Олесь Ільченко «Абсолютний чемпіон»

 

 Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

 

 Олесь Ільченко. Абсолютний чемпіон. – К. : Грані-Т, 2011. – 80 с.

 

Перше, що одразу впало мені в око, – це "чоловіча" назва книги, де головною героїнею є жінка. Все ж ми живемо у двадцять першому столітті і варто починати позбуватися стереотипів. Чому не можна було назвати повість "Абсолютна чемпіонка"? Від того твір нічого б не втратив.

Анна Безсонова з дитинства вирішила займатися художньою гімнастикою, і це дуже суб’єктивний спорт. Не майстерність, сила і швидкість визначають переможців, а особисте сприйняття виступу членами журі. Суддів же можна купити. Тому художня гімнастика, як, наприклад, і всі різновиди катання на ковзанах, – це спорт "нечесний", де дуже рідко між спортсменами виникає дружба.

Ситуація з українською збірною ускладнюється ще й тим, що у наших північних сусідів є своя фаворитка, улюблениця влади – Аліна Кабаєва, талановита і сильна, та яка, на думку своїх спонсорів, має постійно вигравати. І за це не гріх і заплатити. Чи була та розмова, чи це вигадка автора, та як почуватимешся, почувши таке: "Усе гаразд, іде, як заплановано. Усі протести їхньої тренерки викинуто на смітник. Так. Україна не підніметься вище п’ятого-шостого місця. Їхня чемпіонка світу лишилася фактично сама; друга, Наталя Годунько, нам не конкурент. А одна Безсонова нічого не зробить. Звісно... так-так, і травм у неї була ціла купа... От і будемо просувати своїх... Судді? А що судді? Вони теж люди... Коли Безсонова вилетить із першої трійки, стане зрозуміло всьому світові, що цій так званій Україні не місце в Міжнародній федерації... Усе буде окей, шеф. Не переймайтеся, для них не йдеться про жодні медалі..." (С.50-51). А це олімпійські ігри, де теж політика... Хоча дуже сумніваюся, що така розмова могла відбутися просто на вулиці.

Анна тоді стала улюбленицею глядачів, які розуміють, що вона виступила найкраще. І саме тому вона – абсолютна чемпіонка, хоча і не має золотої медалі. Її бронза як золото. Навіть стримані китайці аплодували їй стоячи. Немає звання "народного спортсмена", та коли б було, вона б його мала. Її найголовніша перемога – подарунок Україні на День Незалежності під українську народну мелодію. Це символічно та яскраво.

А от шлях до визнання у головної героїні важкий, як й у будь-якого успішного спортсмена.

Перше, що має подолати і до чого постійно повертається Анна, – довести, що вона гідна перемог та отримує їх не завдяки батькам. Мати зіркову родину непросто, коли продовжуєш справу батьків. Тим паче, коли твій батько – уславлений тренер Валерій Лобановський, вдома у тебе "товчеться" весь склад "Динамо", а твоя мама – не менш знана гімнастка.

З дитинства спорт для Анни – свято, яке ніколи не закінчується, а батько з відрядження завжди привезе купу подарунків. Вона не знає, що спорт – це ще й підлість, інтриги, заздрість нездар, плітки, протеже, зради тих, кому довіряєш, і все інше, що ніяк не пов’язане з честю і спортивною звитягою. Все це Анні доведеться неодноразово пережити, та це її не зламає, а загартує. Вона навчиться бути самостійною і самотньою серед спортсменів. Іншого виходу немає.

Вплив родини на Анну величезний, особливо вплив батька, якому вона безмежно довіряє і на кого хоче бути схожою ледь не в усьому. Вона має не меншу волю до перемоги і дуже самокритична, її не треба змушувати тренуватися, бо дівчинка сама знає, де "може краще". Схоже, що останнє у неї від мами. А ще у дівчинки є брат, який відчуває її навіть на відстані. Без усіх цих людей, їхнього захоплення, вірності і підтримки, перемоги Анни були б неможливі.

У п’ять років вона обирає свій життєвий шлях – спортивну кар’єру із чітким розумінням виду спорту. Повторюю ще раз: у п’ять років! Чи багато дітей мають таке самоусвідомлення і розуміння себе? А чим раніше починаєш шлях до мети, тим потенційно він може бути успішнішим. Ані спів, ані малювання не відволікли її від омріяного спорту, а лише додали цікавішого звучання в її майбутні номери. Гімнастика стає сенсом її життя, заступає всі дитячі розваги. І це має результат.

"Ані здавалося, що вона йде сходинками майстерності повільно, проте насправді просувалася досить швидко – навіть мама дивувалася й не могла до кінця повірити в такі здібності дочки" (С.22).

На свій перший чемпіонат дівчина поїхала у п’ятнадцять років і була наймолодшою у команді.

Життя неодноразово створювало для Анни майже незборимі перепони. І найбільшою стала трагічна подія дитинства, коли дівчинку збив автомобіль. Вона тоді сильно постраждала, але травми і гіпс для спортсменів – звична справа, вони постійно калічаться. І це теж треба розуміти, чи згоден на таке життя на шляху до мети. Вже не кажучи на постійні травми якраз напередодні важливих змагань, майже кожен виступ – долаючи біль. Лікарня – не перешкода, звідти можна втекти, щоб готуватися до виступу. Хоча подібне на межі з безглуздям і може закінчитися дуже трагічно.

І ще гірше – вкрадені перемоги, а така була в житті Анни не одна. І нічого не доведеш, бо так вирішили судді. Хто ти такий, щоб суперечити їхній волі?..

За таких умов найголовнішою людиною в житті стає тренер. Спочатку Аню тренувала матір, а згодом, коли зрозуміла, що не може бути суворою з рідною дитиною, віддала її до школи Альбіни Дерюгіної. Воля тренера абсолютна: "Здавалося б, якби пані Альбіна наказала їй стрибнути з даху – стрибнула би!" (С.25). Саме тому настільки травматичною є мить, коли тренера Анни через інтриги дискваліфікують під час олімпіади.

Й ось тут, читаючи вже не першу "спортивну" повість, я подумала: "А що коли у спортсмена не складається з тренером? Що далі? Чи настільки ця постать є абсолютною? Чи завжди має можливість перекреслити життя учня? І що робити, якщо потрапив у таку халепу?" Це одні з не багатьох запитань, на які не дано навіть приблизної відповіді у жодній з книжок цього циклу.

Кожні вихідні – змагання, а життя у стилі конвеєра і "Дня бабака" як у відомому фільмі. Постійна праця, а після кожної перемоги новий початок і багато що ніби з чистого аркуша. Такою працьовитою треба народитися, постійно розвиваючи свій дар. Навчитися,  бо коли допускав до себе лінь, працювати так наполегливо неможливо. У якусь мить просто здасися. Анна не здавалася ніколи і тому досягла бажаного.

Але емоційне і фізичне навантаження, яке вона пережила, а особливо постійні приниження з боку конкурентів, далися взнаки. Усвідомлення суддівської змови і приниження тільки через те, що ти "з України" майже неможливо пережити, це з’їдає зсередини. Анна ні за яких умов не захоче бути суддею змагань. Допомагати, тренувати, підтримувати – так. Але не засуджувати чи бути частиною такого злочину проти власного сумління.

Після завершення спортивної кар’єри, у якій досягла максимуму, життя триває. І в ньому є й особисте життя, і спілкування, і багато цікавих захоплень. Анна знаходить себе у популяризації спорту через телепрограму, де між собою змагаються родини. Це цікавий і незвичний формат, який може не лише сподобатися глядачам, але й змінити їхнє життя. Сама ж вона виграла шоу "Танцюю для тебе", довівши масовому глядачу, якими цікавими і цілісними особистостями можуть бути спортсмени.

А художню гімнастку Анна Безсонова зробила складним мистецтвом, про що світ пам’ятатиме багато років. Інтриги ідуть у небуття, "зроблених" прим забувають, а мистецтво вічне.

Така яскрава і складна доля. І наскільки видовищним був би фільм на основі цієї, значно розширеної книги...

 

Висновок: Цікава історія життя, та її реалізація через текст мене дещо розчарувала. Твір мало наповнений емоціями, хоча й багатослівний, і сприймається більше як публіцистичний, аніж художній.

 

Олена Кравець

 

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.