривалі.

Фантастика постійно звертається до теми роботів. Особливо часто філософському аналізу піддається проблема ставлення до досконалих роботів, які належать до нових поколінь, і тому можуть бути творчі інтелектуально і в культурі. Як ставитися до свого творіння: зверхньо, як до машини, чи як до рівного собі, або як до ще однієї специфічної гілки еволюції?

І як визначити насправді, чи може змодельований, штучний розум мати свою волю? Чи є таке творіння рук людських по-справжньому живим? Чи емоції такого створіння справжні, чи це ще одна програмна модель фальшивих почуттів?

Це складні запитання, на які людство має відповісти до створення живого штучного розуму в реальності.

Автор повість «Ми – людики» пропонує свої моделі та варіанти розвитку подій.

Його роботи часом людяніші за самих людей. Це старі, вже списані машини, які в рамках експерименту не знищені, а поселені у відрізаній від суспільства долині, куди навіть пошта приходить раз на тиждень (листи не справжні, але мешканці долини про те не знають). У людиків змінена пам’ять, вони думають, що є людьми. Тільки дехто з них пробує розгадати загадки і невідповідності свого існування, причини інформаційної блокади долини тощо.

Образи людиків яскраві і дуже привабливі. Хоча весь текст подається не через їхнє світосприйняття. Спочатку про людиків розповідає листоноша, який сам вигадує відповіді у такому листуванні, бо воно потрібне, щоб підтримувати нормальний емоційний фон цих специфічних роботів.

Друга частина подана через думки винахідника людиків, який таємно живе у долині і слідкує за своїми «дітьми», оберігаючи їх від агресії зовнішнього світу, бо більшість людей боїться людиків або й ненавидить. Щодо цього героя тривалий час є сумнів: а може, він і сам людик, тільки іншої моделі? Аргументів на користь різних версій у тексті багатенько.

У третій частині повісті після загибелі винахідника історію продовжують розповідати вихованці престижного інтернату для дітей з багатих родин. Ці хлопці знайшли таємний хід до долини і спочатку думали, що розумні людики є добрими чарівниками, подружилися з мешканцями долини і стали їм допомагати.

Навіть усвідомлюють свою природу всі людики по-різному – як справжні люди. У когось зносить дах, хтось учиться із цим жити, хтось закривається від нового знання. А коли є така оригінальність сприйняття, то виникають сумніви щодо суто запрограмованих реакцій. Можливо, життя значно різноманітніше, ніж вважають люди...

У творі багато психології, цікаві конфлікти та ситуації. Єдине, що викликає у мене сумнів: закінчення – надто воно оптимістичне. А ще виникає розрив у сприйнятті, бо листоноша зникає з виднокраю у подальших частинах, а загиблого дослідника в останній третині тексту і не згадують – це ж емоційно і логічно недостовірно. Батько, який убив людину, думаючи, що то людик, ніяк за це не поплатився або це залишилося за кадром. Це теж викликає здивування. Проте, в цілому читати цей твір цікаво і під час читання над невідповідностями не замислюєшся.

Подальші оповідання із темою роботів не пов’язані, об’єднавчим моментом для них є те, що в кожному розповідається про людину або істоту, відмінну від більшості, сильну духом або й розумом.

В оповіданні «Сяйво Кам’яної Квітки» перед головним героєм постає вибір: врятувати від неминучої болісної смерті після укусу гадюки свого сина чи доньку вождя, неприхильного до нього. Дістати ж легендарну квітку дуже важко. Правильний вибір складний, але в рамках логіки твору єдине правильне рішення – пожертвувати власною дитиною. За цю жертву рятуються обоє.

Дуже сильно відчувається, що оповідання є частиною циклу, який читач цієї книги навряд прочитає. Через це багато речей у творі залишаються непоясненими та емоційно не відчутими.

Друге оповідання «Дивний випадок на острові Блаженних» – філософське. Острів, на якому розташована клініка для душевнохворих, зник на три дні з реального світу. У чому ж причина? Виявляється, один з мешканців цього закладу – ельф, який випадково потрапив у наш світ і часопотік. Він спробував повернутися додому, але марно.

Це дивне створіння, зовні схоже на людину, але із зовсім іншим, не спаплюженим мисленням і сприйняттям світу. Магія походить від гармонії, а в нашому світі гармонія майже зруйнована. Тому все своє довге життя ельф віднині витратить, щоб хоч трохи залікувати ці рани.

Оповідання цікаве насамперед філософськими думками щодо ролі і сили мистецтва і краси. За атмосферою, ідеями і навіть деякою сюжетною подібністю воно нагадало мені чудовий фільм «Дон Жуан де Марко».

В останньому оповіданні «Новий Гутенберг» показана деградація людства, спричинена надмірним захопленням комп’ютерними технологіями. Через це довелося вигадувати систему, яка може виявити серед дітей тих, хто ще може нестандартно мислити.

У цьому творі таку місію (звісно, таємно) виконує тестова система, коли дітям не дають можливості списувати на екзаменах і контрольних. Це антиутопічна і жорстка система, бо перед входом у клас дітей змушують залишити свій одяг, пройти через душ тощо.

Головний герой талановитий, але є деякі предмети, які йому не даються. І тому цей юний винахідник придумує абсолютно нестандартне рішення, щоб обманути систему і таки списати. Він той – «новий Гутенберг», який один з небагатьох зміг відірватися від комп’ютерних реалій і подивитися на світ ширше.

Зважаючи на те, наскільки швидко технології завойовують наш розум, це оповідання вкрай актуальне сьогодні.

Висновок: Цікавий збірник, хоча твори у ньому зібрані під однією обкладинкою дуже різні за стилістикою. Повість та оповідання дають можливість юному читачеві замислитися і доторкнутися до філософії у її адекватному не заумному варіанті.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Михайло Любиць "Людики серед нас" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/903/