понеділок, 5 листопада 2018 р.

Анатолій Птіцин «Лопухасте щастя»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження



Анатолій Птіцин. Лопухасте щастя. – К.: Зелений пес, 2008. – 112 с.

Книга «Лопухасте щастя» є продовженням пригод ельфів з Поперечки. Ця історія починається з того моменту, коли ельф Домашенко відправляється до Ельфелової вежі, щоб дати раду Чаші Щастя. Інші ельфи без цієї чаші почуваються нещасними, їм загрожує небезпека.
Читачу знову представляють Мілягу, Фантоса, Сольвейг, ельфіна Рембіка, Сіму з пластинчастим Синюшником і трьох подружок Ляпку, Лямбу і Ляксу. Згадується і про злісну Ельфіру, що тільки іменем подібна до ельфів.

Ось яка вона шапоклякиста:
«Ельфіра розповідала всім зустрічним на Поперечці, що вміє чинити неприємності, хоча серйозних неприємностей нікому не чинила. Просто тому що не вміла. Так, шкодила де попало, по дрібному, але без чаклунства. Взимку розковзувала ковзанки на пішохідних доріжках, встановлювала разом зі своїми відщепенцями пастки, сильця на всяку дрібну живність, натягувала між деревами нитки, висмикувала квіти на клумбах, прибивала монетки до асфальту, обдирала поручні зі східців, підставляла ніжки й тицяла пальцем» (С.8).
Ельфи поводяться мов діти. Вони веселі і безтурботні, а це часом дратує.
Неприємності починають оточувати ельфів з усіх боків. Для них справжньою трагедією вважається програти, а не виграти у самого себе, вимазюкатись у чорнило чи проґавити мультфільми по телевізору. Неприємності і нещастя з’являються там, де відсутнє щастя.
А щастя, що стекло з тріснутої Чаші Щастя, потрапило у шпаринку в підлозі. Звідти тепер дуже швидко ростуть лопухи, певно, це і дало назву книзі. Але лопухасте щастя – це обман читача, бо врешті тими лопухами нагодували дракона. Хоча тривалий час здавалося, що лопухи живі.
Отже, головна ідея першої половини книги – щастя та його особливості, різні подоби. Спрощена філософія для дітей все одно якось, як на мене, сприймається не дуже зрозуміло.
Ельфи щасливі, щастя для них мов чисте повітря, без якого вони не можуть добре жити. Читачеві нагадують, що чаша тріснула, бо ельфійка Сольвейг сумувала, що не може роздивитися на небі свою зірочку. Розповідають також, що не зовсім щасливий і Рембік, хоч він як ельфін має особливу магію, але інколи хотів би повернутися до свого звичайного стану і настільки не залежати від води.
Коли ж немає щастя, то потрібно знайти йому замінник, щось таке, що викликало б відчуття, наближене до щастя. Ця проблема глибока, проте її намагаються вирішувати у казковому антуражі. Ельфи розмірковують про природу щастя, намагаються розібратися в собі, називають різні речі і стани, які для них особисто близькі до щастя. Наприклад, майже всі ельфи люблять квіти.
Цікаві також роздуми щодо того, де для ельфа домівка, бо живуть вони там, де відчувають, що вдома. І це можуть бути найрізноманітніші місця.
Але особливо мене зацікавили роздуми щодо природи дива і чарівництва:
«– Диво – це одна подія із ряду подій звичного життя, – посміхнулася Сольвейг, згадуючи щось своє.
– Так. Диво таким і є, диво – це схід сонця, або квітка, що розкрилася в належний час. А чаклунство – це диво в не належний час. Диво, яке виникає з волі того, хто здатен порушити порядок. Чаклуни і чарівники, як вчать нас Старші ельфи, уміють втручатися в природну тканину подій» (С.42).
А після цієї філософської розмови ельфи збудували пастки на щасливі випадки і почали своє нешкідливе полювання. Це дуже миле і мелодійне заняття, бо щасливі випадки дзвенять і співають. Щасливі випадки допомагають прикликати щастя, не порушуючи тканину часу і простору. Які ж чудернацькі їхні пастки – маленький млин із жорнами, невидима сітка, заговорена середньовічна монетка як частинка намиста, навіть майстерна гра на фортепіано може прикликати щасливі випадки.
Перша половина книги цікава, і повернення ельфа Домашенка разом зі Старшим ельфом цілком доречне. Хоча зниклий пісочний замок разом зі зграєю щасливих випадків далі ні на що не зіграв.
Друга половина книги має підназву «Лямба, Ляпка, Лякса і павучок Пау». І здебільшого це потік свідомості, подій у ній дуже мало, а ось жартів багато. Недолуга психічно нестабільна Ельфіра, що любить повторювати «Зараз трошечки поболить»; кумедні коти Донкі Кот та Йошкін Кот; схожі на «білявок» Лямба, Ляпка і Лякса, чиї думки можуть перетікати від однієї до іншої. А що ще сказати? Нічого й не згадується...
Сольвейг хоче побачити свою зірочку і тому шукає шлях до Ельфелової вежі, а вказати його може клубочок з ниток чарівного павучка Пау. Ельфіра теж хоче такий клубочок, як і будь-яка типова злочинниця. А зірочку ельфійка таки побачила – з дна колодязя.
Я тут подумала, а чи справді з колодязя можна обачити зірки?.. Нерідко у книгах використовується цей образ.

Висновок: Хоча в цілому книга не погана, але чомусь вона не захоплює і не запам’ятовується.

Олена Кравець


Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар