середа, 30 вересня 2015 р.

Катерина Булах «День кота»


 
Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригоди
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – не справило особливого враження

Катерина Булах. День кота. – К.: Грані-Т, 2011. – 104 с.

Головні герої цієї повісті – двоє дівчаток старшокласниць, які захотіли відчути смак котячого життя. Як у кожному творі казкового жанру, перетворення вдається їм напрочуд легко: потрібно було лише по-справжньому захотіти стати кішкою й уявити себе у цій подобі. Так замість дівчат читач бачить уже двох кішок-красунь, одна з яких чорна, як ніч, пантера, а друга – біленька і симпатична.
Дівчатка вчаться ходити по-кошачі, знайомляться з дворовими і домашніми котами. І все б добре, та одну з них люди забирають до себе, й головна героїня разом зі своїми новими друзями змушена по всіх усюдах шукати подругу, щоб встигнути до вечора перетворитися на людей. Щоправда, сама умова перетворення так і залишилася для мене під знаком запитання: чи то дівчатка справді не хотіли, щоб за них хвилювалися батьки, чи то, не встигнувши, вони б ніколи знову не стали людьми.

Сюжет лінійний і передбачуваний, якихось особливих оригінальних відступів чи знахідок у ньому я не побачила. Стандартні коти, стандартні люди, стандартний двір. Читати легко, часом весело, але не захоплює, і зрозуміло, що все закінчиться добре, як у тій казці, яку на початку згадує головна героїня, де хлопчаки теж хотіли побути птахами, а тоді зрозуміли, що бути людьми краще.
Навіть на образному рівні є запозичення. Згадки про Чеширського кота в контексті творів про котів та «Аліси в Країні Чудес» (С.67) вже стало ознакою поганого смаку, зважаючи на кількість повторів у різних творах.
Єдина цікава, на мою думку, авторська знахідка – це котяча мова й вивчення тваринами людської мови: хтось розуміє майже повністю, а хтось окремі слова, і тому не виникає сумнівів, що у перетворених дівчаток є величезна перевага, оскільки вони розуміють все, що кажуть люди.
Також особисто мені сподобалося спілкування кота головної героїні зі своєю хазяйкою. Це було справді зворушливо.
Романтична лінія також звична: головна героїня закохується у красеня домашнього кота, який полюбляє гуляти на вулиці, а наприкінці, вже у людській подобі, зустрічає його господаря, який нічим не поступається своєму коту, й вони стають друзями.
Основні зауваження до нечіткості аудиторії, для якої написана ця книга. Подібні прості і лінійні історії з перетвореннями і відсутністю психологічної складності та проблематики відносяться до молодшої шкільної аудиторії. Старшим настільки просту книгу буде просто нецікаво читати, а героїні – старшокласниці (щоправда, ця обставина не позначається на їхній психології).
Але у цій книзі часом зустрічаються моменти «дорослої психології», не бажані для відповідної вікової групи. Наведу кілька прикладів.
«Ой, хто до нас завітав! Які дівчатка! Певно, домашні заблукали. Як щодо екскурсії містом із культурною програмою?» (С.32).
Інший приклад: «Хоча хлопці мене, власне кажучи, ніколи не цікавили, вони здавалися мені занадто нудними й обмеженими, і на думці у них було лише одне, – а що саме, сподіваюся, нікому докладно пояснювати не треба» (С.51).
І нащо образили хлопців? Та ще й у творі для такого віку? Закладаються нездорові стереотипи.
Є й інший варіант «красивого життя» по-котячи: «Мурка не слухала телевізор під вікном, не знала ніяких гарних імен і зовсім не розуміла людської мови, тому й звалася простим ім’ям, яке дали їй люди. Проте вона була впевнена в доброму майбутньому своїх дітей – гадала, що врешті-решт діти з їхнього двору розберуть її кошенят, і ті стануть добропорядними домашніми котами: мешкатимуть у чистих квартирах, спатимуть на м’яких диванах і отримуватимуть регулярно щось смачненьке на сніданок, обід і вечерю» (С.39).
Або й радянський відгомін: «Цю старушенцію добре знали всі довкола через її «палку любов» до дітей і тварин. Навіть ім’я не треба було називати, і так було зрозуміло, про кого йдеться. Хоча ім’я у неї було класичне, з анекдотів – Марія Іванівна, а прізвище цілком відповідало суті – Горгоненко» (С.36).
Бідна Марія Іванівна... І хіба про неї ще розповідають анекдоти сучасні діти?
А ще мене дратували ілюстрації та обкладинка. Люди у цій книзі намальовані просто жахливо.

Висновок: В цілому – непогана розважальна книга, але без особливої глибини чи оригінальності.

Яна Стогова


Інші думки про книгу:
Людмила Сайко. "Про лапи, вуха і хвіст вкупі з людським інтелектом" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13191/
Олександра Рудич. "К.Булах “День кота” - http://revne-school.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=186:2012-11-20-19-52-29&catid=15:2010-11-04-12-51-16&Itemid=19
Діана Сухан. "Відгук на книгу К.Булах «ДЕНЬ КОТА»" - http://ivalib.at.ua/news/najkrashhij_chitach_2013_roku/2013-03-05-8

Немає коментарів:

Дописати коментар