Іван Костиря «Казка про сонячних братів»

Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – філософські казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – дуже добре

Іван Костиря. Казка про сонячних братів. – Донецьк: Донбас, 2012. – 114 с.

Вперше із «Казкою про сонячних братів» я зустрілася ще у дитинстві, зовсім в іншому оформленні й у відповідному віці. Чому починаю з цього? А тому, що у посмертному виданні зібрані казки Івана Костирі. Але це казки для різного віку: деякі будуть цікаві лише дошкільнятам, а деякі дошкільнятам ще рано читати.

Фантастична казкова повість «Казка про сонячних братів», з якої починається збірник, саме з тих творів, які залишають глибокий слід у душі. Це не просто казочка про промінці, як може видатися, коли дивишся на обкладинку. Це – історія про героїчну боротьбу за життя на Землі. І ніхто з дітей чи дорослих не повірить, що ті симпатичні створіннячка, яких намалював художник, здатні на героїчні вчинки.

Дев’ять сонячних братів (разом із вже відомими читачеві сімома кольорами веселки діють Інфрачервоний та Ультрафіолетовий промені) та їхній батько Спектр летять на Землю. У них є мета – створити на планеті умови для життя.

«Залишити по собі життя – безсмертним себе зробити» (С.8) – каже мудрий Спектр.

Вони не перші, хто прагне це здійснити, але багато хто з їхніх попередників загинув, але більшість таки щось зробили. І тому на Землі вже є Дерево, а злющий Пил і підступний Вітер не мають такої могутності, як раніше.

Кожен із променів має свою вдачу, вони різні й упізнаються за поведінкою і навіть мовою. Персоналізовані Вітер, Вода, Пил, Людина, хоча вони являють собою й абстрактні категорії.

Легко і зрозуміло показані фізичні і хімічні процеси, пов’язані зі світлом, фотосинтезом, колообігом води у природі. Але всі ці процеси підкріплені подіями і дуже сильними емоціями, героям співпереживаєш. Більшість їх гине один за одним, з власної необережності чи віддаючи життя за важливу справу.

Ця повість незвичайна: з одного боку, вона дуже важка, і навряд її можна назвати казкою, бо вона має казкову форму, але дуже сильна світоглядно, з іншого – завдяки такій манері подачі інформації багато що запам’ятовується значно краще, ніж під час вивчення шкільної програми.

«Казка про сонячних братів» може гарно допомогти в опануванні дитиною базових фізичних, хімічних і біологічних процесів. Але не у дошкільному віці.

Друга повість, що увійшла до книги, – «Три Івани, три брати»: Іван Добре Серце, Іван Золоті Руки та Іван Світла Голова.

Ця повість ще більш філософська, ніж попередня.

Брати живуть мирно, але одного дня небо вкриває чорнота, лишається тільки одна зірка – щаслива зірка трьох братів, а коли вони сваряться, то розпадається на промені і вона. Темрява оволодіває світом.

Брати відправляються шукати зірку, щоб повернути світло. Їхня подорож цікава і небезпечна. Три Івани постійно стикаються з нещастям і жадібністю, бо промінці зірки потрапили до лихих істот – Степового Хазяїна, Хазяїна підземних скарбів, Лісового Хазяїна, Морського Хазяїна і Небесного Хазяїна.

Описи хворих на жадобу яскраві і видимі:

«Під лампадкою сидів весь у сизому павутинні кошлатий Хазяїн. На його обличчі було стільки волосся, як і на голові, навіть очей не видно. Він ворушив купу розсипчастого золота, просипав крізь пальці, прислухався до їхнього дзенькоту. Злото, відбиваючи світло скіпи, зблискувало, через що очам було боляче. Але Хазяїн не відвертався, навпаки, витріщався на нього і блаженно посміхався.

– Усе тут моє, – промовляв він. – Моя скіпа, моє кам’яне небо, золоті скарби мої. Багатство! Живу серед нього і помру з ним. Нікому не дістанеться.

– Він же сліпий, – зо страху прошепотів Іван Добре Серце» (С.52).

Також на кожного з братів чекає важке випробування, яке обертається бідою для всіх них. Особливо нелегко приходиться Доброму Серцю, який, наприклад, відпускає ворогів, жаліючи їх, та врешті-решт визнає, що добро має бути ще й розумним: «Хто Хазяїна злого пожаліє, той сам плакати буде» (С.47).

Всі ці «хазяї» злі і небезпечні, і подолати їх можна лише разом завдяки своїм здібностям і внутрішнім якостям. Розшукуючи свою щасливу зірку, брати змінюють світ і діляться щасливими зірками з добрими людьми.

Але ніякі героїчні вчинки не минають безслідно, й тут автор не відходить від реалізму: «Повернулися вони додому, сіли за круглий стіл, подивилися один на одного, посміхнулися стомлено: очі в зморшках, обличчя змарнілі, а голови сиві» (С.66).

Третій блок у книзі має назву «Хто чим хвалиться», але поділяється на дві частини: історії про Зозулю і коротенькі філософські притчі різного змісту.

Останній блок «Як звірята розуму набиралися» присвячений пригодам у лісовій школі. Типові, але цікаві персонажі – зайченя Куций Хвіст, ведмедик Солодка Лапа, вовчик Голосна Паща, віслюк Твердий Лоб, білченята-близнюки Сірі Оченятка і Чорні Оченятка та їхній вчитель Їжак Їжакович й інші звірятка – гарні типажі для малих дітей, яки живуть таким звичним шкільним життям. Хоча більшість цих історій також має притчовий характер. А головний герой цього циклу коротких історій – боязке і ледаче зайченя.

Завершується книга нарисом «Поки долоні теплі». Надходить осінь, закінчується життя... Цей нарис – поетичне прощання зі світом, а текст сповнений метафорами і чарами світла і спокою.

Висновок: Надзвичайний збірник, де кожна казка є оригінальною і щирою. І єдиний величезний мінус цієї книги – ілюстрації, які емоційно і стилістично ніяк не пов’язані із внутрішнім вмістом і виглядають як чужорідні елементи.

Яна Стогова

Ми поки не знайшли магазини, в яких нині можна купити цю книгу, але вона є у бібліотеках.

Також не знайдені відгуки про неї.