Анатолій Птіцин «Ниточка і Ложкін»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Анатолій Птіцин. Ниточка і Ложкін. – К.: Грані-Т, 2009. – 96 с.

Анотація запевняє: письменник «наполягає, що ця історія не вигадка, а щирісінька правда» (С.2). Дія відбувається в сучасному Києві.

З подібним прийомом ми вже зустрічалися, і нічого гарного насправді він не обіцяє. Якщо книга починається з такої заяви, то варто чекати якогось обману, особливо коли йдеться про казку. Шкода, та не помилилися ми і щодо цієї книги.

За так званою «правдивістю» приховався справжній сюрр, як то діставання з книг книжкових рядків-черв’яків і складання їх у бляшанку з-під монпансьє (С.41), або квіти, які можна винюхати «на півгодини вперед» (С.56).

Начебто звичайна дівчинка Наталка-Ниточка (її звичайність підкреслюється повсякчас) живе у незвичайній кімнаті, оточена незвичайними рослинами, має магічну книгу, яка називається Велика Поважна Книга, тощо. Ця дівчинка понад усе хоче стати відьмою і дозволяє собі цілком звично прощатися з хлопцем виразом «цілую, бувай!» (С.32). До речі, Ниточкою невідомо з якої причини називали дівчинку батьки і вчителька чарівного «мастер-класу». Це дивно, чому дорослі ігнорують ім’я дитини, замінюючи його незрозумілим визначенням.

Ложкін – чарівник, точніше чаромон (якесь дивне й абсолютно непридатне для вжитку слово), але коли він представляється, то підкреслює, що не є чаклуном, ельфом чи гобітом, начебто це справді має значення. А чари і чаклунство для нього не одне і те саме, хоча насправді вони нічим не відрізняються.

Ложкін хитрий, аморальний, хуліганістий, не симпатичний. За свої вчинки він не відповідає. Розуміння добра і зла у цього персонажа відсутнє. Він із легкістю чи то начарував, чи то справді відрізав віслюку вухо, щоб отримати «одновухого віслюка», як забажала дівчинка.

Анотація запевняє також: «Читайте дотепну історію про Ниточку і Ложкіна, про дива і дружбу» (С.2).

Приклади «див» і «дружби» я обов’язково наведу.

Отже, Наталка-Ниточка. Типова дівчинка, яка любить вчитися, відмінниця. Образ Наталки подається як абсолютно позитивний:

«Наша дівчинка жила у злагоді зі світом і була доброзичлива, симпатична та щира. Усе у неї було гаразд. Так добре, що краще й не буває» (С.4).

Одразу після цього представлення у тексті зустрічаємо абсурдні речі. Наприклад:

«Звичайна дівчинка Ниточка мала звичайного носа та звичайні очі. І кімната, де вона мешкала, також була звичайною. Щоправда, в кімнаті були й деякі незвичайні речі. Наприклад, дзеркало, яке подарувала Ниточці Магда – викладач майстер-класу. Втім, і в першій-ліпшій кімнаті нерідко трапляються незвичайні речі. Скажімо, радіохвилі чи мікроорганізми» (С.4).

Останнє речення щонайменше викликає здивування в освіченої людини, оскільки порівнюється те, що порівняним бути не може. Згодом ця «звичайна дівчинка» ночує в іграшковому меблевому гарнітурі, що, звісно, «дуже типово» для звичайних дівчат.

У творі системно спостерігається порушення логіки і логічних зв’язків.

Наведу приклад:

«Кіт Коржик не відводив очей від квітів. Вони його неабияк схвилювали. А потім він побачив пакет із котячим кормом – і той теж неабияк схвилював кота. Два таких сильних хвилювання не вміщалися в Коржиковій душі, тож він вискочив на балкон і зашипів на галку, що саме пролітала. У галки знизилися висота й настрій, а тиск підвищився» (С.44).

Окрім дзеркала у кімнаті Наталки є чарівний фікус та золоті створіння, схожі на водомірок, які обожнюють усе обміряти, у другій половині книги вони вже називаються стіномірками.

У неї також є вже згаданий кіт-ненажера, який може з’їсти все, що завгодно, й у величезній кількості. На здоров’ї кота такий хворобливий апетит особливо, чесно кажучи, не позначається. Не відповідає вдачі кота і його прізвисько – Коржик, бо природніше його було б назвати нахабним ненажерою або пончиком чи якось відповідно.

І причина такої зміни поведінки та уподобань кота має магічні причини:

«Відтоді, як вчителька Магда подарувала Ниточці дзеркало, Коржик теж змінився – почав ходити дибки, читати думки про їжу й молотити все без розбору: холодний рис, курячі шкурки, шкварки, вичавлені лимони, гусінь і голови оселедців із перчиком, кропом та цибулькою. Таке собі нормальне сумирне кошеня» (С.6).

Хоча де тут нормальність, аж ніяк незрозуміло. І така «ненормальність», яка маскується під нормальність, у тексті присутня постійно. Лінолеум, до речі, кіт теж жере, ще й слину пускає на іржавий гвіздок.

