вівторок, 3 листопада 2015 р.

Євгенія Кононенко «Неля сходить зі стелі»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – шкільне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре


Євгенія Кононенко. Неля сходить зі стелі. – К.: Грані-Т, 2009. – 80 с.

Друга частина історії про Нелю Миронюк починається з того моменту, на якому закінчується перша книга. Неля разом із батьком їде до бабусі, яка мешкає у лісі. Бабуся Неоніла дуже стара (насправді вона навіть не бабуся, а їхня пра-пар-пра якась родичка), та вона доглядає хвору маму Нелі, яка ні на що не реагує. Це позитивний персонаж, але залишається незрозумілим, чому Нелин батько не ділиться з нею подробицями свого життя.
Неоніла проти міста і сучасного життя і вважає, що такі, як вони, мають жити в лісі. Але ані батько, ані сама Неля з тим не погоджуються, і до лісу приїздять здебільшого тільки влітку. У тому будинку ноутбук Нелиного батька перетворюється на старовинну книгу, а, коли вимикається електрика, будинок освітлюють загадкові світильники-смолоскипи. Неоніла навіть каже, що мама Нелі не захворіла б, якби переїхала жити до лісу. Щоправда, поки не пояснюється, чому так відбувається.

Мама Нелі незвичайна і вродлива: «Її мама гарна, як царівна. Але вона завжди мовчить, дивиться кудись вдалечінь і ніколи не впізнає дочки» (С.23). Хочеться, щоб її стан все ж таки поліпшився.
По приїзду Неля важко захворіла, імовірно, це пов’язане з тим, що вона має стати дівчиною (хоча за нашими реаліями це ще зарано). Після одужання вона більше не може ходити по стелі, а коли матір торкається її волосся, воно перестає змінювати колір. Неля намагається вчитися самотужки, дивиться завдяки чарівництву, що відбувається у школі, і сумує за друзями. Та невдовзі таємничий голос відправляє їх обох назад, бо Неля має повернутися, і на те, схоже, є важлива причина.
Життя уже п’ятикласників не безхмарне. Замість Нелі до їхнього класу прийшов хлопчик Артур Воронюк, який вміє набагато більше, ніж його попередниця, але має зовсім іншу вдачу.
Він зухвало чемний, зарозумілий, нахабний і просто нестерпний. Він знає і вміє все (як згодом виявляється, постійно підключається до Великої Системи). Його улюблена розвага – «знущатися з училок», чим він кожного дня й займається. Артур сперечається з усіма дорослими, принижує їх, доводить профнепридатність, розповідає те, що щойно збираються пояснювати вчителі. Під його поглядом найдосвідченіші вчителі роблять грубі помилки, а написане ним неможливо стерти, поки Артур того не захоче. Його називають то чортеням, то вундеркіндом, то мажором. У нього неприродно красивий почерк, мов у чорнокнижника чи каліграфа.
В Артура є й своя життєва філософія, якою він радо ділиться зі своєю єдиною подругою Сніжаною, хоча поки незрозуміло, чи то він так грається тою людиною, чи то справді до неї прив’язався:
«– Треба перестати боятися їх усіх, – Артур зробив широкий жест у бік школи, – і тоді вони почнуть тебе боятися. – Він блимнув чорними очима, і Сніжані стало трохи моторошно» (С.31).
Звісно, що деякі вчителі заслужили на таке ставлення, але Артур несправедливий і не жаліє нікого, постійно влаштовуючи вчителям стресові ситуації.
Кульмінацією його зухвальства стає твір на тему «Що я люблю найдужче в світі», чий зміст змінюється на протилежний після кількох прочитань. І лише батько Нелі може прочитати його істинний зміст.
Спілкуючись з Артуром, Сніжана змінюється до невпізнання. Вона починає гарно вчитися, копіює моделі поведінки свого товариша, змінює зовнішність і також стає зухвалою і демонструє неповагу до дорослих.
Це вже зовсім не та людина, яка потребувала захисту. Неля навіть думає, що Сніжана не цінує їхньої колишньої дружби і допомоги. Тепер Неля і Сніжана чужі.
Мама Артура також незвичайна і виховує сина без батька. Варвара Воронюк – гарна, багата, успішна і колись вчилася в одному класі з Нелиним батьком. Це доля чи чийсь задум, що вони знову зустрілися, а їхні діти потрапили до одного класу?
У цих незвичайних людей, яких у світі дуже мало, є не лише власне особисте минуле, але й історичний контекст. Раніше їм доводилося ховалися від інквізиції, але й у сучасному світі вони не прагнуть себе відкривати і, певно, у них досі є вороги. Так мимоволі думаєш, бо інакше бути не може.
Кожен їхній вчинок може призвести до непередбачуваних наслідків для них самих і світу. Й обов’язково буде відплата за спосіб життя і вчинки, якщо вони не правильні. Артур постійно користується своїми здібностями, хоча йому ще рано, і за це може отримати по повній програмі. Нелин батько навіть хвилюється через те. Але чи захоче почути його Артур? Сумніваюся.
Артур у цій частині головніший за Нелю, він демонстративно темний. Навіть напис, який залишається на руці у Макара від його дотику, вельми красномовний: це вираз латиною «Чорт не надто відрізняється від намальованого» (С.55). А бажання Макара отримати тактильну програму, яка може створювати дивовижні голограми (папуги по класу літають, відро води виливається на голову тому, хто заходить до класу), що діють протягом п’ять хвилин, видається спокусою з боку темних сил.
Що виросте з Артура? Чи це його особисте випробування? Поки незрозуміло.
Не полишена і лінія дорослих, тут вони також яскраві, і не лише реагують на витівки Артура, але й замислюються над проблемою.
«Як ти думаєш, Лоро, якби ми у віці Макара на півгодини зазирнули б у теперішній час і побачили б усі ці сучасні комп’ютери з Інтернетом і всіма іншими розвагами, чи не вирішили б ми, що потрапили у світ, яким керують чорти?» (С.46).
А й справді, чи не так само в усі часи ставиться до того що не розуміє, більшість людей?
Розвивається і соціальна лінія. З появою «мажора» піднімається тема співпраці і конкуренції двох провідних навчальних закладів на районі – гімназії «Грейт» і спеціалізованої Лисогорівської школи.
Дещо відомо про світ, познайомилися з головними героями, окреслені базові конфлікти, але незрозуміло, що далі? Куди заведе оповідь авторку та її героїв? У чому мораль цієї історії?
Твір потребує продовження, а його просто немає, і це дуже сумно.

Висновок: За сюжетом друга частина не поступається першій, але чітко зрозуміло, що це не закінчення історії. І дуже сумно, що ми так і не дізнаємося, чим же все-таки закінчаться пригоди Нелі та Артура, якими вони виростуть, що їм доведеться пережити, щоб стати гідними дорослими. Багато запитань, але на жодне з них немає відповіді. Ще одна не закінчена книга, яких так багато в Україні нині у літературі для дітей.
І треба віддати належне: малюнки у цій книзі кращі за ілюстрації з першої частини.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар