неділя, 25 вересня 2016 р.

Ніна Воскресенська «Першокласні історії»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – шкільне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре


Ніна Воскресенська. Першокласні історії. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 96 с.



Що ти робитимеш, якщо тобі до рук потрапить коробка з чарівними сірниками, які викликають джина? Злякаєшся? Зрадієш? Здивуєшся? А якщо усе це разом? І варто бути дуже обережним зі своїми бажаннями.

Першокласник Сергійко, який знаходить чарівні сірники, дуже швидко розуміє, наскільки це цінне надбання. Але і сам джин, що живе у коробці, неабиякий жартівник, розумний і вередливий.

Головних героїв троє – першачки Сергійко і Владик, які познайомилися, коли джин перетворив обох на мурах, бо не хотіли вчитися, і їхній товариш Костик, який навчається аж у другому класі.
Джин неабияк провчив хлопчиків, і вони ледь не побігли до школи:
«Добре навчатимешся – і зможеш стати, ким завгодно. Хоч космонавтом! А інакше бігатимеш по світу звичайною мурахою. Вони ж від народження вміють харчі здобувати, мурашники будувати. Але ж для людини цього замало!» (С.6).
А Костик навчив малечу потужному закляттю:
«Заклинання було просте. Воно складалося з п’яти магічних слів, які починалися з літери «Д»: «Добрий день», «До побачення», «Добре», «Дякую», «Даруйте». Костик запевнив: якщо казати ці слова привітно й з усмішкою, то проти них ніхто не встоїть» (С.13).
Друзі одразу випробували заклинання на своїх батьках і вчителях, а Костик отримав коробку із чарівними сірниками. Згодом джин стане його товаришем і наставником.
У книзі багато гумору і пригод, а казка поєднується з реальністю. Багато ситуацій вирішуються за допомогою чарівництва, але швидко починаєш помічати, що це дуже специфічна допомога. У джина також є своя місія, і за деякий час про неї дізнаєшся на щорічному зібранні джинів, що проходить на Місяці.
Але до того джин встигає багато чому навчити дітей, а за кожне некоректне бажання діти потрапляють у неприємності. Особливо важко їм доводиться, коли малі лінуються вчитися самотужки. Треба віддати належне: ці «уроки життя», хай і від джина, справді навчають розуму першачків і Костика.
Захотіли, щоб літери самі у їхніх зошитах з’являлися замість того, щоб учитися гарно писати, і літери справді потрапляли в зошит, але з підручника. Захотіли отримувати підказки, то й отримали у вигляді підказок граблі у класі і кран за вікном.
Сергійко і Владик дізнаються про те, що будова Землі подібна до будови звареного курячого яйця, вчаться робити багато справ одночасно, хоча це і не вдається добре, пробують товаришувати з дівчатками замість того, щоб конкурувати за лідерство у класі та у навчанні. А ще разом перемагають хлопчика-терориста, який неодноразово «ішов у перший клас» і постійно змінює школи, бо відбирає у молодших кишенькові гроші та їжу. І навіть викривають сховок старшокласників, де вони потай палили сигарети біля школи.
Не залишаються осторонь виховання та навчання і батьки. Так, наприклад, батько Владика допоміг синові повірити у свої сили і талант художника. Костик розповідає про секрети навчання у молодшій школі: наприклад, як навчитися розв’язувати математичні завдання і правильно сприймати цифри, а не уявляти пташок, про яких іде мова, чи навпаки позначати об’єкти завдання символами. Простий, але такий важливий секрет.
Велика частина повісті присвячена такому актуальному нині злу, як ігроманія, коли діти просиджують за комп’ютером годинами і втрачають здоров’я і сенс реального життя.
«Кепські справи у реальному світі? Дрібниці! Зате вони чудові у віртуальному! Он Сергій уже дев’яносто восьмого рівня досяг, Костик – сто чотирнадцятого. І лише Владик застряг на сімдесятому! У грі вони будували палаци, визволяли полонених, знищували ворогів... Хіба це може порівнятися з вивченням літер, цифр чи вмінням рахувати? Бути віртуальними героями хлопцям подобалося значно більше, ніж реальними першо- і навіть другокласниками!» (С.36).
Яка ж це актуальна проблема для сучасних дітей!
Не буду розкривати, як саме можна побороти ігроманію, та хочеться взяти за афоризм вислів Владика:
«Краще збудуємо у дворі снігову фортецю. Бо сніг скоро розтане, а комп’ютер нікуди не втече!» (С.44).
Тепер переконуєшся, що у хлопців усе буде добре. Але ігроманія може скосити не лише людей, а й джинів. І за свого «Сталкера Джина» чарівний помічник ще отримає від своїх співвітчизників.
Допомагаючи один одному і без моралізаторства від старших, та й від самого джина, першачки навчаються бути самостійними і вже не потребують коробки із чарівними сірниками. Тому сірники потрапляють до наступних дітей, яких теж потрібно навчити вчитися.

Висновок: Психологічно достовірні, пригодницькі, гумористичні історії, з яких складається ця повість, справді першокласні, і не лише тому, що їхні герої першокласники. Вони будуть до смаку дошкільнятам і школярам молодшого шкільного віку, яким варто щонайшвидше усвідомити, що школа не є в’язницею, а знання часто можуть стати в пригоді. А ще у цій книзі дуже гарні теплі малюнки.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар