понеділок, 5 листопада 2018 р.

Олександр Денисенко «Межник. На грані світла й тіні»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 14 років
Жанр – сюрреалістичне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Олександр Денисенко. Межник. На грані світла й тіні. – К.: Грані-Т, 2010. – 176 с.

Незвичайно ілюстрована і взагалі навіть на вигляд дивна книга з серійною назвою «Межник» мала стати літературною подією, особливо зважаючи на те, що вона є першою у циклі з чотирьох романів. Але не склалося. «Межник. На грані світла і тіні» так і залишився першим і єдиним романом, виданим у цій серії.

Хоча твір деякий час позиціонувався як твір для дітей, та навряд його можна назвати дитячим. Це той приклад, коли у творі йде мова про дитину, але книга написана суто для дорослих. У тексті багато фізіологічних деталей. Чого, наприклад, вартують постійні розмірковування щодо для немовляти поки що невідомо як названої «нижньої дірки», яка постійно спричиняє неприємності. Дорослому, звісно, одразу стає зрозуміло, що мова іде про дупку. Паралельно з тим є роздуми і про «верхню дірку», яку люди називають ротом, змальовуються незручності памперсу тощо.
Починається твір з миті народження, яке описується з точки зору немовляти. Це Марко Рисочка, він же Межник, що може ходити між світами, перебуваючи на грані світла і тіні.
Подібно до Лук’янівських «Дозорів», дитина опиняється між «світлими» і «темними» силами. «Світлі» мають здебільшого янгольські або чарівничі подоби, харчуються вогнем, мають ієрархію відповідно до рівнів сили. «Темні» ж представлені різноманітною нечистю. Зрозуміло, що кожна сторона відстоює свою правду і «поганим» вважає протилежний бік. До кого приєднається це дитя, коли виросте, той і отримає велику перевагу у боротьбі. Це типовий і досить передбачуваний сюжет, хоча постійні відступи і думки Марка, зовсім не властиві дитині, роблять цей твір психологічно та філософськи цікавим. Але, повторюся, не для дитячої аудиторії.
Межа проведена також і між життям і смертю. Вона непостійна і часто умовна. Так, наприклад, за наказом Смерка (він у цьому творі є втіленням темряви і правителем всіх сутінкових істот, у яких навіть є своє законодавство) вихователем Марка стає привид, професор філософії Острихій Тронь, колишній студент Києво-Могилянської Академії часів середньовіччя. У минулому він був страчений за відьомство. Привид переселяється в людське тіло, як згодом з’ясовується біологічної матері Марка, саме в ту мить, коли жінку убивають. Проштрикують спицею у міському транспорті, якщо точніше. Привид не втрачає своїх здібностей, але і не стає живим. «Світлі» теж не підкорюються плину часу, як звичайні люди, і можуть «завмерти», а не померти.
Відносний тілесний простір. Так, наприклад, привид знаходить на своїй долоні кілька волосинок, які незрозумілим чином там виросли, й отримує неабияке потрясіння від цих фізичних відчуттів, які протягом століть були йому недоступні. А в іншій сцені нелюдка Мла занурює руку у нутрощі Марка, щоб дістати звідти чарівні камені, при цьому дитина такого втручання у своє тіло взагалі не помічає. Або п’явка, підсаджена у волосся Манюри, яка слідкуватиме за перевтіленим Острихієм.
Сюрреалістичність тексту, його непевність і, можна сказати, «сутінковість» відчувається в усьому – описах, діях, психології, стилістиці тощо. Іноді текст взагалі погано сприймається, бо події ледь не повністю поступаються місцем філософським сентенціям та різноманітним асоціаціям.
Коли народжується Марко, весь часопростір навколо нього набуває зовсім інших характеристик. Сонячне світло стає «мокрим», у тіні спекотніше, ніж на осонні, бо проміння наче охололо; часто іде дощ, місто частково огортає такий густий туман, що його не розганяє і промінь ліхтаря; спостерігаються й інші нетипові явища для відповідної пори року або часу доби. І таке неподобство спостерігається в усьому Луцьку. Потрібен час, щоб звикнути до такого навіть у фентезійному тексті. Фізика і логіка твору дуже сильні відрізняються від звичних для нас.
А щось у творі є до болю знайомим. Ось, як наприклад, розмірковує професор Тронь про жахіття:
«Професор знав, що людям, як істотам найвищим у тваринному світі, дивитися на це безугавно-п’янке страхолюбство – захопливо-моторошно, щемливо-солодко і знадливо-бридко. Їх хвилює, якщо хтось кричить, скиглить, б’ється у корчах, упріває, вирячує в несамовитому перелякові очі, облизує пересохлі губи, розчепірює від страху рота до вух. А професора від цього жахливого ілюзіону лишень хапав гомеричний сміх, бо він був самий тільки дух» (С.51-52).
Проте, у творі багато цікавих неоднозначних образів. Наприклад, матінка Люція, яка досить довго опікувалася малим, а тоді її чи то змусили, чи то одурили, щоб вона продала дитину за десять тисяч гривень, на той час великі гроші.
Світ настільки несправедливий, що зовсім не дивуєшся, зустрічаючи у книзі такий фрагмент:
«Йому ніяк не йшло з голови, як колись директор інтернату за те, що Леопольд намалював портрета його кицьки з набряклою, як чавунець, шиєю, довго бив малого по в’язах ребром долоні, а тоді поклав його біля порога свого кабінету на підлогу і примусив лежати добу. І коли заходив чи виходив, то витирав об нього ноги» (С.86)
У деяких же героїв просто хвора психіка. Один з них зомбоподібний убивця на прізвисько «Той» – справжній збочинець:
«– Я Той... іграшка... і люблю біль. Можеш погратися зі мною у поганого хлопця. Навчу по-справжньому вбивати» (С.90).
Найбільш магічними у книзі є ще не повністю усвідомлювані подорожі Марка між світлом і тінню, а також крем’яхи – дорогоцінності з Брами Шафарки, які мають вигляд дорогоцінного каміння, але в руках нечисті втрачають свій прекрасний вигляд й, імовірно, чарівні властивості. На жаль, у першій книзі не достатньо інформації для того, щоб нормально розуміти магічний світоустрій, його закони та відмінності від світу реального.
Навіть не можу сказати, чи добре, що читачам доступна лише одна книга з чотирьох. З одного боку, цікаво прочитати, що було далі, з іншого – загравання з Потойбіччям, смертю і нечистю – дещо не те, з чим варто знайомитись у дитячому віці, а книга орієнтована саме на підлітків. Також у мене є побоювання, що надалі книги були б усе темнішими і темнішими і врешті могли б взагалі стати психічно нездоровими. Дуже важко втриматися на межі сюрреалістичної філософії і банального фантазування та гри з темними образами.
Тому в цілому книга особисто на мене не справила особливого враження і залишила досить неприємний післясмак, хоча маю визнати: написано професійно. Постійно відчувалася якась хворобливість текстового простору й описаного світу, а сам твір читався уривками через тривалі проміжки часу.
Отже, на мою думку, треба або читати весь цикл, або вже не читати зовсім, щоб емоційно не залишатись у світі історії, яка, певно, так ніколи і не буде розказана до кінця.

Висновок: Загалом твір написаний цікаво, та маю великі сумніви, що він буде, по-перше, цікавий дитині, а по-друге, корисний для розвитку її особистості.

Яна Стогова


Інші думки про книгу:
Вероніка Вакула "Містична реальність" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/10/29/115730.html
Ірина Константінова, Тетяна Щербаченко "Паралельні світи перетинаються" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/01/13/072132.html
Като Деспатi "Світи й нЕсвіти Марка Рисочки" - http://www.barabooka.com.ua/sviti-j-nesviti-marka-risochki/
"Межник, або Всесвітнє свавілля. Частина 1. На грані світла й тіні. Денисенко Олександр" - http://www.teremock.com.ua/product_info.php?products_id=12673

 

Немає коментарів:

Дописати коментар