У творі немало й просто «вірусних» конструкцій, які дають моделі поведінки, не підкріплені досвідом чи смислом. Приклад такої конструкції:

«Сьогодні, в суботу, розпочиналися Свята Чарівної Землі, й напередодні пані Магда надіслала Ниточці подарунок. Разом із табелем. Оцінки в табелі були прекрасними. Подаруночок пані Магди, схоже, теж обіцяв бути чудовим. Щоби він сподобався і слугував довго, слід було встати з лівої ноги. Ниточка встала з лівої ноги, однак забула про дещо важливе. Авжеж, вставати потрібно було з лівої ноги, безперечно. Але коли вже ти встанеш з лівої ноги, то, на жаль, протягом дня мусиш весь час повертати ліворуч, якщо хочеш добре прожити цей день. Запам’ятайте це, будь ласка» (С.8).

Багато у творі й інформаційного шуму, коли увага читача акцентується на деталях, які не мають ніякого значення.

Вчиться Наталка у дивній школі із суворим ставленням до зовнішнього вигляду. Тому, коли дівчинці випадає взути жовті черевики на платформі, то її щастю немає меж. Цього дня Наталка не йде до школи, бо у такому вигляді її туди не пустять. Шкільний прогул виправдовується особливою системою навчання, коли діти в межах розумного мають право на такі дії.

Іноді порушення логіки торкається й відомих образів, на чому будується текст й, наприклад, звеличується героїня, її образ робиться «особливим».

«Але якщо уважніше придивитися до суті речей, то з’ясується, що пані англійська королева колись теж була звичайною дівчинкою. І пані Марія Складовська Кюрі. І навіть Снігова Королева теж була колись щонайзвичайнісінькою дівчинкою Снігуронькою. Тож не варто обманюватися виглядом звичайної дівчинки. Особливо якщо вона навчається в майстер-класі пані Магди» (С.15).

Таким чином також протиставляється навчання у звичайній-незвичайній школі і якийсь незрозумілий «майстер-клас», який, на мій погляд, схожий на секту у казково-чарівному варіанті.

Гуляючи по зоопарку і годуючи тварин, Ниточка зустрічає Ложкіна, який чіпляється до неї, пропонуючи дружбу. Насправді у нього є на те причина – обмежений час, коли він може позбутися свого заслання на інший бік Місяця, де нині мешкають чаромони. Тобто, дружба у цьому творі є користолюбним мотивом.

Ложкін пропонує різноманітні цілком фантастичні способи, які дозволили б дитині стати відьмою, більшість цих способів він вигадує сам. Він прагне зіграти на бажаннях героїні й отримати зиск з її дружби і довіри.

Хвороблива у творі не лише дружба. Якась інтелектуально недорозвинена матір головної героїні. Мама має сімох подруг, з якими постійно висить на телефоні, паралельно роблячи домашні справи. Вона настільки віддається цим безглуздим порожнім розмовам, що навіть забуває, що вже годувала кота, який цим склерозом систематично користується. Ось такий образ матері у цій книзі, погодьтеся, аж ніяк не привабливий.

Інколи автор, який постійно присутній в тексті, дозволяє собі насміхатися з героїв і тих подій, які з ними трапляються. таким чином автор грає роль коментатора і ще більше нав’язує свої сюрреалістичні думки читачеві. Цю «присутність» стає найкраще помітно у той момент, коли автор на мить «виходить з тіні». Це відбувається, під час першого опису Ложкіна:

«Не дивно, що одне око у хлопчиська виявилося підбитим. Під оком у нього сяяв «ліхтар», якщо ви чули такий вираз. Жартувати з цього приводу ми не будемо, часу замало» (С.20).

Окремо потрібно наголосити на жорстокості у творі. Вже згаданий нещасний віслюк – не єдиний кривавий образ. До того ж жорстокість героями сприймається як норма.

«Ниточка взяла себе в руки. Їй неабияк набридли його витівки. Зустрівши на своєму столі чийсь відрубаний палець, вона зовсім не злякалася. Вона знала місце, де таких пальців продавалося скільки завгодно. Віслюче вухо вразило її набагато більше. Ниточка взяла той палець і викинула його в кватирку. Палець влучив Ложкіну у вухо і там застряг. Ложкін, що висів навпроти вікна, загрібаючи повітря однією рукою, другою витяг із вуха відрубаного пальця й кинув через двір на проїжджу частину вулиці» (С.53-54).

Після такого опису нормальну людину може й знудити.

Я вже не кажу про криваво-зелену Смердячку, яка також з’являється у «звичайній» кімнаті «звичайної» дівчинки.

Але від однієї цитати таки не втримаюся.

«– Ти мене правильно зрозумій, – сказала Ниточка Смердячці криваво-зеленій, – навіщо мені власну кімнату перетворювати на цех із переробки м’ясної туші. Воно мені треба?

Смердячка вдячно закотила очі й обережно позадкувала» (С.56).

Ось така «добра і шляхетна» дівчинка, яка погрожує своїм котом-монстром хай огидній, але цілком безневинній істоті.

Ось така «дотепна» книжка, яку не кожен дорослий ладен дочитати до кінця...

Окрім того, у книзі гидкі сюрреалістичні малюнки.

Висновок: Особисто я б не радила читати цю книгу дітям, оскільки, як і будь-який сюрреалізм у творах для дітей, подібний текст має негативний вплив на дитину.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.