понеділок, 29 жовтня 2018 р.

Іван Андрусяк «Кабан дикий – хвіст великий…»



Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано


Іван Андрусяк. Кабан дикий – хвіст великий…. – К.: Грані-Т, 2010. – 72 с.

Ця книга є продовженням повісті «Стефа і її Чакалка». І все було б у ній добре, якби не вже відомі граблі, на які наступає оповідач. Але про це трохи згодом.
Батько – сміхотунчик буркотливий, Стефа – сміхотунчик пустотливий, мама – сміхотунчик хороший, Ліза – сміхотунчик страшенно дорослий, а Свирид Петрович (хом’як) – сміхотунчик сонний. Це – прикольно.

Упевненість батька, що краще було б, якби замість деяких уроків діти гуляли на вулиці: «ніж дурниці з підніжників вичитувати» (С.6). Це – сумнівно.
Підніжники – це підручники. А ще батько-розумник дурнувато переробляє вірші з підручників, бо обсміяти можна все на світі. Це – вже не весело.
Після жахіття у лісовій школі Чакалка перевиховалася, стала нормальною вчителькою, викладає природознавство (яке за декілька сторінок перетворюється на географію) і дружить зі своїми дітьми-мучителями, навіть веде на екскурсію в ліс.
Екскурсія з ночівлею – найцікавіша частина книги, хоча вона й неправдоподібна, бо не відпустили б дітей з одним дорослим у таку мандрівку. Щоправда, наприкінці усе виявляється сном, що частково знімає це зауваження.
Чакалка цікаво розповідає дітям про ліс і його мешканців, показує його прикмети. Заночувати ж вони мають у будиночку лісника. Але не так сталося, як гадалося.
Тут у гру вступають давні знайомі – Бабай-Ленін і Бабаїха. І нові – Ярмо, Жерикізяк (так, так, ми знаємо, як його звуть насправді!) і «поважні гості з провінції» «Петро Перший із Полтави», «Катерина Друга з Одеси» і «Чорна Пальма з Донецька». Так насаджується ненависть та зневага до співвітчизників з інших регіонів України, і після таких книжок не варто дивуватися тому, що нині відбувається в нашій країні.
Бабаїха, знана людям більше як Батьківщина-Матір:
«...огрядна потвора в металевих шатах, з крупними рисами металевого обличчя, з металевим блиском в очах. На колінах у неї лежав великий металевий меч, порожній всередині. Бабаїха була достоту така ж моторошна, безжальна й незворушна, як пам’ятник на схилах Дніпра, у якому вона замешкала» (С.15).
Бабай-Ленін водночас дуже схожий на депутата у Верховній Раді, що також не сприяє повазі до владних інститутів взагалі:
«Це був червонопикий лисань у розкішному дорогущому костюмі, з блискучим значком-прапорцем на лацкані піджака. Він стояв за трибуною, спершись об її край лівою рукою, а правою тим часом дратівливо жестикулював у такт власному вереску. З його тоненьких нервових губ невпинно вилітали прокльони і лайки впереміш із бризками слини» (С.14).
І коли українська дитяча література вилікується від радянщини?
Схоже, що запитання риторичне...
Звісно, що ворогів перемогли, у чому допомогли лісові звірі. Чакалка своїх не здала, і колишні однодумці залишилися при своїх, не в змозі помститися тепер уже хорошій вчительці.
Але в цілому – порожньо, а місцями і зовсім погано.

Висновок: На прикладі цієї книги гарно показано, що іноді гумор буває зайвим і зовсім не смішним. У книзі присутні елементи радянщини та образи, які можуть бути інформаційними вірусами.

Олена Кравець

Інші думки про книгу:
Жанна Капшук "Стефка vs Чакалка, або Казка для всієї сім’ї" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/11675/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар