Євгенія Кононенко «Неля, яка ходить по стелі»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – шкільне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре

Євгенія Кононенко. Неля, яка ходить по стелі. – К.: Грані-Т, 2008. – 80 с.

Непоказний малюнок на обкладинці і так само чудернацькі ілюстрації, дивна назва книги... Але несподівано зацікавлює з перших сторінок.

Нелі Миронець дев’ять років, вона ходить до третього класу спеціалізованої школи, але ця дівчинка дуже незвичайна. Вона вміє ходити по стелі, вчиться підключатися до Великої Системи (всесвітньої чи навіть міжгалактичної бази знань), а її волосся змінює колір відповідно до настрою хазяйки, але аж ніяк не за її бажанням.

З волоссям у Нелі зовсім біда: воно схоже на проволоку і може розплавити металеві ножиці, тому батько підстригає доньку спеціальними пластиковими. А якщо Неля сердиться і її волосся набуває чорного кольору, то таке пасмо може пропекти підлогу, якщо його раптом зрізати.

Родина у Нелі не повна – тільки батько. Мама хвора, і про неї поки майже не йдеться. Батько у цієї дивовижної дитини – незалежний програміст, і також володіє надзвичайними здібностями. Він дуже любить доньку і робить усе можливе, щоб вона могла бути щасливою. Нелі доводиться ходити до людської школи, бо лише там можна навчитися деяким важливим речам (яким саме батько не каже), а користуватися своїми надприродними здібностями без потреби взагалі заборонено.

Через незвичайність їхньої родини Нелі вже двічі доводилося змінювати школу. І ця, третя, школа виявилася дуже гарною своїм дитячим колективом. Тут нарешті у дитини із надзвичайними здібностями з’являються друзі, хоча є й недоброзичливці, як то Оксана Бурик.

Оксану називають «примою навчання», вона відмінниця, постійно знаходиться в центрі уваги, і тому аж ніяк не може пережити, що у класі з’явилася нова розумниця. Окрім того, Оксана виконує ще одну функцію – функцію «дятла», вона «стучить» адміністрації школи на інших учнів.

Через Оксану Бурик у Нелі постійно виникають неприємності, бо ця амбітна учениця після того, як Неля відкрила свої надзвичайні здібності, пробігши по стінах і стелі у своєму класі, хоче зганьбити свою конкурентку, щоб її вигнали зі школи. Вона закидає на гак на стелі одяг Сніжани; дресирує кота, щоб він кидався на взуття, яке на свято має вдягти Неля (хоча Неля поступається своїм місцем у танці Сніжані, а злощасне взуття дістається самій Оксані – спрацьовує міжгалактичний закон справедливості).

Але друзів у Нелі більше – Сніжана Райська, Олесь Ворожбит, Оля Куракіна. Усі ці діти дуже різні, це особистості зі своїми поглядами на світ і здібностями. Наприклад, Олесь дуже розумний і відкритий, він дуже симпатизує Нелі; а Сніжана – хвороблива дівчинка, яка усього боїться. Неля стає її чи не єдиною подругою і захисником.

Неабияке місце займають у книзі вчителі та шкільна адміністрація, це теж особистості зі своїми уподобаннями і тарганами. На прикладі учительок та дорослих показана чи не вся палітра вчительських типажів від справді професійних і гарних педагогів до тих, хто намагається верховодити дітьми і підігнати їх під один стандарт. А Міра Іванівна взагалі маніпулює дітьми заради контролю над дитячим колективом.

Цікаво показаний час, коли відбуваються події, – це сьогодення, і тому потрібно врахувати психологічні особливості старшого покоління, яке виховувалося в Радянському Союзі. Це зроблено незвично тонко і правдиво. Ось, наприклад, думки одної з учительок:

«Як може четвертокласниця ходити по стелі? Зараз усе можливо! Після того, як дітей перестали приймати в жовтенята й піонери, все стало можливо!» (С.27).

Правдиво показане й ставлення дорослих до дітей («яйце курку не вчить»), підтримка в межах одного покоління («Тільки ми, старі вчителі, ще чомусь учимо, підтримуємо одна одну...» (С.73)). Найкращими вважаються слухняні і старанні учні, як Оксана Бурик. Але водночас діти, чиї моделі поведінки дорослими ідентифікуються як свої, піднімаються в своєму статусі, це стосується, зокрема, директорки, яка починає ставитися більш поблажливо до тих дівчат, що, подібно до неї самої, приділяють увагу своєму волоссю і зачіскам.

Школа гарна, але її структура типова: чоловік директорки («Директорський Вася») працює в тій самій школі вчителем фізики, а її син, розумник Макар («БігМак») користується у школі особливим статусом, хоча й не прагне того. Цікаво показана й директорська психологія, особливі стосунки з людьми й індивідуальність директорки – складний і живий образ.

У творі багато героїв, але всі вони настільки різні, що упізнаються з півслова. Це, безумовно, ознака якісної літератури. Показане й те, як погано, коли заздрісні і ниці люди (незалежно від віку і посади) об’єднуються проти когось, і до чого призводять подібні «союзи», та що боротися проти цієї ницості можна лише дружбою, взаєморозумінням і повагою один до одного.

Неля Миронець, хоч і незвичайна дитина, але потребує спілкування з іншими, і тільки у школі може навчитися спілкуватися, засвоїти соціальні ролі. Поступово вона перестає відчувати самотність, починає цінувати людей, пізнає себе. Це важливо не лише для дитини з надзвичайними здібностями, але для кожного. Хоча мене бере сумнів щодо віку героїв: чи то це такі «продвинуті» школярі четвертого класу, чи то вони реально емоційно старші за той вік, який мають у книзі.

Можна сказати, що у творі є чарівництво, але у його сучасному варіанті – комп’ютерному. І хоча у творі згадується Гаррі Поттер (як маркер сучасного чарівного світу), але частіше герої посилаються на реально не існуючих «Електронних відьом», також сучасний бестселер у книжковому просторі. Хоча відьомський мовив реалізується у книзі й інакше, бо школа Лисогорська, а її директорка з подружками замолоду дуже скидалися на «відьомське сестринство» у його позитивному прояві.

Магічні закони жорстокі. Вже наприкінці читач дізнається, що у людей з надзвичайними здібностями не може бути дітей. Діти з’являються лише у змішаних родинах, діти напівкровки, але звичайна людина дорого платить за це кохання. Саме це є причиною хвороби матері Нелі.

І комп’ютерна магія не може підмінити собою реальний світ, і це дуже добре. Вже на першому уроці з інформатики батько Нелі виголошує основні магічно-комп’ютерні закони:

«Перше. Віртуальна реальність ніколи не може замінити реального життя. Якщо ви відчуваєте, що живете вже не по цей, а по той бік монітора, негайно вимикайте комп’ютер і пийте кефір!

Друге. Те, що відбувається в комп’ютері, ніколи не може обернутися на зло реальним людям. Якщо ви відчуваєте, що навчилися чомусь такому, чого не вміють інші, й використаєте це проти них, – воно неодмінно і дуже скоро спрацює супроти вас!» (С.59).

Книга динамічна, що не заважає їй бути психологічною, а закінчення дає чітко зрозуміти, що «далі буде». Неля на деякий час з багатьох причин має залишити школу, але вона неодмінно повернеться до своїх друзів.

Висновок: Цікава пригодницька історія у стилі фентезі, яку хочеться читати далі.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:

Дмитро Шульга "Євгенія Кононенко про «дітей-Х»" - http://sumno.com/article/jevgeniya-kononenko-pro-ditej-h/

Наталка Поклад "Ходити по стелі? Дуже просто…" - http://slovoprosvity.org/2008/06/08/651-old/

Ключник Галина "Відгук на книгу Євгенії Кононенко «Неля, яка ходить по стелі»" - http://dubanevychi.info/?p=4696